Словом, як у всіх відносинах надзвичайно корисне створіння, і не можна не побажати, щоб ця тварина поширилося у нас в Сибіру і в тих місцях Європейської Росії , які можуть доставити йому привільне життя, як, наприклад, на Уральських горах і на Кавказі, тим більше що подібна акліматизація не складе особливих труднощів.
Тангути їздять на яках навіть верхи. Для управління тваринам як при верховій їзді, так і при в'ючній якові протягують крізь ніздрі велике і товсте дерев'яне кільце, за яке прив'язана мотузка, що замінює узду.
Яки охоче схрещуються з домашніми коровами, і бики від такої помісі, звані монголами і тангутами "хайник", набагато сильніше і витривалішими для в'ючних їзди, а тому цінуються незрівнянно дорожче.
Невелика частина з бачених нами тангутів, що живуть разом з китайцями в околицях Чейбсена, займається землеробством, але осіле життя, мабуть, не по нутру їх рухомий натурі. Осілі тангути завжди заздрять кочовим побратимам, які з своїми стадами бродять з пасовища на пасовище; притому пастушаче життя, звичайно, всього менш доставляє турбот ледачому характеру цього народу.
На своїх кочівлях тангути завжди розташовуються по кілька юрт разом і дуже рідко живуть поодинці, що часто-густо роблять монголи. Взагалі характер і звички обох цих народів абсолютно протилежні. У той час як монгол прив'язаний виключно до сухої , безплідній пустелі і боїться вогкості більш ніж інших негараздів своєї батьківщини, тангут, що мешкає в країні, яка лежить поруч з Монголією, але прямо протилежна їй за своїм фізичним характером, став людиною зовсім іншого гарту. Вологість клімату, гори, розкішні пасовища ось що вабить до себе тангута, який ненавидить пустелю і боїться її як смертельного ворога.
У лісових горах Ганьсу деякі тангути, тільки дуже небагато, займаються гострінням дерев'яного посуду чашок для їжі і для збереження масла; втім, останнє зберігається головним чином у сарлочих або баранячих очеревинах.
Більше за інших розвинуте, можна сказати навіть єдине, заняття тангутів це сучення сарлочої (рідше баранячої ) вовни для сукна, з якого робиться весь місцевий одяг. Сучення проводиться як вдома, так і мимохідь, на довгій (3-4 фута) палиці, до вершини якої прироблена рогулька для висячого веретена. Однак тангути самі не тчуть сукна з готових ниток, але віддають цю роботу китайцям. Цікаво, що в Ганьсу вимір сукна при покупці (принаймні, у тангутів ) проводиться розмахом рук, так що величина міри і відповідно до тому плата за неї залежать від зросту покупця.
У тангутський країні, де цегляний чай, з нагоди дунганських смут, дуже дорогий, його замінюють сушеними головками жовтої цибулі, удосталь зростаючої по горах, і ще якоюсь травою, яку сушать і пресують на зразок тютюну. Головна фабрикація такого чаю відбувається в місті Донкирі, а тому він відомий під ім'ям " донкирського " . Огидний настій цієї трави тангути приправляють молоком і п'ють в неймовірній кількості. Подібно до того, як і у монголів, котел з чаєм цілий день не сходить з вогнища, і чаювання проводиться, напевно, близько 10 разів на день; кожен гість неодмінно пригощається чаєм.
Необхідну приналежність чаю становить дзамбу, жменя якої сиплеться в чашку, до половини наповнену чаєм, і потім розминається тут руками в круте тісто, до якого для смаку підбавляти масло і сушений сир ( чурма ). Втім, подібні додавання зустрічаються тільки у заможних ; бідні ж задовольняються однією дзамбу з чаєм. Це становить головну їжу тангутів, які взагалі мало їдять м'яса. Навіть багатий тангут, що володіє декількома тисячами голів худоби, рідко вб'є для себе барана або сарлока.
Після чаю і дзамбу тангути їдять всього більше тарик, тобто закип'ячене кисле молоко, з якого попередньо зняті вершки для масла. Тарик найулюбленіша молочна їжа тангутів, і його можна знайти в кожному наметі; понад те, багаті готують із сиру з маслом особливий сир, але це вже вважається великою розкішшю.
Так як тангути, за вельми малими винятками, самі не займаються землеробством, то для покупки дзамбу, так само як і іншого необхідного, вони їздять в місто Донкир, що становить найважливіше торгове місце описуваного народу. Сюди тангути женуть худобу, везуть шкури, шерсть і міняють все це на дзамбу, тютюн, дабу, китайські чоботи та інше, так що торгівля в Донкирі головним чином мінова. На Кукунорі і в Цайдамі навіть ціна речей визначається не грошима, але кількістю баранів, що йдуть в обмін.
Привітання при зустрічі у тангутів полягає в тому, що вони витягують горизонтально обидві руки і кажуть "ака — тему", тобто "здрастуй". Слово ака", подібно до того, як у монголів " нохор ", висловлює тут те ж, що наше " пан " або " шановний добродію ", і часто вживається в розмовах. При першому знайомстві і взагалі при відвідуванні будь-кого, особливо важливої особи, тангути завжди дарують шовковий хада; якістю хадаку до деякої міри визначається взаємна приязнь гостя і господаря.
Подібно монголам, тангути надзвичайно старанні буддисти і притому страшно забобонні. Різне чаклунство і гадання поруч з процесіями релігійного культу зустрічаються у описуваного народу на кожному кроці. Ревниві прочани щорічно відправляються в Лхасу. Лами у тангутів в загальному шануванні, і вплив їх на народ безмежний. Тільки кумирні в тангутський землі зустрічаються рідше, ніж в Монголії, так що гигени, яких тут також досить багато, іноді живуть у чорних наметах разом з простими смертними. Останні після закінчення життя не зариваються в землю, але викидаються в ліс або в степ на поживу грифам і вовкам.
© Переклад Віктора Часника. 2014