Діти просять хліба і нема нікого, хто б їм відломив...
5 Ті, що смачно їли, на вулицях з голоду мліють. Ті, що виплекані на пурпурі, тепер смітники обіймають...
6 І більшою стала вина дочки народу мого за гріх Содому, що був знищений вмить, і не торкнулася рука допомоги до нього...
7 Її можновладці чистіші від снігу були, біліші від молока, їхнє тіло було червоне, мов корали, їхній вигляд — сапфір,
8 а тепер їхній вигляд чорніший за сажу, не розпізнають їх на вулицях, їхня шкіра поморщилася на їхніх кістках, зробилася сухою, як дерево...
9 Забитим мечем стало краще, ніж тим, кого вбивав голод, що гинуть, за браком плодів польових...
10 Руки жінок милосердних варили своїх діточок, які стали поживою їм під час руйнування дочки мого люду...
11 Вихлюпнув Господь лють свою, вилив жар свого гніву, запалив на Сіоні вогонь і пожер той основи його!
12 Не вірили земні царі та мешканці всього світу, що ввійде противник та ворог до брам Єрусалиму...
13 Усе сталося це за провини пророків його, за неправду священства його, що проливали кров праведників серед нього...
14 По вулицях бродять, немов ті сліпці, заплямовані кров'ю, так що люди не можливо доторкнутися до одягу їхнього.
15 Уступіть шлях, нечисті! кричали до них, уступіть, збочте, не доторкайтеся!... І втекли вони, і мандрували, і казали між людьми: "В нас більш не мешкатимуть!"
16 Господь розпорошив їх, не дивиться більше на них, бо не зважали вони на священиків, до старих вони ласки не мали...
17 Вже прогляділи ми очі свої, даремно чекаючи на допомогу собі, на варті своїй ми чекали народ, який нас не врятує...
18 Чатують вони наші кроки, щоб ходити не могли ми по майданах своїх. Кінець наш наблизився, закінчилися наші дні, бо прийшов нам кінець...
19 Гнобителі наші швидші були за орлів піднебесних, вони ганяли за нами по горах, на нас чатували в пустелі...
20 Потрапив до ями дух нашого життя, Господній помазанець, що ми казали про нього: "Ми житимемо в тіні його серед народів.
21 Веселися та тішся, о дочко Едому, що сидиш у краю Уц, також над тобою перейде келих лихий, уп'єшся та оголишся й ти!
22 Скінчилася кара твоя, дочко Сіону, він тебе вже не виганятиме, покарає він за твоє беззаконня, дочко Едому, відкриє провини твої!
Плач Єремiї 5
1 Згадай, Господе, що з нами сталося, зглянься й побач нашу ганьбу,
2 наша спадщина і будинки наші дісталися чужинцям!
3 Стали ми сиротами, нема батька, а матінки наші неначе ті вдови!...
4 Свою воду за срібло ми п'ємо, наші дрова за гроші отримуємо...
5 У потилицю нас поганяють, змучені ми й не маємо спокою!
6 До Єгипту й Асірії руку протягуємо, щоб насититись хлібом!
7 Батьків наших грішних давно вже нема, а їхні провини лягли на нас!
8 Раби запанували над нами, і нема нікого, хто б вирятував з їхньої руки...
9 Наражуючи свою душу на меч у пустелі, дістаємо свій хліб...
10 Шкіра наша, мов піч, напалилася пекучим голодом...
11 Жінок на Сіоні безчестили, дівчат — по юдейських містах...
12 Князі їхньою рукою повішені, а старі не шановані...
13 Юнаки носять жорна, а хлопчаки під ношею дров спотикаються...
14 Перестали сидіти старенькі при брамі, юнаки свою пісню співати,
15 згасла радість нашого серця, наш танець на жалобу змінився...
16 Спала корона у нас з голови. Лихо нам, бо ми згрішили.
17 Тому наше серце ниє, тому наші очі потемніли.
18 Через спустошену гору Сіон бродять лисиці...
19 Пробуваєш ти, Господе, вічно, твій престол з роду в рід.
20 Нащо ж нас забуваєш назавжди, покидаєш на довгі дні?
21 Поверни нас до себе, о Господе, і ми повернемося, віднови наші дні, як давніше було!
22 Хіба ти цілком нас відкинув, рогнівався на нас без міри?...
ПРОРОЦТВО ЄЗЕКИЇЛЯ
Єзекиїля 1
1 Тридцятого року, четвертого місяця, п'ятого дня місяця, коли я був серед полонених над річкою Кевар, відкрилося небо і побачив я Божі видіння.
2 П'ятого дня цього місяця, п'ятого року полону царя Єгоякима,
3 було Господнє слово до Єзекиїля, сина священика Бузі, у Халдейському краї над річкою Кевар, і була там над ним Господня рука.
4 І побачив я, аж ось сильний вітер подув з півночі, велика хмара та палючий вогонь, а навколо неї сяйво, а в середині вогню щось, ніби блиск начищеної міді.
5 І чотирьох живих істот, схожих на людей.
6 І кожна мала чотири обличчя і четверо крил.
7 А їхні ноги прямі, а стопи, немов стопи телячі, вони виблискували, ніби начищена до блиску мідь.
8 Всі вони мали з чотирьох боків під їхніми крилами людські руки.
9 Їхні крила прилягали одне до одного, вони не повертали під час руху, а кожне рухалося в напрямку перед себе.
10 А спереду їхні обличчя схожі на обличчя людини, праворуч — на обличчя лева, ліворуч — на обличчя вола, а позаду — на обличчя орла.
11 А їхні обличчя та їхні крила були розділені вгорі. У кожного двоє крил, що прилягали одне до одного, і двоє, що закривали їхнє тіло.
12 І кожне було спрямоване в свій бік. Туди, куди направляв дух і не повертало при русі.
13 Ті істоти були як жарини з вогню. Між істотами щось рухалося туди й сюди, немов смолоскипи. Їхній вогонь був яскравим, а з вогню виходили блискавки.
14 І ті живі істоти рухалися вперед і назад, неначе блискавки.
15 І придивився я до тих істот з чотирма обличчями, аж ось по одному колесу на землі при тих живих істотах.
16 Зроблені ті колеса були, неначе з хризоліту, були вони всі однакові, а конструкція їхня, ніби колесо в колесі.
17 Вони рухалися в один з чотирьох боків, і не повертали при русі своєму.
18 А їхні ободи були високі та страшні, і мали по всьому колу повно очей.
19 І коли йшли ті живі істоти, то рухалися й ті колеса при них, а коли ті істоти піднімалися з землі, піднімалися й ті колеса.
20 Куди направляв їх дух, туди вони й рухалися. І ті колеса рухалися з ними, бо в колесах був дух тих істот.
21 Коли ті рухалися, рухалися й вони, а коли ті стояли, стояли й вони, коли ж ті піднімалися з землі, піднімалися з ними й ті колеса, бо дух тих істот був у тих колесах.
22 А на головах тих живих істот була подоба сфери небесної, ніби кришталевий блиск сяяв над їхніми головами згори.
23 А під цією сферою були їхні крила, звернуті одне до одного. У кожної істоти було по двоє крил з обох боків, що закривали їм їхні тіла.
24 А коли вони йшли, чув я шум їхніх крил, як шум великої води, як голос Всемогутнього, як звук гамірного табору. А коли вони ставали, опускалися їхні крила.
25 І лунав голос над сферою небесною, що над їхньою головою.
26 А над сферою небесною, що в них над головою, була подоба трону на вигляд каменя сапфіру, а на троні була подоба людини.
27 І бачив я сяйво всередині й навколо нього, ніби від начищеної до блиску міді, а вниз і вгору від подоби стегон його, бачив я ніби вогонь. І навколо нього було сяйво
28 Воно було на вигляд, як веселка, що з'являється в хмарах у дощовий день. Такий був вигляд сяйва навколо. Це був вигляд подоби Господньої слави! І коли я це побачив, я впав на обличчя своє, і почув голос, що промовляв.
Єзекиїля 2
1 І сказав він до мене: "Сину людський, підведися на ноги свої, і я промовлятиму до тебе!"
2 І ввійшов у мене дух, коли він промовляв до мене, і підвів мене на ноги мої, і я чув того, хто промовляв до мене.
3 І сказав він до мене: "Сину людський, я посилаю тебе до Ізраїлевих синів, до людей бунтівних, що виступають проти мене. Вони та їхні батьки відступили від мене аж до цього дня!
4 А ці сини, що я посилаю тебе до них, безсоромного обличчя та черствого серця. І ти скажеш до них: "Так промовляє Господь Бог!"
5 А чи вони послухають, чи знехтують, вони ж бо рід бунтівний, але знатимуть, що пророк був серед них.
6 А ти, сину людський, не бійся їх, і не бійся їхніх слів, хоч вони для тебе будяччя та тернина, і ти сидиш між скорпіонами. Слів їхніх не бійся, а їхнього вигляду не лякайся, бо вони рід бунтівний.
7 І передаси їм мої слова, незалежно від того чи вони послухають, чи знехтують, бо вони рід бунтівний.
8 А ти, сину людський, послухай, що кажу я тобі: "Не будь бунтарем, як цей рід бунтівний, відкрий свої вуста та з'їж, що я тобі дам"".
9 І побачив я, аж ось до мене простягнута рука, а в ній сувій з писанням.
10 І він розгорнув його перед моїм обличчям, а сувій списаний з обох боків. І були на ньому написані жалобні пісні, стогін та плач...
Єзекиїля 3
1 І сказав він до мене: "Сину людський, з'їж, що перед тобою! З'їж цього сувоя, і йди, промовляй до оселі Ізраїлевої!"
2 І відкрив я свої вуста, і він дав мені з'їсти цього сувоя.
3 І сказав він до мене: "Сину людський, насить свого живота, і наповни своє нутро тим сувоєм, що даю я тобі!" І я з'їв. І був він у вустах моїх солодкий, як мед.
4 І сказав він до мене: "Сину людський, іди, ввійди до оселі Ізраїлевої, і промовляй до них моїми словами.
5 Бо ти посланий не до народу незрозумілої мови, а до Ізраїлевої оселі,
6 не до численних іншомовних народів, що ти не розумієш їхніх слів. Та коли б і до них послав тебе, вони слухатимуть тебе!
7 Але оселя Ізраїлева не слухатиме тебе, бо не бажає чути мене, бо вся Ізраїлева оселя твердолобі та жорстокосерді вони!
8 Ось я зробив твоє обличчя твердим, як їхні обличчя, і чоло твоє твердим, як їхнє.
9 Як той діамант, твердішим від скелі, зробив я чоло твоє, не бійся їх, і не лякайся перед ними, бо вони оселя бунтівників!"
10 І сказав він до мене: "Сину людський, усі мої слова, які я промовляю до тебе, візьми до вух своїх і поклади в своє серце.
11 І йди до вигнанців, до синів твого народу, і промовлятимеш до них і скажеш їм: "Так каже Господь Бог, а вони чи послухають, чи знехтують"".
12 І підняв мене дух, і я почув за собою голос, як шум сильного вітру: "Благословенна слава Господня з його місця!"
13 і шум крил живих істот, що вдаряли одне об одне, і одночасно гуркіт коліс, і гомін великого натовпу!...
14 І підняв мене дух, і повів, і йшов я стривожений з гірким осадом на душі, але міцна Господня рука була наді мною!
15 І прийшов я до вигнанців в Тель-Авіві, що сидять при річці Кевар, і жив я серед них сім днів у безтямі.
16 І в кінці семи днів, було слово Господнє до мене таке:
17 "Сину людський, я настановив тебе вартовим для Ізраїлевої оселі, і як почуєш ти слово з вуст моїх, то застережи їх від мене.
18 Коли я скажу безбожному: "Конче помреш, а ти не застережеш його від несправедливого шляху його, щоб він жив, то цей безбожний помре за свою провину, а його кров я зажадаю з твоєї руки!
19 Але коли ти застережеш несправедливого, а він не відвернеться від своєї несправедливості та від своєї несправедливого шляху, він помре за свою провину, а ти душу свою врятував.
20 А коли праведний відвернеться від своєї справедливості та скоїть лихе, то я покладу камінь спотикання перед ним, і він помре, бо ти не застеріг його.