Це доля. Ніщо не могло б нам стати на перешкоді.
Так сиділи вони довго й тихо, з невимовним коханням у душі, мовчазні й щасливі. Потім Біллі притиснув її щільніше до себе, губи його ближче схилилися їй до вуха, і він прошепотів:
— А чи не час нам уже до ліжка?
Багато вечорів перебули вони отак на самоті; часом траплялась і якась розвага: ходили на танці, до театру "Орфей", або до театру Бела, в кіно, або відвідували по п'ятницях концерти в Сіті-Гол-парку. Іноді в неділю Сексон заздалегідь готувала сніданок, і вони їздили в гори, запрягши Принца й Короля, що їх хазяїн і досі охоче давав йому, аби не застоювалися на стайні.
Щоранку Сексон будив будильник. Першого ранку Біллі встав разом із нею і таки допоміг розпалити вогонь у грубі. Вона дозволила йому це на перший раз, але відтоді почала накладати дрова напередодні з вечора — отож уранці залишалося тільки піднести до них сірника. Сексон змушувала Біллі вилежуватись якнайдовше в ліжку, аж поки вона впорається із сніданком. На перших порах вона готувала для нього сніданок удома. Потім який тиждень він приходив обідати додому, а тоді знову мусив брати харч із собою. Все залежало від того, в яку частину міста йому доводилося гнати свої биндюги.
— Ти завела з чоловіком кепські порядки, — сказала їй одного разу Мері.— Пестиш ного, зазираєш йому в вічі… Стережись, а ні, то розбещиться він у тебе вкрай! Не ти, а він хай упадає коло тебе.
— Але ж він заробляє на життя, — відповіла Сексон. — Він працює багато тяжче за мене, а я сиджу, згорнувши руки, іноді навіть не знаю, куди час подіти. Крім того, я хочу впадати коло нього, бо люблю його і тому, що… ну, та тому, що я хочу.
РОЗДІЛ II
Сексон так упорядкувала свій господарський день, що їй лишалося багато вільного часу. Особливо в ті дні, коли Біллі не міг заскочити додому на обід і брав снідання з собою, вона мала цілі години вільні. Звикнувши до виснажливої праці на фабриках та у пральні, вона почала нудитися знічев'я. їй важко було сидіти без діла, але й ходити в гості до дівочих своїх подруг теж було ніяк — ті ж удень були на роботі. З сусідками вона ще не встигла перезнайомитися, за винятком однієї старої дивачки, що жила поруч них: із нею Сексон часом перекидалася словом через паркан, що розмежовував їхні подвір'я.
Для розваги вона почала часто брати купіль, не жаліючи палива й води. В притулкові та в Сариній господі вона звикла купатися тільки раз на тиждень. Коли вона підросла, то спробувала брати купіль частіше, але ця спроба дала погані наслідки: спочатку Сара тільки глузувала, а потім і гнівом розпалилася. Сарині погляди щодо цього сформувалися ще тоді, коли існував звичай купатися лише по суботах, і всякі намагання частіше вдаватись до цієї процедури Сара вважала зарозумілістю й образою для її власної охайності. Окрім того, переводилось паливо, і треба було прати більше рушників. Але тепер, у Біллиній господі, де Сексон мала власну грубку, власну балію, і рушники, й мило і не мала нікого, хто міг би їй те заборонити, — вона щодня розкошувала купанням. Щоправда, за ванну їй правила просто велика балія, яку вона ставила у кухні на підлозі, а воду доводилося носити глечиком; але щоб доскочити цих убогих розкошів, їй треба було прожити аж двадцять чотири роки. Чудна сусідка в одній з їхніх коротеньких розмов порадила Сексон, як удосконалити те
принадне купання. Дуже просто — треба влити в воду кілька крапель амоніакового спирту; Сексон ніколи раніше такого й не чула.
Ще багато дечого навчила її та дивачка. їхнє знайомство зав'язалося з того дня, коли Сексон вийшла якось розвішувати на подвір'ї свої випрані талійки та кілька штук найтоншої білизни. Сусідка стояла, спершись на бильця свого ганку; вона перехопила погляд Сексон і покивала головою — чи то на Сексон, чи то на розвішену білизну.
— Ви тільки-но одружилися, чи не так? — запитала жінка. — Моє прізвище місіс Гігінс. Але я волію, щоб мене звали на ім'я, тобто — Мерсідіз.
— А моє — місіс Робертс, — відповіла Сексон, радісно зворушена звучанням нового для неї імені.— А звуть мене Сексон.
— Дивне ім'я для жінки-янкі{21},— зауважила сусідка.
— О, я зовсім не янкі! — скрикнула Сексон. — Я каліфорнійка.
— Га-га-га! — засміялася Мерсідіз Гігінс. — Я забула, що я в Америці. По інших країнах усіх американців звуть янкі. А втім, я не помилилась — ви тільки-но одружилися?
Сексон кивнула головою, щасливо зітхнувши. Мерсідіз зітхнула й собі.
— Ех, ви, щасливе, ніжне, вродливе молодятко… Я ладна заздрити вам, шалено заздрити!.. Скількох чоловіків можете ви ще обкрутити круг свого гарненького пальчика! Але ви ще не цінуєте свого щастя. Жодна жінка це цінує його, аж поки стає запізно.
Чудні слова оті здивували й стурбували Сексон, хоч вона хутко відповіла:
— О, ні, я дуже ціную своє щастя. Я маю найкращого в світі чоловіка!
Мерсідіз Гігінс знову зітхнула й перевела розмову на інше. Вона кивнула головою на білизну.
— Бачу, ви полюбляєте елегантні речі. Ця риса гідна хвали, а надто в молодій жінці. Чоловіки легко беруться на цей гачок; елегантні речі — добра принада, що від неї наполовину залежить успіх у тій справі. Вони завойовують чоловіків, а тоді тримають їх у полоні…— Сусідка замовкла і раптом роздратовано скрикнула: — А ви ж хочете затримати свого чоловіка? Хочете, щоб він був коло вас завжди-завжди, — довіку?
— Звичайно, хочу! І зроблю так, що він кохатиме мене довіку!..
Сексон зніяковіло замовкла, сама собі дивуючись, що завела таку інтимну розмову з цілком чужою жінкою.
— Дивна річ — оте чоловіче кохання, — повела далі Мерсідіз. — Жінки гадають, що знають чоловіків, як розкриту книгу, і в цьому найбільша їхня помилка. Більшість жінок в'яне з розбитим серцем, — не тямлять-бо нічого в чоловічій вдачі, а проте думають, що знають її досконало. Га-га-га! Бідні, наївні жіночки! Отож і ви, моя гарнесенька молодичко, сподіваєтесь, що примусите свого чоловіка кохати вас довіку? Так кажуть усі жінки, бо їм тільки здається, що вони знають чоловіків і чоловіче кохання. Ні, легше здобути головний виграш у лотереї "Мала Луїзіана", ніж збагнути все те. Авжеж, бідолашні молодички, на жаль, надто пізно доходять цієї науки. Але ви — ви почали добре. Так, так, дбайте про свої оздоби, будьте завжди ваблива. Цим ви скорили свого чоловіка, цим ви його й утримаєте. Але це ще не все. Хай ми колись із вами побалакаємо, і я розповім вам таке, чого жінки здебільшого не знають, а мусили б знати. Сексон!.. Яке енергійне, яке гарне ім'я для жінки! Але воно вам не личить. О, я стежила за вами. Ви скидаєтесь на француженку, у вашому роді десь були французи, я впевнена. Перекажіть містерові Робертсу, що я здоровлю його добрий смак.
Вона замовкла, поклавши руку на клямку кухонних дверей.
— Зайдіть колись до мене. Не пожалкуєте. Я можу дати вам багато порад. Приходьте надвечір. Мій чоловік нічний сторож на залізниці і спить удень. Він оце й зараз спить.
Замислена пішла Сексон до хати. Було щось незвичайне в постаті цієї стрункої смаглявої жінки: її зів'яле обличчя неначе зсохлося від надмірного палу, а чорні великі очі блищали й іскрилися непогасним внутрішнім вогнем. Вона була літня жінка — Сексон давала їй від п'ятдесятьох до сімдесятьох років; в її колись чорному, як воронове крило, волоссі сріблилася сивина. Особливо вразила Сексон її добірна мова. Вона розмовляла дуже чистою англійською мовою, кращою за ту, до якої звикла Сексон. А втім, ця жінка, безперечно, не американка. В голосі у неї, одначе, зовсім не було чужоземного акценту, або, може, він був такий невловний для Сексон.
— А, то це вона — місіс Гігінс, — сказав Біллі, коли Сексон розповіла йому ввечері про денну подію. — Її чоловік — сторож, каліка; він має тільки одну руку. Старі Гігінси кумедна пара. Дехто боїться її. Дато та старі ірландки мають її за відьму. Воліють її обминати. Знаєш, Сексон, люди кажуть, що коли вона розлютується на кого чи хто їй не до шмиги, то вона тільки гляне — і вже тому капець. Один з наших конюхів — ти його знаєш, це Гендерсон, що живе за рогом П'ятої,— каже, що їй бракує клепки.
— Не знаю, Біллі,— намагалася Сексон захистити свою нову знайому, — може, вона трохи ненормальна, але каже вона те саме, що й ти. Каже, що я не схожа на американку, а тільки на француженку.
— Ну, то я вітаю її шанобливо, — сказав Біллі.— Якщо вона це сказала, — виходить, має голову на в'язах.
— А як добре вона англійською мовою розмовляє, Біллі! Чисто шкільна вчителька… Мені здається, так і мама моя розмовляла. Вона освічена.
— Мабуть, вона таки не дурна, бо інакше не припала б тобі так до вподоби.
— Вона казала мені поздоровити тебе за твій добрий смак, що ти одружився зі мною, — засміялася Сексон.
— Невже? Ну, то подякуй їй від мене, — бачу, вона розуміється на гарних речах… Тільки шкода, чом вона не похвалила й твого гарного смаку, що ти вибрала собі такого чоловіка.
Другого дня, коли Сексон вийшла розвішувати на подвір'ї свою гарну білизну, Мерсідіз Гігінс ізнову озвалася зі свого ганку, покивавши головою чи то до неї, чи то до білизни.
— Дивуюся, де це у вас сила береться прати стільки щодня, маленька молодичко… — привіталася сусідка.
— О, та я ж кілька років працювала в пральні,— хутко відповіла Сексон.
Мерсідіз зневажливо засміялася.
— Парова пральня! Бридка робота!.. Лише прості речі можна туди віддавати. Це їм кара за те, що вони прості. Але ж елегантну білизну! Мереживо! Муслін! Га-га, голубонько моя, прати такі речі — не проста штука! Тонкі речі треба прати зі смаком, з розумінням і хистом! Я дам вам рецепт саморобного мила, що не шкодить тканині. Воно білить її, надає білизні м'якості, ніжності, життя…
І білизна довго не брудниться, а хто ж то не любить свіжої чепурної білизни. О, добре прання — то не жарт, то справжнє мистецтво! Прати тонку білизну, це все одно, що для митця малювати картину або для поета складати вірші. Прати треба з любов'ю, побожно…
Я навчу вас такого, чого не тямлять янкі. Я навчу вас нової краси! — Вона знов покивала головою на розвішену білизну. — Бачу, ви вмієте плести мереживо. О, я знаю всілякі мережива, — бельгійські, мальтійські, брабантські,— яких тільки мережив я не знаю! Я навчу вас найпростіших, щоб ви могли плести їх для себе, а ваш добрий чоловік кохав вас завжди-завжди!
Після першого візиту до Мерсідіз Гігінс Сексон дістала рецепта саморобного мила і наслухалася всяких порад, як прати тонку білизну.