Проте баронеса знала, що Рауль опинився в скрутному становищі, й не дала себе обманути сестрам; вона вгадала, в чиї руки потраплять ці гроші, й була рада прислужитися графині, тим більше, що завжди співчувала нещастям такого роду. Растіньяк, який заповзявся розгадати підступи двох банкірів, приїхав снідати до пані де Нусінген. Дельфіна і Растіньяк, не мали таємниць одне від одного, і вона розповіла йому про візит графині. Растіньяк щиро здивувався — йому й на думку не могло спасти, що баронеса виявиться вплутаною в цю справу яка, проте, не здавалася йому вартою великої уваги. Один із звичайних засобів боротьби, та й годі. Він просвітив Дельфіну, пояснив, що вона, можливо, зруйнувала депутатські надії дю Тійє, зробила марними підступи та жертви цілого року. Розтлумачивши баронесі, як стоять справи, він порадив їй мовчати про свій необачний вчинок.
— Аби тільки касир не сказав Нусінгенові,— мовила вона.
За кілька хвилин до полудня, коли дю Тійє снідав, йому доповіли, що прийшов Жігонне.
— Запрошуйте,— сказав банкір, хоча за столом сиділа його дружина.— Ну що, старий Шейлоку46, засадили нашого хлопця за грати?
— Ні.
— Чому ж? Хіба я вам не сказав: на вулиці Майль, у готелі...
— Він заплатив борг,— повідомив Жігонне, витягши з гамана сорок банкових білетів.
На обличчі дю Тійє відбився розпач.
— Ніколи не слід дивитись на гроші злим поглядом,— сказав незворушний спільник дю Тійє.— Це приносить нещастя.
— Звідки ви взяли гроші, пані? — запитав банкір, кинувши на дружину погляд, який змусив її почервоніти по саме волосся.
— Я не знаю, що ви хочете цим сказати,— відповіла вона.
— Я про все довідаюся,— сказав дю Тійє, геть розлютований, і підвівся з-за столу.— Ви розбили мої найважливіші плани.
— Ви розіб'єте тарілки,— сказав Жігонне, притримавши скатертину, яку дю Тійє зачепив полою халата.
Чоловікові слова налякали пані дю Тійє, і вона підвелася, вдаючи спокій, потім подзвонила. Увійшов лакей.
— Карету,— наказала вона.— І покличте Віргінію, я хочу вдягтися.
— Куди ви їдете? — запитав дю Тійє.
— Виховані чоловіки не допитують своїх дружин,— відповіла вона,— а ви ще претендуєте на світські манери.
— Я не впізнаю вас уже два дні, відколи ви двічі зустрілися з вашою зухвалою сестрою.
— Ви ж самі звеліли мені бути зухвалою,— сказала Ежені,— і я випробовую своє зухвальство на вас.
— Моє шанування, ласкава пані,— сказав, відкланюючись Жігонне, якого мало цікавили сімейні сцени.
Дю Тійє пильно подивився на дружину. Вона не опустила очей.
— Що це означає? — крикнув він.
— Те, що я вже не мала дівчинка, яка тремтить від страху перед вами,— відповіла вона.— Я завжди була і буду вам вірною і доброю дружиною. Ви можете вважати себе моїм паном, якщо бажаєте, але не тираном.
Дю Тійє вийшов. Після такого напруження сил Марі Ежені повернулася до своєї кімнати, геть розбита.
"Якби моя сестра не була в такій небезпеці, я ніколи не зважилася б на відсіч, але, як то говориться в прислів'ї, лихо не без добра".
Вночі пані дю Тійє перебрала в думках усе, що довірила їй сестра. Про становище Рауля вона більше не думала — адже він був тепер у безпеці. Але вона згадала, з якою рішучістю графиня казала, що втече з Раулем, аби втішити його в горі, якщо не вдасться відвернути катастрофу. Вона зрозуміла, що в пориві вдячності й любові цей чоловік може штовхнути сестру на вчинок, який розсудлива Ежені вважала безумством. У великосвітському товаристві були приклади — і зовсім недавні — таких утеч, коли за сумнівні радощі доводилося платити каяттям, і Ежені пригадувала їхні жахливі наслідки, пригадувала, в яке прикре становище потрапляли ті жінки — адже від них усі відверталися. Слова дю Тійє довели її страх до крайньої межі; вона боялася, що все розкриється, перед її очима стояв підпис графині де Ванденес посеред ділових паперів фірми Нусінгена. Ежені вирішила умовити сестру признатися в усьому Феліксові.
Приїхавши до Ванденесів, пані дю Тійє не застала графині, але Фелікс був удома. Внутрішній голос казав їй: "Врятуй сестру! Може, завтра вже буде пізно". Вона багато взяла на себе, але вирішила сама про все розповісти графові. Хіба не виявить він поблажливість, довідавшись, що його честь іще не заплямована? Адже графиня не згрішила, вона тільки збилася з дороги. Ежені було страшно піти на підлість і зраду, розкривши таємниці, які світське товариство, одностайне в цьому питанні, завжди пильно оберігає. Але вона уявила собі, яке майбутнє чекає сестру, вона затремтіла на думку, що Марі одного дня залишиться самотня, розорена Натаном, нещаслива, хвора, в розпачі, в убогості, й, відкинувши сумніви, звеліла переказати графові, що хоче зустрітися з ним. Здивований цим візитом, Фелікс мав із своячкою довгу розмову, під час якої виявив таке самовладання і спокій, що Ежені похолола від страху: їй здалося, він прийняв якесь жахливе рішення.
— Не тривожтеся,— заспокоїв її Ванденес,— я поведу себе так, що коли-небудь ваша сестра благословлятиме вас. Хоч вам і тяжко буде критися від неї, після того як ви все розповіли мені, але я дуже прошу, кілька днів нічого їй не кажіть. Кілька днів мені знадобляться, щоб проникнути в таємниці, про які ви навіть не підозрюєте, а надто для того, щоб усе обміркувати і діяти обачно. А може, мені вдасться довідатися про все й скоріше. У цьому винний тільки я, сестро. Усі коханці грають в одну гру; але не всі жінки вміють бачити життя таким, яким воно є.
Пані дю Тійє поїхала додому заспокоєна. Фелікс де Ванденес негайно взяв із банку сорок тисяч і зразу подався до пані де Нусінген. Він застав її вдома, подякував за довіру, виявлену його дружині й повернув їй гроші, пояснивши цю таємничу позичку нерозважливою добродійністю, яку він хоче ввести в розумні межі.
— Ваші пояснення зайві, графе, якщо дружина в усьому вам призналася,— сказала баронеса.
"Їй усе відомо",— подумав Ванденес.
Баронеса віддала Феліксові гарантійного листа і послала по векселі. Тим часом Ванденес дивився на неї гострим поглядом проникливого політика, який майже збентежив її. Фелікс вирішив, що настала слушна мить для переговорів.
— Ми живемо в такі часи, баронесо, коли ні в чому немає певності,— сказав він.— Трони споруджуються й обвалюються у Франції чи не щодня. За п'ятнадцять років ми бачили крах великої імперії, монархії, революції. Ніхто не зважиться вгадати, що нас жде у майбутньому. Вам відома моя прихильність до легітимізму. Не дивуйтеся, що я про це говорю. Уявіть собі державний переворот: хіба не було б для вас зручно мати друга в партії, яка переможе?
— Звичайно, було б,— відповіла вона, всміхаючись.
— То чи не хотіли б ви мати у моїй особі таємно зобов'язану вам людину, яка б у разі доконечної потреби могла підтримати барона Нусінгена, що мріє про титул пера?
— Чого ви від мене хочете? — вигукнула вона.
— Небагато,— відповів він.— Розкажіть усе, що ви знаєте про Натана.
Баронеса переказала йому свою вранішню розмову з Растіньяком і, вручаючи колишньому перові Франції чотири векселі, які приніс касир, сказала:
— Не забудьте про свою обіцянку.
Але Ванденес так добре пам'ятав цю чудодійну обіцянку, що знадив нею і барона Растіньяка, добувши від нього деякі інші відомості.
Вийшовши від Растіньяка, він продиктував найманому писарю такого анонімного листа для Флоріни:
"Якщо панна Флоріна хоче довідатися про те, яку першу роль їй призначено, то її просять прийти на найближчий бал-маскарад у Опері в супроводі пана Натана".
Відіславши листа поштою, він поїхав до свого повіреного, чоловіка дуже спритного та кмітливого, хоч і порядного; граф попросив його зіграти роль приятеля Шмуке, якому німець розповів про візит графині де Ванденес, трохи пізно замислившись над значенням чотири рази написаної фрази "зобов'язуюся сплатити десять тисяч франків", і який від імені Шмуке попросить у пана Натана зустрічну розписку — вексель на сорок тисяч франків. Це означало піти на ризик. Натан міг уже знати, як залагодилася справа, але варто було ризикнути дрібничкою, щоб виграти все. Могла ж Марі у своєму замішанні забути взяти в Рауля розписку для Шмуке. Повірений негайно поїхав до редакції й о п'ятій годині повернувся до графа переможцем, із зустрічною розпискою на сорок тисяч. Під час розмови з Натаном він з перших же слів зрозумів, що може спокійно видати себе за людину, яку нібито послала графиня.
Тепер Феліксові треба було влаштувати так, щоб дружина не зустрілася з Раулем до балу в Опері, куди він збирався її повести і де вона на власні очі мала переконатись у характері взаємин між Натаном і Флоріною. Він знав ревниву гордість графині й хотів, щоб вона сама зреклася свого кохання і їй не довелося червоніти перед ним. А потім він віддасть Марі її листи до Натана, які викупить у Флоріни. Ось який дотепний план дуже швидко придумав і в усіх подробицях обміркував Фелікс, проте йому судилося зірватись уже на середині за примхою випадку, який панує над усім у цьому тлінному світі. Після обіду Фелікс заговорив про бал-маскарад у Опері. Довідавшись, що Марі ніколи досі на маскарадах не бувала, він запропонував доставити їй цю втіху завтра.
— Я вам знайду жертву для розиграшу,— сказав він.
— О, я буду вам вельми вдячна.
— Щоб як слід розважитися, жінка має вибрати собі гідну здобич — яку-небудь знаменитість, чоловіка талановитого,— зацікавити свого співрозмовника, а тоді пошити його в дурні. Хочеш, оберемо за жертву Натана? Від одного мого приятеля, який знайомий з Флоріною, я вивідаю такі таємниці, що цей геній буде приголомшений.
— З Флоріною? — перепитала графиня.— З актрисою?
Марі вже чула це ім'я від Кійє, розсильного з редакції газети. Наче блискавка сяйнула в її мозку.
— Авжеж, з його коханкою,— відповів граф.— Що тебе дивує?
— Мені здавалося, що пан Натан такий заклопотаний, що йому не до коханок. Хіба письменники мають час на кохання?
— Я не кажу, що вони кохають, але ж треба їм десь "мешкати", як і іншим людям. І коли в них немає власного кутка або коли їх переслідують пристави комерційного суду, вони "мешкають" у своїх коханок. Така поведінка може здатися тобі гідною осуду, але це куди приємніше, ніж "мешкати" у в'язниці.
Щоки у графині палахкотіли яскравіше, ніж вогонь.
— Хочете обрати його за жертву на маскараді? Ви настрахаєте його,— провадив граф, не звертаючи уваги на те, як змінилася Марі на виду.— Я вам дам докази і ви розкриєте йому очі на те, що ваш зять дю Тійє обхитрував його, мов хлопчиська.