Габрієла

Боротьба за землю була тут саме в розпалі. Він корчував сельву і садив плантації, зі зброєю в руках виборював своє право на землю, його володіння поступово розширювались, його ім'я вимовлялося із все більшою повагою. Він одружився з Сіньязіньєю Гуедес, красунею зі старовинної ільєуської родини, котра отримала в спадщину після смерті рідних какаові гаї в районі Олівенси. Сіньязінья була майже на двадцять років молодшою від чоловіка, любила гарно одягнутися, охоче брала на себе організацію церковних свят на честь святого Себастьяна і доводилась, окрім всього, ще й далекою ріднею Доктору. Вона місяцями жила на фазенді і ніколи за всі роки подружнього життя не дала численним міським пліткарям жодного приводу для лихослів'я. І ось, як грім з ясного неба, в тихий час сієсти полковник Жезуїньйо Мендонса розрядив свій револьвер в дружину й коханця, схвилювавши все місто, немовби знову на мить відтіснивши його в призабуту епоху кровопролить. Навіть Насіб забув про те, що йому слід шукати куховарку. Капітан і Доктор облишили свої політичні справи, а полковник Раміро Бастос перестав думати, нарешті, про Мундіньйо Фалкана. Звістка поширилась блискавично, і повага та захоплення, яких раніше теж не бракувало дещо сухуватому, похмурому фазендейро, тепер зросли ще більше. Бо так уже велося в Ільєусі: образа, завдана обдуреному чоловікові, могла бути змита лише кров'ю.

Так уже велося... В районі, де нещодавно час від часу виникали збройні сутички, де дороги для караванів ослів і навіть вантажних машин прокладалися просіками, що їх прорубували жагунсо і помічали хрестами — згадками про вбитих, людське життя розцінювалося дешево, і не було іншої кари для дружини-зрадниці, аніж її смерть разом з коханцем. Початок цього закону простежувався десь на зорі ери какао, його ніде не було зафіксовано на гербових паперах, не занесено до кодексу, але, попри все, він був дійовішим з усіх законів; і суд присяжних, який збирався з метою вирішення долі вбивці, щоразу одноголосно схвалював цю традицію, знаходячи способи обминути закон, який передбачав засудження вбивці ближніх.

Незважаючи на конкуренцію трьох місцевих кінотеатрів, що виникла недавно, розваг і танцювальних вечорів у клубі "Прогрес", футбольних матчів по неділях і лекцій літераторів з Баїйї, навіть з Ріо, що не минали Ільєуса, аби поживитися кількома рейсами в цьому некультурному, багатому краї, засідання суду присяжних, котрі збиралися двічі на рік, до цього часу лишалися найпопулярнішими, найцікавішими розвагами в місті.

В Ільєусі було кілька відомих адвокатів, таких як Езекієл Прадо, Маурісіо Каїрес і лютий Жоан Пейшото з лунким басом. Це були визнані промовці, видатні ритори, що примушували публіку тремтіти і плакати. Маурісіо Каїрес, палкий прихильник церкви і її служителів, голова братства св. Жорже, зажив слави як майстер цитування біблії. Перш ніж поступити на факультет права, він вчився в семінарії, а тому нерідко вживав у своїй мові латинь, і дехто вважав його не менш ерудованим, аніж Доктор. В суді ораторські дуелі тривали годинами, у відповідь на репліку одразу лунала інша; засідання, що були найзнаменнішими явищами в культурному житті Ільєуса, тривали інколи до ранку.

Мешканці Ільєуса билися об заклад під чималі суми грошей — виправдають чи засудять винного? Вони любили азартні ігри і тому користувались найменшим приводом, щоб посперечатися. Часом, тепер уже рідше, після ухвали суду присяжних виникала перестрілка, яка закінчувалася новим убивством. Полковника Педро Брандана, наприклад, було вбито на сходах префектури після того, як суд присяжних виправдав його: син Шіко Мартінса, по-звірячому вбитого полковником і його жагунсо, здійснив акт правосуддя своїми власними руками.

Проте ніхто не бився об заклад, коли суд присяжних збирався з метою винесення ухвали в справі убивства невірної дружини: всі знали, що виправдання ображеного чоловіка буде єдино справедливим рішенням, і в суд ішли з єдиною метою — послухати промови прокурора та адвоката, довідатись про пікантні подробиці. Що ж стосувалось нудної судової процедури і пустопорожньої балаканини законників, то це нікого не цікавило. Вбивцю зрадливої жінки ще жодного разу не було засуджено, адже це суперечило законам краю — ошуканий чоловік лише кров'ю може змити свою ганьбу.

Вбивство Сіньязіньї і дантиста викликало жваві коментарі, воно обговорювалося всюди. Висловлювались різноманітні версії, наводились суперечливі подробиці, але всі сходилися на одному: полковник заслуговує виправдання, а його мужній вчинок — схвалення.

Про чорні панчохи

— Хто б міг подумати! Адже вона прямо-таки не виходила з церкви...

Насіб, який сам бігав од столика до столика, підганяв своїх помічників і на око прикидав виторг. Такий би злочин та щодня, і він незабаром купив би омріяну плантацію какао!

Мундіньйо Фалкан, що призначив зустріч з Кловісом Костою в барі "Везувій", одразу потрапив у вир бурхливих дебатів. Він байдужо всміхався, заклопотаний своїми політичними проектами, які вже заполонили його цілком. Таким уже був Мундіньйо Фалкан: коли він щось задумував, то не заспокоювався до того часу, доки не виконував свого задуму. Але Доктора і Капітана зараз, здавалося, не цікавило нічого, крім убивства, немовби вранці між ними не було ніякої розмови. Мундіньйо обмежився тим, що висловив співчуття в зв'язку зі смертю дантиста, його сусіди і одного з небагатьох компаньйонів по морському купанню, яке вважалося на той час в Ільєусі мало не скандальною справою. Запальний, темпераментний Доктор почував себе в цих тривожних обставинах чудово. Історію Сіньязіньї він використав як привід для того, щоб оживити в пам'яті образ Офенізії, коханої імператора.

— Дона Сіньязінья була, до речі, далекою родичкою Авілів, а це рід романтичних жінок. Вона, мабуть, успадкувала гірку долю першої з них.

— А що це за Офенізія? Хто вона така? — зацікавився крамар з Ріо-до-Брасо, який приїхав в Ільєус на базар і бажав тепер привезти в своє містечко найбільше подробиць про вбивство.

— Моя прародичка, вона володіла згубною красою і надихала поета Теодоро де Кастро, а також навіяла пристрасну любов дону Педро II. Офенізія померла з горя тому, що не змогла вирушити разом з ним...

— Куди?

— Гм, куди...— втрутився Жоан Фулженсіо.— В ліжко, куди ж іще...

Але Доктор серйозно вів далі:

— До двору. Вона ладна була стати його коханкою, і братові довелося замкнути її під сім замків. Брат — полковник Луїс Антоніо д'Авіла — брав участь у війні з Парагваєм. А Офенізія померла з горя. В жилах дони Сіньязіньї текла кров Офенізії, кров роду Авілів, над яким нависло прокляття.

З'явився заспаний Ньо-Гало і голосно повідомив новину:

— Жезуїньйо одержав анонімного листа.

— Хто б його міг написати?

Всі мовчки заглибились у роздуми. Мундіньйо, скориставшись з цього, тихо запитав Капітана:

— Ну, а як Кловіс Коста? Ви з ним розмовляли?

— Він не мав часу, писав про вбивство. Тому й затримався вихід газети. Ми домовились про зустріч у нього дома ввечері...

— Тоді мені пора...

— Так швидко? Хіба вас не цікавлять подальші подробиці?

— Я не тутешній, мій любий...— розсміявся експортер.

Така байдужість до гострої і цікавої новини викликала загальне здивування. Мундіньйо перетнув майдан і зустрівся з групою учениць монастирської школи, яких супроводжував вчитель Жозуе. При появі експортера очі Малвіни запалали, вона усміхнулася і обсмикнула сукню. Жозуе, щасливий з того, що нарешті опинився в товаристві Малвіни, привітав ще раз Мундіньйо з тим, що коледж одержав офіційний статус:

— Тепер Ільєус зобов'язаний вам і цим доброчинством...

— Та що ви, облиште! Все це було так просто...— Мундіньйо скидався на принца, що великодушно жалував дворянські титули, гроші, милості.

— А що ви думаєте, сеньйоре, про вбивство? — запитала Ірасема, запальна шатенка, про яку вже гомоніли, що вона надто довго кокетує зі своїми залицяльниками біля воріт будинку.

Малвіна подалась вперед, щоб почути відповідь Мундіньйо. Той розвів руками:

— Завжди стає сумно, коли довідуєшся про смерть красивої жінки. Особливо про таку жахливу смерть. Красиву жінку слід шанувати, як ікону.

— Але ж вона зраджувала чоловікові,— обурилась Селестіна, ще зовсім юна дівчина, але вже з переконаннями старої діви.

— Якщо вибирати між любов'ю і смертю,— я віддаю перевагу любові...

— Ви також пишете вірші? — усміхнулася Малвіна.

— Я? Ні, сеньйорито, мені бракує поетичного хисту. Ось наш учитель — поет.

— А мені здалося... Ваші слова так нагадували вірші...

— Чудові слова,— підтримав її Жозуе.

Мундіньйо вперше звернув увагу на Малвіну. Гарна дівчина. Вона не відводила від нього очей, глибоких і таємничих.

— Ви так кажете тому, що ви самотній,— багатозначно зауважила Селестіна.

— А ви, сеньйорито, хіба не самотні?

Всі розсміялися, Мундіньйо попрощався. Малвіна провела його замріяним поглядом. Ірасема кинула майже з викликом:

— Ох, цей уже сеньйор Мундіньйо...— І, дивлячись, як експортер віддаляється в напрямку домівки, додала: — А він гарний...

Арі Санто, що друкувався під псевдонімом Аріосто у відділі хроніки "Діаріо де Ільєус", службовець експортної фірми і голова товариства імені Руя Барбози, нахилився над столиком у барі і зашепотів:

— Вона була гола-голісінька...

— Зовсім?

— Невже зовсім? — тоном ласуна перепитав Капітан.

— Як мати народила... На ній були лише чорні панчохи.

— Чорні? — Ньо-Гало був здивований.

— Чорні панчохи! — Капітан прицмокнув язиком.

— Це розпуста...— осудливо сказав Маурісіо Каїрес.

— А це, мабуть, красиво.— Араб Насіб, що стояв поруч, уявив собі роздягнену дону Сіньязінью в чорних панчохах і зітхнув.

Подробиці вбивства стали відомими пізніше з протоколів суду. Поза всяким сумнівом, обдарований дантист, Осмундо Піментел був столичним молодиком — він народився і виховувався в Баїйї; звідти, одержавши диплом, приїхав до Ільєуса кілька місяців тому.