Однак Віргінію за вказівкою жінок патриціїв брутально вигнали, бо вона була дружиною плебея Луція Волюмнія, хоча той минулого року був консулом. Тут же біля жертовника виникла суперечка між матронами, яка через обурення жінок швидко розгорілася у сварку. Віргінія захищала себе, оскільки була порядною жінкою, походила з патриціїв і не вважала, що її можуть виставляти з храму Патриції Скромності лише через те, що її чоловік був плебеєм. Тож вихваляючи визначні вчинки свого мужа, вона покинула всіх жінок і, розгнівана, подалася додому, де й підтвердила свої слова чудовим ділом.
Мешкала Віргінія разом зі своїм чоловіком у селищі Лонгус, і мали вони у своїй власності багато будинків. Тож вона вирішила влаштувати власне невеличке святилище: відокремивши кілька будівель на одній стороні вулиці, встановила там жертовник. Зібравши жінок плебеїв, розповіла їм про зухвалість жінок патриціїв і, скаржачись на несправедливість, якої від них зазнала, мовила: "Закликаю вас і благаю: ви бачите, що всі чоловіки у цьому місті постійно змагаються, щоб перевершити один одного в мужності, так і ви змагайтеся між собою, щоб перевершувати одна одну щодо жіночої чесноти. Тому докладайте зусиль, щоб цей жертовник, який я у вашій присутності присвячую Плебеї Скромності, вшановували якомога шанобливіше, аніж той, інший, і щоб на вашому прикладі всі побачили і повірили, що не тільки серця патриціїв наповнюються небесним духом".
Які гідні та благочестиві слова матрони! Яке природне її обурення, наскільки її рішення гідне схвалення та піднесення аж до небес! Адже Віргінія не зазіхала на майно чоловіків, не вдавалася до принад розпусти, а навіть навпаки: відвернувшись від розпусних і розбещених юначих поглядів і пожадань, звернулася до своєї заслуженої слави чистоти шляхом новозаснованого храму і сили освячення. Від заснування було прийнято за правило надавати право жертвоприношення в цьому храмі лише тим, чия скромність незаплямована і хто був одружений лише один раз. Так було й впродовж тривалого часу; тож розвіялися сподівання тих, хто споглядав обряди нечистими очима. Цей жертовник святістю прирівнювався до попереднього.
Не сумніваюся, що страх виключення зі спільноти багатьом додав бажання пориватися до слави та уникати безчестя, а також породжував прагнення і причину зберігати чистоту.
64. Флора, повія, богиня квітів і дружина Зефіра
Як засвідчують давні автори, Флора була римлянкою; доля її склалася так, що скільки ганебне заняття відібрало у неї честі, стільки ж прихильна Фортуна подарувала їй слави.
Усі стверджують, що вона була дуже багатою, однак розходяться щодо того, як вона отримала свої статки. Одні говорять, що вона розтратила свою молодість і красу квітучого тіла в борделях поміж розпусників та нечестивої молоді як звичайна повія. Переказують, що вона лестощами і розпустою позбавляла то одного, то іншого простачка всіх статків; тож, понашкрібавши та повитягавши то тут, то там, зробилася дуже багатою.
Деякі джерела, розповідаючи чудову і потішну історію, не вважають її такою безчесною. Стверджують, що якось сторож храму Геркулеса, що в Римі, від нічого робити почав грати у жеребки,[126] кидаючи їх то однією, то другою рукою: він вважав, що правою кидає Геркулес, а лівою – він сам. Загадав собі, що в разі поразки Геркулеса він придбає собі обід і дівчину за гроші храму, а якщо Геркулес вийде переможцем, то справить те саме богові своїм коштом.
Коли ж вийшов переможцем Геркулес, що зазвичай перемагав навіть монстрів, то, як стверджують, сторож придбав Геркулесові обід і привів йому повію Флору. Говорять, що коли жінка спала у храмі, їй наснилося, що злягається з Геркулесом і що той повідомив їй, що вона отримає платню за послуги від першого чоловіка, якого зустріне зранку, коли виходитиме з храму. Тож вона, виходячи з храму, перестріла Фаніція, заможного молодика, і той покохав її та забрав до себе. Флора прожила з ним довго, а він, помираючи, залишив їй спадщину: так вона й розбагатіла.
Інші, однак, стверджують, що називалася вона Акка Лавренція, а не Флора, і що вона вигодувала, чи пізніше вигодовувала, Ромула і Рема. Але такими неузгодженостями я не переймаюся, оскільки відомо, що Флора була багатою повією.
Але я притримуватимуся свого завдання. Флора була бездітною, а коли вже підходив кінець життя, хотіла увіковічити своє ім'я. Вважаю, що для здійснення цієї мети вона вдалася до жіночої хитрості, призначивши спадкоємцем свого майна весь римський народ; але частину своїх статків записала на отримання щорічних відсотків для того, щоб проводити публічні ігрища в день її народження.
Флора не помилилася у своїх розрахунках. Отримавши вдячність від римського народу за передану спадщину, вона легко здобула щорічні ігрища на увіковічення свого імені. На цих ігрищах, попри всілякі ганебні видовища, на превелике захоплення глядачів, народові показували пантоміми оголених повій, що танцювали безсоромні танці: думаю, щоб вказати на рід її заняття. Зрозуміло, що народ, схильний до розбещення, залюбки відвідував ці покази розпусти, наче найсвятіші дійства. Влаштовували їх щорічно за рахунок відсотків спадщини або народними коштами і назвали їх флораліями – від імені жінки, що їх встановила.
З плином часу сенат, знаючи про походження ігрищ, засоромився мати у своєму місті, яке тоді панувало над світом, таке непристойне більмо – всенародне збіговисько для вихваляння повії. Розуміючи, що просто так не вдасться ліквідувати ігрища, для прикривання сорому вигадали дурненьку і смішну історію.
Вигадали байку на прославляння Флори, знаної заповідачки, і зачитали її неосвіченому простолюдові. У переказі говорилося про чудової краси німфу Хлору, яка жила на цьому місці. Її палко покохав Зефір – вітер, що латинською зветься Фавонієм, і згодом одружився з нею. Від нього, якого нерозумні древні мали за бога, жінка отримала богоподібність як придане чи як весільний подарунок, а також доручення ранньою весною прикрашати квітами дерева, пагорби і луги та опікуватися ними. Тому й почали називати її Флорою,[127] а не Хлорою. А оскільки з квіток проростають плоди, тому її божественність умилостивлювали ігрищами, щоб дарувала щедрий цвіт і багатий урожай. Тож віддавна цій богині встановлювали святилища і жертовники, влаштовували ігри.
Обдурений такими байками, простолюд вважав, що Флора, яка все своє життя провела в борделях, віддаючи себе всім і кожному за найменшу плату, засіла на небі разом з Юноною та іншими богинями, нібито Зефір виніс її на небо на своїх крилах. Таким чином Флора завдяки своїм хитрощам і дарункові долі, нечесно здобувши гроші, з повії перетворилася у німфу, заможну дружину Зефіра і божество, яке вшановували смертні. Вона оселилася в храмах, її вшановували божественними почестями, так що перетворилася не лише з Хлори на Флору, а з відомої у свій час проститутки на славнозвісну на весь світ богиню.
65. Римська дівчина
Була в Римі молода дівчина, походила вона не з простолюду, якщо не помиляюся. Через немилість долі не дійшли до нас ані її ім'я, ані відомості про її батьків чи про чоловіка: мабуть, це позбавило її належної частки заслуженої слави. Однак, щоб не видавалося, що я позбавив її слави, не надавши місця серед славних жінок, маю намір зарахувати безіменну дівчину до їх числа і розповісти про її знамениту відданість.
У цієї дівчини була мати, що походила з відомого роду, але мала нещасливу долю: адже з невідомої для мене причини біля трибуналу претора[128] її засудили на смерть. Претор передав її тріумвірові для виконання винесеного вироку, а тріумвір з цією ж самою метою відвів її до сторожа міської в'язниці. Сторож, не позбавлений почуття людяності та переймаючись благородністю жінки, не захотів заплямовувати руки кров'ю і зачинив її живу, щоб сама померла з голоду.
Коли донька прийшла відвідати свою матір, сторож ретельно її обшукав, щоб не принесла при собі якоїсь їжі. Але вона нещодавно народила дитя, тож мала багато молока, щоб відходити і свою голодну матір. Врешті, робила так упродовж кількох днів, і сторож почав дивуватися, як засуджена жінка може так довго триматися за життя без їжі. Тож таємно підглянувши, побачив, що донька, підійшовши до матері, розкрила груди і піднесла їх до уст засудженої, щоб та могла напитися. Подивувавшись відданості доньки і нечуваному способу вигодовування матері, він розповів тріумвірові, той доповів претору, а претор повідомив членам засідання. Загальним рішенням постановили: як дар за відданість доньки відмінити заслужене покарання матері.
Якщо у давнину воїнові, який мужністю в битві врятував громадянина, вручали дубовий вінець, то чим вшануємо доньку, яка врятувала матір своїм молоком у в'язниці? Нелегко знайти рослину, листям якої можна належно вшанувати такий відважний вчинок. Така відданість була не лише святою, але й дивовижною. Вона не тільки не прирівнюється, а є незмірно вищою від природного дару, який повчає нас вигодовувати малесеньких діточок молоком і допроваджувати їх до мужнішого віку, а також рятувати батьків від смерті.
Дивовижними є сили чесноти: вони проникають не те що в серця жінок, які легко піддаються співчуттю й сльозам, а навіть у зачерствілі та зашкарублі, затверділі від незворушності груди. Оселившись у серцях, вони насамперед людяністю пом'якшують усі жорстокі вчинки, а відтак, чудово досліджуючи і віднаходячи всілякі можливості, змішують наші сльози зі слізьми нещасних, перебираючи, принаймні прагненням, їхні тяготи і біди на себе, а часто, якщо немає іншої ради, навіть смерть.
Наслідки відданості такі величні, що ми, діти, навіть не дивуємося, роблячи щось почесне для своїх батьків: діючи так, ми наче повертаємо те, що дістали колись від них, виконуємо свій обов'язок.
66. Марція, донька Варрона
Колись давно у Римі жила Марція, донька Варрона. Як відомо, була вона дівою все своє життя. Однак я не довідався, донькою якого саме Варрона вона була та в який час жила.[129] Вважаю, що за збереження своєї цноти її слід вихваляти особливо, тому що вона незалежно і цілком добровільно зберігала чистоту, а не з чиєїсь вказівки.
Я ніде не читав, щоб вона була пов'язана обрядом Вести, чи підкорялася культові Діани, чи що була залучена до ще якогось служіння, якими стримують і обмежують багатьох жінок.