Тільки б якомога менше слів іноземних...
З боцманського класу до них підійшов Синяков:
— Привіт візникам!"— і попросив басом: — Чи нема чого-небудь курнути? Зараз знову двійку схопив з такелажу.
Курива ні в кого не було.
— От голодранці! — розізлився Вітька, явно страждаючи.— Курити хочу — хоч плач. Скільки на флоті прослужив, а половину всієї служби лише те й робив, що збирав недопалки...
Після перерви Сайгін узяв бика за роги:
— Властивість гіроскопа перпендикулярно відхилятися від вектора сили носить у науці назву процесії. Уявіть собі, що ми маємо гіроскоп, що працює постійно. І так само постійно впливатиме на нього зовнішня сила. Гіроскоп може працювати без зупинки, якщо обертати його електрикою, а не шнурком, як це я робив. Постійна зовнішня сила у нас також є в запасі з надлишком. Це — земне тяжіння...
Не всі юнги зрозуміли Сангіна, і мічман пояснив:
— Якщо до гіроскопа підвісити маятник (простіше кажучи, вагу), то маятник, відчуваючи на собі силу земного тяжіння, постійно впливатиме на гіроскоп. Не забувайте про земне тяжіння! Поєднайте цю силу ТЯЯЇІННЯ З двома правилами гіроскопа, які я вас просив записати в зошиті... Ну?
Клас мовчав, мов заворожений. Сайгіп нечутною ходою" рухався між юнгами, даючи їм час подумати.
— Хто зрозумів, що відбувається? — запитав він. Ні! Юнги ще не розуміли, але вони вперто думали.
— Маятник,— сказав Сайгін, допомагаючи їм мислити,— можна зробити з* двох з'єднаних посудип, наповнених якою-небудь ваяїкою рідиною... наприклад, ртуттю! Вона переливається в посудинах, які намагаються зайняти положення в залеишості від земного тяжіння. А при цьому вага ртуті постійно впливає на вісь гіроскопа. Земля обертається, гіроскоп також... Рух вісі гіроскопа перпендикулярний! Невже ще не здогадалися, що відбудеться?
Сайгін намалював на дошці земну кулю. Повісив у просторі ротори гіроскопів. Позначив тяжіння землі, а до гіроскопів умовно прикріпив маятішки-посудини з ртуттю.
Зупинився перед Огурцовим.
— Подумай,— сказав Сайгін, зазираючи Савці в очі,— Ну, уяви собі цю картину... проаналізуй усе спочатку.
Савка примружився. Гіроскоп обертався. Масляниста ртуть нечутно переливалася в посудинах. Не скоряючись цій силі, вісь гіроскопа розверталася в перпендикулярному напрямку і повзла... вище, вище, вище!
У житті кожної людини бувають моменти своєрідного просвітлення, і щось подібне відчув зараз Огурцов. Від несподіванки він навіть скрикнув:
— Я зрозумів... зрозумів від початку й до кінця! Сайгін зупинив гіроскоп, і в класі зробилося тихо-тихо.
— Тепер розкажи нам, що ти зрозумів...
Савка заговорив. Гіроскоп уже перетворився в гірокомпас. Ртуть текла по трубках, Земля впливала на неї, і ось вісь гіроскопа, протидіючи силі тяжіння, стала підніматися... вище, вище, вище — до полюса. Це й був справжній меридіан. Тепер ніщо пе перешкоджало гірокомпасу — адяїе він не підвладний^ магнітним перекручепиям, йому не шкодить ніяке корабельне :іалізо. Встановивши свою вісь у дійсному меридіані, гірокомпас визначив справишій курс для кораблів.
— Без кута схилення! Без кута девіації! Клас ожив. Зарухався. Зашелестів.
— Оце гарно,— промовив Поскочін, хвилюючись.— Як усе це складно. І водночас просто... Невже без девіації?
Усмішка розтала на губах Сайгіна.
— Девіацію гіроскопи теж мають, але вона, виникаючи під час сильної хитавиці, зовсім незначна. Сучасна війна па морі неможлива без гірокомпасів! З лекції капітаи-лейтенан-
ш вередливий магнітний Т**мпас. А гірокомпас, що визначає кораблям справжній курс, "гожий заховати від осколків усередині відсіків. Захищений бпояеіо, він і стоїть, названий "маткою", ніби царствепа бджола' у вулику. Від матки тягнуться проводи на репітери, то'показують на своїх датчиках дійсний курс. Практично число релітерів не обмежене. Але гірокомпас не одразу налаштовується на меридіан (потрібно чотири години, доки його вісь відшукає справжній норд). Магнітний НЇЄ ДІЄ весь час. Гірокомпас живиться судновим струмом, з виходом з ладу енергосистеми завмирає й прилад. Це страхітливо, коли корабель залишається без гірокомпаса, від якого залеяшть і стрільба артилерії... Дві різні системи гірокомпасів — "Спер-рі" і "Аншютца" — ввійшли в науковий обіг під іменами їх творців. Через це штурманських електриків називають по-різному — сперрнсти і аншютисти.
— А ким ви були на кораблі? — запитали юнги.
— Взагалі-то я аншютист, але вмію працювати й на гірокомпасах "Сперрі". Шістнадцять років життя я присвятив службі гірокомпасам і вдячний флотові за таку чудову професію...
Після занять Савка Огурцов підійшов до Сайгіна:
— Чи не дали б ви мені що-небудь почитати про гірокомпаси?
— Я б дав. Але боюсь палякати. Там формула на формулі...
— А я... посиджу. Подумаю сам.
Мічман завів юнгу в бокову кімнатку навчального корпусу, що прилягала до церкви Одігітрії, тут були звалені ящики з приладами. Порився в столі, дістав книгу.
— Ось, почитай Михайлова, нашого моряка-вченого.
— Спасибі. А підкреслювати можна?
— Що хочеш, те й роби. Я дарую її тобі. А ввечері навідайся до мене.
— Із задоволенням. А що будемо робити?
— Монтуватимемо схему гіроскопа. Побачиш справжню матку. Але не захоплюйся — тобі бути стерновим!
—Не знав тоді мічман Сайгін, що його учень уяїе отруєний. Найсолодшою отрутою — отрутою пізнання. Савка цієї ночі спав тривожно. Виблискуючі нікелем гіроскопи, рівпо фуркаючи, крутилися над його ліжком, ртуть переливалася з посудини в посудину, і вісі гірокомпасів — ці чаклунські вісі! — самі шукали й знаходили справжній меридіан... Пізніше, подорослішавши, він говорив про мічмана Сайгіна:
— Це був 8мій-спокусник. З такою собі усмішкою біса Що він зробив зі мною: весь світ перетворився для мене ЦЕ гіроскоп!
ХРОНІКА ТАРС, ГРУДЕНЬ 1942 РОКУ:
4— у Магнітогорську стала до ладу одна з найбільш^ у Європі домна об'ємом 1340 куб. м.
13 — повідомлення Радінформбюро про трофеї радянських військ і втрати ворога під Сталінградом. Узято в полон 72 400 ворожих солдатів і офіцерів, убито понад 94 000.
16 — оголошено, що в Афінах померло від голоду 100 000 .чоловік і що в Греції проти окупантів ведуть боротьбу ЗО 000 партизанів.
22 — радянські війська в районі середнього Дону продов-, жують успішно розвивати наступ, переслідуючи розбиті ні-мецько-фашистськї війська, які хаотично відступають.
27 — англійський король виступив по радіо зі зверненням до народу Англії: "Армія Радянського Союзу нанесла противникові нищівні удари, вплив яких на фізичний і моральний стан німецького народу важко виміряти".
28 — радянські війська південніше Сталінграда продовж жували успішно розвивати наступ...
Наближався рік вирішальних перемог — 1943 рік, у якому юнгам уже доведеться битнся за Батьківщину.
Зимовий день на Соловках короткий, зате солодко спиться юнгам під спалахами полярного сяйва... Зима, зима. Аж до димаря завалило кубрики снігом — тепло й затишно під глибокою сніговою ковдрою. Вибіжиш уранці в самій тільняшці, (плювати, що Полярне коло поряд!), промчиш кілометрів зо І трн по битій дорозі, і так приємно потім вернутися в рідне] житло.
Почалася негласна боротьба юнг за першість у навчанпї." Ніхто не бажав пасти задніх — бути "на шкентелі", як] кажуть моряки. Йшло відчайдушне змагання за кожну п'ятірку. Савці довелося добряче попріти, бо суперники виявилися небезпечні — Коля Поскочін, Джек Баранов та й Федя Артюхов з трієчників переплигнув до міцних четвірочників, наступав на п'яти відмінникам. Поскочін, щоправда, давав у навчанні перебої. Захоплювався стороннім. Обкладеться книжками, забувши про все на світі, і запустить заняття. Нещодавно він "захворів" Рембрандтом, напросився вантажити хліб, в страшенну холоднечу його несло на грузовику до пекарень Кремля, зате з бібліотеки гарнізону при-
120
яв книжки, яких ие дістати в Савватьєвї, Закінчилося цо Б°3оплення тим, ідо в простінку між нарами Поскочін прибив репродукцію рембрандтівської "Данаї". Росомаха постався до неї з підозрою:
— ІДо це? Без одягу? І не соромно ІИГ
^— Стародавній світ взагалі не соромився наготи.
Тн переконаний? Ну, гаразд. Хай висить... до лейте-
■Пейтенапт Кравцов до Рембрандта ставився з повагою. _ АЛе голих вішати в кубрику ніяк не можна.
— Вона ж не гола, товаришу лейтенант, звідки вн взяли? І, _ Поскочін, я ж не сліпий.
— Голі бувають у лазні. А в мистецтві, товаришу лейтенант, бувають лише оголені... Велика різниця!
Кравцов відідрав "Данаю" від стінки й забрав з собою.
_ "Рд краще не сперечайся,— сказав, він Колі.— Можливо вона й оголена. Але далі від гріха, щоб не перепало нам від політвідділу.
Навколо зима. Тнша, глушина. Під лютим морозом у затишшя не гойднеться ялинка, жодна іскрннка-сніжинка не впаде з її віт. Листи від мам прилітають до юнг літаком. Юнги нікуди не літають. Сидять і зубрять. У роті радистів живе тюлень — ще молодий, його тримають у ночвах. Хазяйновиті боцмани завели собі кота, щовечора юнгн сваряться, з ким Васько спатиме. Стернові тварин не заводили. Зате рота Кравцова тримає перше місце в Школі за чистоту й порядок. І справді, вдома таких підлог не буває. Впустив шматок хліба — підніми і їж: жодної порошинки. Російський моряк славиться охайністю, а палуба на флоті священна.
Нові фільми привознлв в Савватьєво зрідка, видовищами юнг не балували. Про напруження країни дізнавалися із зведень Інформбюро і на політзаняттях: від юнг вимагали знати воєнне й політичне становище в світі. Інколн вечорами далека Москва транслювала на Соловки чудові концерти. Над святими озерами, над померлими в давнину скитами, над землянками юнг розливалася бранурна хабанера Бізе, звучала патетична Арагонська хота Глінки, смуток й захоплення життям пробуджував геніальний Чайковський... Музика набувала особливої краси.
Ти дивись! — казали юнгн.— Колись мені плювати було на цю музику. А зараз вона всю душу перевертає, навіть не розумію: що зі мною? Навіть плакати хочеться...
У клубі юнг з'явилася самодіяльність — слабенька, бо юнги повністю віддавалися навчанню, а в самодіяльність ішли в основному ледарі, прилаштувався туди й Вітька
121
Синяков, який хвацько працював ногами — чечітникі Зат ] рота радистів народила свого поета — Ес Васильєва, Школі Юнг пішли нездорові, панічні чутки, ніби поетес па камбузі дають по три порції...
Настав останній день сорок другого року.