Позицію обрали дуже вдало;
Щоб виграть бій, за нами діло стало.
Фауст
Якого тут чекать добра?
Це все мана, це все мара.
Мефістофель
Перемагає завше вмілий!
Не забувай великих цілей
І ні на що не потурай.
Як цісарю на поміч станеш,
У вічну державу дістанеш
Безмежний прибережний край.
Фауст
Ти діяв скрізь — і тут подій,
Візьмись на штуки й виграй бій.
Мефістофель
Тепер тобі можливість дам:
Цим разом ти командуй сам.
Фауст
Висока честь, хоч і для кого,
Командувать, не тямлячи нічого.
Мефістофель
Як генеральний штаб працює,
Фельдмаршал втоми не відчує.
Давно я ждав великих справ,
Я з сил гірських заздалегідь;
Тепер їх знай у хід пустить.
Фауст
Я бачу онде збройний стан.
Чи ти підняв усіх горян?
Мефістофель
Ні, квінтесенцію саму,
Як Пітер Сквінс, я з них візьму.
Увіходять Троє Дужих[106]. (Сам. II, 23, 8)
Мефістофель
Дивись, ідуть мої герої;
Вони, як бачиш, різних літ,
У різнім одязі і зброї,
Та всі воюють так як слід.
(До глядачів).
В наш час скорили всі смаки
Лицарські панцири і лати;
Алегоричні вояки
Напевне будуть успіх мати.
Рубай
(молодий, легко озброєний, строкато вбраний)
Хто йде на мене — смільчака,
Одним ударом перекину,
А боягуза, що втіка,
Однак піймаю за чуприну.
Хапай
(середніх літ, добре озброєний, багато вбраний)
Та бійка — байка, ні до чого,
Даремний перевід часу.
Бери, хапай, що тільки мога,
В цім бачу я життя красу.
Тримай
(старий, важко озброєний, просто вбраний)
І в тому теж пуття немає,
Добро не знать куди спливає,
Коли не вмієш берегти.
Брать добре, а тримати краще;
Я не пушу напризволяще,
Чого вдалося осягти.
Всі сходять у долину.
На передгір'ї
Знизу чути барабани й військову музику. Напинають цісарський намет Цісар, головнокомандувач, гайдуки.
Головнокомандувач
Тут буде непогане бойовисько.
В цей діл, закритий із усіх боків,
Найкращий вибір я зробив.
Цісар
Чи добрий він, саме покаже діло;
Та відступать, як і тікать, немило.
Головнокомандувач
Дивись, як правий фланг розташувавсь!
Для тактика цей кут якраз придавсь:
Не дуже круто, та й нестак приступно,
Нам вигідно, а ворогу погубно;
Поміж оцих хвилястих кучугур
Нам не страшний кіннотників алюр.
Цісар
Я задоволений тобою.
Гаразд, отут і бути бою.
Головнокомандувач
А он в самій долині, на краю,
Стоїть фаланга в бойовім строю;
Мечі булатні і списи стальні
Виблискують у раннім тумані;
Клекоче грізно вже потужна рать,
Усі жагою подвигів горять.
Побачиш скоро міць рішучих мас,
Зухвалий ворог не здолає нас.
Цісар
Уперше бачу цей незламний гарт.
Тут кожен воїн двох напевне варт.
Головнокомандувач
Про лівий фланг то нічого й казать,
Самі богатирі — ні втять, ні взять,
Окрили блиском зброї кручі скал,
Загородили щільно перевал.
Я бачу вже, що тут-то вороги
В кривавій січі згинуть до ноги.
Цісар
То все мої лукаві родаки,
Брати й свати, кузени і дядьки;
Сваволячи, ламаючи закон,
Вони гуртом розхитували трон,
Усобицями царство потрясли
І врешті бунт на мене підняли;
Сюди-туди хитався перш народ,
А там пристав до ницих воєвод.
Головнокомандувач
Ось вістовник біжить із гір уристь;
Якби він нам приніс хорошу вість!
Перший вістовник
Ми на вивідки ходили,
І туди й сюди пройшли,
Та новини лиш немилі
Вам із краю принесли.
Зберегло багато вірність
Владі цісарській твоїй,
Тільки ж черні непокірність
їх утримує від дій.
Цісар
Себе лише тепер пильнує всякий;
Ні честі, ні обов'язку, ні дяки.
І невтямки всім себелюбцям тим —
Горить сусід, і в них займеться дім.
Головнокомандувач
Ось другий вісник ледве суне схилом,
Здорожився, тремтить бідак всім тілом.
Другий вістовник
Ми дізнались, як зчинився,
Закрутився веремій:
В них зненацька появився
Імператор там новий.
А за ним, як темна хмара,
Йде затуркана юрба,
Мов овець дурних отара
За баранчиком стриба.
Цісар
Цей самозванець на руку мені,
Свій сан тепер ціную я вдвійні.
Лиш як солдат одяг я цю броню —
Велику справу нині бороню.
Серед блискучих гульбищ і забав
Завжди по небезпеці я скучав,
За радою недбалих двораків
Я грав в кільце, а про турніри снив.
Не одвертай од воєн ви мене,
Було б уже ім'я моє гучне.
Як полум'я круг мене вирувало,
В грудях відчув я силу небувалу;
Стихія йшла на мене в люті дикій,
То був міраж, але міраж великий.
Свою колишню здержливість байдужу
Я славним ділом нині надолужу.
(Висилає герольдів викликати на герць самозванця).
Увіходить Фауст у панцері, в шоломі з напівопущеним заборолом.
Троє Дужих, одягнені й озброєні, як було вказано вище.
Фауст
Прийшла до вас неждана допомога,
І дужим не завадить осторога.
Ти знаєш, може, що гірські народи
Очитані в святім письмі природи.
Покинувши давно рівнини бідні,
Ці духи стали горам ніби рідні;
Серед ущелин темних і проваллів,
У благородних випарах металів
То зводять речовини, то розводять
І досвідом завжди нове знаходять.
Вони легкими пучками узори
Із мінералів створюють прозорі,
І крізь кристал мовчазний знахарі
Вбачають все, що діється вгорі.
Цісар
Я вислухав усе, що ти казав,
Але, мій друже, переходь до справ.
Фауст
Нурційський славний некромант, сабінець,[107]
Твій вірний раб, прислав тобі гостинець.
Вже смерть його надходила зловіще,
Вже хмиз тріщав, курилося кострище,
Сухі дрова горіти почали,
Видаючи дух сірки і смоли;
Де люди б не спасли, ні Бог, ні біс,
Там ти йому визволення приніс.
Він лиш тобі завдячує життя
І відданий до самозабуття;
Від того дня про себе він не дбає,
Зірки і глиб про тебе лиш питає.
Він повелів, щоб ми сюди летіли
Тобі на поміч. В гір великі сили,
Живці природи в них нестримно б'ють;
Тупі попи все те чаклунством звуть.
Цісар
В день радощів, коли гостей багато
До нас приходить на веселе свято,
Хвилюючися натовпом безкраїм, —
Ми раді всім і кожного вітаєм.
Але ще більше той для нас жаданий,
Хто нам одважно у пригоді стане,
Кого і небезпека не лякає,
Коли непевна доля нас чекає.
Проте прошу вас, в цю врочисту мить
Охочі руки від мечів прийміть;
Шануйте час, коли тут тисячі
Знесуть за нас чи проти нас мечі.
Всяк стій за себе! Хочеш мать корону,
Сам докажи, що ти достоїн трону.
Я хочу вбити власною рукою
Напасника, порушника спокою,
Що зве себе країни владарем,
Васалів паном, армії вождем.
Фауст
Похвальна річ — великих діл жадоба,
Та головою важить неподоба.
Недаром же оздоблений шолом
Блищить над мужнім, сміливим чолом,
Таж тіло все — ніщо без голови:
Засне вона — всі члени неживі,
Болить вона — все тіло біль зборов,
Одужає — й воно здорове знов.
Тоді й рука вершить свої діла:
Там щит над головою підняла,
А там пустила в хід уже й меча
І на удар ударом одвіча;
Тоді удачу має і стопа —
Поверженим на шию наступа.
Цісар
Такий і в мене гнів на супостата,
Я хочу ланця потоптом стоптати.
Герольди
(вертаються)
Нас, герольдів, там сьогодні
Прийняли не по заслузі,
Наші речі благородні
Підняли усі на глузи:
"Цісар ваш? Його ж нема!
Він пропав, він щез, ізслиз!
Хто ж його і спогадає,
Як не казка: жив колись…"
Фауст
Що не приймають виклику до герцю,
Це нам, твоїм прибічникам, по серцю.
Надходить ворог, рветься в бій дружина,
Вели почать: сприяє нам хвилина.
Цісар
Командувать не буду цього разу,
(до головнокомандувача)
Ти будеш війську за привідця, князю.
Головнокомандувач
Хай правий фланг на ворога руша,
Що лівим флангом саме вгору суне;
Хай щире й вірне військо наше юне
Напаснику дасть добре одкоша.
Фауст
Хай цей герой відважний, запальний
Не гаючись до тебе стане в стрій,
Ввіллється в цю громаду бойову
І всім покаже звагу вогневу.
(Показує направо).
Рубай
(виступає наперед)
Хто з ворогів навернеться лицем,
Тому я миттю обіб'ю всі щоки,
Хто тил покаже — повалю мигцем,
Не розбере, де плечі, а де боки.
Коли усі бійці твої
Мене наслідувать готові,
То скоро вражі гультяї
Потонуть геть у власній крові.
(Пішов).
Головнокомандувач
Середня рать нехай іде у діло,
Являючи свою розумну силу;
Правіше вже змішались вороги —
Спинити нас у них нема снаги.
Фауст
(показуючи на середульшого)
Нехай і цей пристане у загін:
Прудкий, меткий, усіх захопить він.
Хапай
(виступає наперед)
З геройством війська мусить побіч
Стоять сподіванка на здобич.
Хай буде всім одна із мет
Вождя ворожого намет.
Йому недовго там пишаться,
Я в першій лаві — знай завзятця!
Підбирайка
(маркітантка, тулиться до нього)
Хоч я йому і не жона,
Проте й не зовсім чужина.
Багатий визрів урожай,
А жінці, звісно, тільки дай,
Вона ні на що не зважа.
Вперед, у бій! Гуляй, душа!
Обоє пішли.
Головнокомандувач
На лівий фланг, під тії стромовини
Свій правий фланг напевно ворог двине,
Стоятимуть там наші валом вал,
Щоб захистить узенький перевал.
Фауст
(показує наліво)
Прийми й цього до себе у солдати,
Не вадить сили сильному додати.
Тримай
(виступає наперед)
Про лівий фланг не клопочіться!
Держать, що є, мені не вчиться.
Що береже старий вояк,
Того і грім не втне ніяк.
(Пішов).
Мефістофель
(сходить згори)
Дивіться, з-поза скель стрімчастих
І з-поза виступів зубчастих
Ідуть, розсипавшись горою,
Нові бійці при добрій зброї.
Щити, мечі, шоломи, лати…
Нам варто їх у бій послати,
І миттю зроблена робота.
(Тихо до тих, що знають).
А хто й відкіль — моя турбота.
Я не ловив даремно ґав,
Всі арсенали обшугав;
А там у незворушній тиші
Вони стояли кінні, піші,
Колись — владики грізні та вельможні,
Тепер — слимачі домики порожні.
Я поселив усяких там привидь,
Середньовіччя треба ж підживить!
Нехай у них чорти із різних сект,
Вони незгірший справлять тут ефект.
(Уголос).
Чи чуєте, вперед вони вже мчать
І зброєю погрозливо бряжчать;
Вже майорять пошарпані прапори,
Що вирвались нарешті на простори.
Ви бачите, народ старий
Охоче йде на бій новий.
Зверху чути грізний суремний гук; вороже військо непомалу завагалося.
Фауст
Вже затьмарився вколо обрій,
Лиш де-не-де грізний, недобрий
Червоний сполох спалахне;
Кривавим блиском зброя грає;
Ліс, гори, небо — все вступає
У це побоїще жахне.
Мефістофель
Наш правий фланг хоробро б'ється,
Та над усіми видається
Завзятий велет Ганс Рубай:
До нього й чорт не підступай.
Цісар
Одна рука знялася вгору
Й здесятерилася в ту ж пору…
Непевні творяться діла.
Фауст
Ти чув про маревні мережі
На сицилійськім узбережжі?
У білий день химерна мла
Там коливається в повітрі,
Виводить візерунки хитрі,
Снує видіння без числа:
То колихливими містами,
То мерехтливими садами
Порожній простір вистила.
Цісар
Що то за знак? На гострі піки
Упали раптом світлі бліки,
І наших лав списи блискучі
Окрили вогники скакучі;
Я бачу в цім якийся чар.
Фауст
Розхмур, о царю, чоло хмуре:
То знак зичливої натури,
Нам світять дивні Діоскури,
Що бережуть плавців од бурі;
Вони підсилять наш удар.
Цісар
А хто, скажи, і задля чого
Нам шле природу на помогу,
Який незнаний володар?
Мефістофель
Не хто, як той мудрець великий,
Що відданий тобі навіки.
У нього аж душа болить,
Що йдуть на тебе супостати.
Щоб добродійця врятувати,
Готов він голову зложить.
Цісар
У час коронаційного параду
Хотів я зразу вивірити владу,
На чім — не став я довго обирати,
Звільнив сивобородого од страти.
Я зіпсував попівству насолоду,
Хоч добре знаю, сам собі на шкоду.
Невже аж нині, через стільки літ,
Пожну я діла радісного плід?
Фауст
Добро сторицею воздасться;
Зверни свій зір у неба вись:
То знамення тобі, дивись,
Воно віщує певне щастя.
Цісар
Орел ширяє в небесах,
А слідом — гриф, потворний птах.
Фауст
Вважай, то справді добрий знак,
Бо гриф — то міф, чи так чи сяк;
Та де б та вигадка могла
Здолати справжнього орла?
Цісар
Кружляють широко кругами
І раптом — блись! — уже зійшлись,
Один у одного впились,
Зчепились люто пазурами.
Фауст
Дивися, гриф уже підбивсь,
Узнав, що значить хист орлиний,
І, опустивши хвіст левиний,
За верховіттям бору скривсь.
Цісар
Нехай по цьому знаку й буде,
Приймаю з радістю це чудо.
Мефістофель
(праворуч)
Наших воїв тиск завзятий
Крушить міць ворожих ратей.
Гуркіт, клекіт, брязкіт, торох,
Вже подавсь направо ворог,
І безладна ця навала
Й інші лави захитала…
Наше військо невгавуще
Вправо вдарило ще дужче
На фаланги ослабілі,
Як розбурханії хвилі,
Сила з силою другою
Шаленіють у двобою…
Краще й вигадать незмога,
Наша буде перемога.
Цісар
(зліва до Фауста)
Глянь! Чи ж нашому загону
Утримати оборону?
Чи каміння їм не стало?
Вже узято нижні скали,
З верхніх теж одходять наші,
Лізуть, сунуть маси вражі
Вище й вище, далі й далі,
Може, вже на перевалі…
Ваші засоби нечисті,
З них немає нам користі.
Пауза.
Мефістофель
Ось мій один і другий ворон.
Летять похмуро і суворо,
Боюсь, що вісті злі несуть.
Цісар
їх вигляд збуджує неспокій…
Від скель, де бій кипить жорстокий,
Вітрила чорні їх женуть.
Мефістофель
(до воронів)
Сідайте лиш мені над вуха!
Той не загине, хто вас слуха,
Ви справите на вірну путь.
Фауст
(до цісаря)
Ти чув про пошту голубину?
До рідних гнізд, в свою країну
Ті птахи линуть з далини.
І ці нам служать службу щиру;
Лиш голуб — вісник задля миру,
А ворон — вісник для війни.
Мефістофель
Діла у нас, як мідний шеляг…
Глядіть, на тих стрімчастих скелях
Героям трудно припада!
Вже вороги взяли висоти,
А вдасться їм прохід збороти,
То буде нам гірка біда.
Цісар
Отак мене ви підманули,
В сильце лукаво затягнули,
Аж страшно на душі стає.
Мефістофель
Держись, кріпись! Ще вихід є!
Терпіння й хитрощі в притузі!
Кінець завжди бува трудний.
Ще є у мене вірні друзі,
Лиш дай мені свободу дій.
Головнокомандувач
(увіходить)
Ти з дуросвітами зв'язався,
Весь час я сумнівом терзався;
їх поміч лихо принесла.
Від ходу бою я в відчаї;
Хто починав, нехай кінчає,
Я відмовляюсь від жезла.
Цісар
Сховай його до кращих днів,
Іще ж нам доля усміхнеться!
А щодо цих чарівників,
У них зневірився вкінець я.
(До Мефістофеля).
Жезла тобі я не віддам,
Його інакші носять люди,
А зрештою, командуй сам,
Побачимо, що з того буде.
(Іде в шатро з головнокомандувачем).[108]
Мефістофель
Ну що ж! Я не помру з жалю!
Нехай тобі патик хрещатий,
А нам з ним нічого почати.
Фауст
То що ж робить?
Мефістофель
Я все зроблю!
Гей, ворони, не гаючи й хвилини,
До озера, де граються Ундіни, —
Нехай сюди уявні води шлють.
Жіночі штуки трудно нам збагнути:
Так відділяють видимість од суті,
Що видимість покажеться за суть.
Пауза.
Фауст
Озерним дівам наші чорнокрили
Напевне непомалу підлестили;
Вода вже проступає тут і там.
Там, де були сухі і голі скали,
Джерела бистрі буйно бити стали…
Неждане лихо ворогам!
Мефістофель
Така диковина зляка
І боягуза й смільчака.
Фауст
Джерела ті зливаються в потоки,
Що ринуть невтриманно на всі боки;
Вирує шумовиння хвильове.
Вже поняла вода площини скальні
І, пінячись у ярості навальній,
Каскадами лункими в діл реве.
Тут героїчний опір неможливий,
Усіх знесе могутня сила зливи,
Мене самого острах огорта.
Мефістофель
Уже й злякавсь! Ця водяна морока
Не для мого, а для людського ока,
Мені ж дивиться — просто сміхота.
Всі мечуться, як в пеклі грішні душі,
І плавають кумедно так на суші,
Бо думають, що тонуть у воді,
Що їм уже залляло рот і вуші…
Усі в страшному сум'ятті.
Ворони вернулись.
Володарю ви добре послужили,
Та спробуйте тепер і власні сили.
Летіть у таємничі кузні,
Де карли трудяться союзні,
Метал і камінь куючи;
Нехай скують огонь пекучий,
Яркий, блискучий і тріскучий
Ті чарівничі ковачі.
Хоча могучі блискавиці
Й падучі зорі-зоряниці
У літню ніч не дивина,
Та блискавки поміж кущами,
Зірки шипучі під ногами —
То буде ява чарівна.
Добийтеся того відразу,
Уживши просьби чи наказу.
Ворони летять.