Виставити вартових. З хлопчиська не спускати очей. Чекаю донесень.
Через п'ять хвилин апарат застукав знову:
Чекаю вістей. Король Матіуш утік із безлюдного острова. Чи правда, що Клу-Клу очолила похід чорних дітей? Повідомте місцезнаходження їхнього табору.
Секретар Ради П'ятьох.
Ще за кілька хвилин — нова телеграма:
Де Матіуш? Терміново телеграфуйте координати дитячого табору. Кількість дітей. Необхідну допомогу.
Секретар Червоного Хреста.
А за хвилину:
Негайно повідомте стан здоров'я Матіуша.
Сумний король.
"На частини мені, чи що, розірватися?" — розсердився телеграфіст, коли пролунав телефонний дзвінок. Це телефонував поліцмейстер.
— Що робить хлопчик?
— Спить.
— Де?
— На лавці.
— А він дихає?
— Так.
Тільки поклав трубку, знову дзвінок: губернатор.
"Зовсім показилися! — бурчав телеграфіст. — То за цілий день жодної телеграми, а то від апарату не відійдеш, ніби кінець світу настав. Десять рук у мене, чи що?"
— Гей, королю Матіуше, чи як тебе, дивись мені — дихай! Сам поліцмейстер розпорядився, щоб ти дихав, — промовив телеграфіст і кинувся до апарату.
А під вікнами вже стоять солдати з рушницями.
Влітає перелякана дружина телеграфіста, за нею — донька.
— Тікай звідси, зараз стрілятимуть! — кричить у паніці дружина.
Донька телеграфіста плаче.
А Матіуш спить, як убитий.
З'явився губернатор. У руках тримає фотографію Матіуша й порівнює з обличчям сплячого.
— Мабуть, він. Фотографія, правда, зроблена рік тому. А хлопчиська в цьому віці швидко ростуть. Але навіщо йому брехати? Дайте телеграму, що це Матіуш.
У далекий світ передали по дротах:
За всіма ознаками це Матіуш. Розбудити його неможливо. Розплющить на хвилину очі, заплющить і знову спить. Послав за лікарем, щоб той привів його до тями.
Губернатор.
Лікареві вдалося розбудити Матіуша. Опритомнівши, він прочитав телеграму Червоного Хреста, дуже зрадів і продиктував відповідь.
Потрібні провізія і ліки. Діти хворі й голодні. Головне, не баріться. Щонайменше зволікання загрожує їм загибеллю. Дітей багато. Скільки, не знаю. Лічити було ніколи. Провів у таборі вночі кілька годин. Благаю надати допомогу нещасним дітям. Робіть зі мною, що хочете, лише допоможіть дітям.
Король Матіуш.
Лікар оглянув Матіуша і сказав:
— Дайте йому спокій. Нехай спить. А то в нього почнеться запалення мозку, і він понесе нісенітницю.
Матіушу дали склянку молока, роздягнули й уклали в ліжко. Він проспав цілий день і прокинувся об одинадцятій годині вечора.
Новини були добрі. Чотири кораблі, завантажені продовольством, уже в дорозі. Хоча плисти проти течії важко, через два дні вони все ж прибудуть у місто, де зупинився Матіуш. Виїхала лікарня у повному складі: два лікарі й чотирнадцять медсестер. З лікарнею вислали бездротовий телеграф, щоб передавати вісті прямо з табору. І ще сказали: якщо Матіуш дасть чесне слово, що це не пастка для білих, під його командування передадуть двісті солдатів і робітників. Губернатор уже отримав відповідні вказівки.
"Добре б написати відозву до білих дітей, щоб вони зібрали іграшки, гроші, солодощі, книжки з картинками", — подумав Матіуш. І того ж дня написав:
Любі брати й сестри, білі діти!
Доведіть на ділі, що ви добрі. Хто хоче користуватися правами нарівні з дорослими, повинен довести, що в нього є розум і чуйне серце. Негренята гинуть від голоду і хвороб, допоможіть їм! У вас є красивий одяг, цукерки, іграшки, ви ходите до школи, поливаєте квіти і навіть їсте хліб із медом. А в нещасних негренят немає нічого. Чесне слово, не брешу. Я побував у різних країнах, брав участь у різних війнах і побачив чимало горя. Але такої біди не бачив. Порівняно з нею меркнуть усі людські нещастя.
Поспішіть на допомогу маленьким слабким негренятам!
Король Матіуш Перший.
XXIV
к же тріумфували негренята, коли повернувся Матіуш. Солдати швидко розвантажили кораблі, і вони без зволікання вирушили у зворотній рейс за новими запасами.
Матіуш запропонував у першу чергу нагодувати найменших, але Клу-Клу сказала: "Спочатку дамо поїсти старшим, і вони нам допоможуть". Так і зробили.
На приготування сніданку не знадобилося багато часу: молоко й інші продукти були консервовані. Закип'ятили воду, розвели молоко — і сніданок готовий. У дітей боліли животи, тому замість чорних сухарів прислали солодке печиво. Негренята ніколи в житті не ти нічого подібного. Але як не дивно, вони нічому не дивувалися — ні кораблям, які бачили вперше в житті, ні ящикам і мішкам із різною смакотою. Усе це здавалося їм дивом, чаклунством, як у казці.
Дітей було багато, і сніданок тривав до самого вечора. Але порядок був зразковий: ніхто не бився, не лаявся, не ліз без черги. До вечора встановили телеграф, і Матіуш відправив першу телеграму: "Негренята дякують за смачний сніданок". Уночі на одному аероплані прилетіла лікарка, а іншим доставили найнеобхідніші ліки.
Минуло два тижні. І коли приїхали поважні пани з Червоного Хреста, вони подумали, що їх надурили, такі несхожі були діти на вмираючих від виснаження і хвороб. Але довгий ряд могил позаду табору переконав їх, що все це правда.
Білі діти прочитали відозву Матіуша й відразу почали збирати речі для негренят. А наступного дня в газетах надрукували телеграму, що негренята дякують за смачний сніданок. І діти подумали: от як швидко дійшли їхні дарунки, і ще з більшим завзяттям взялися за справу. І, як водиться, одні давали дійсно потрібні й корисні речі, а інші — усілякий мотлох, якого хотіли позбутися.
Присилали ляльок без голів, поламані губні гармоніки, списані зошити, старі зубні щітки, лото з бракованими фішками, абажури з тонкого рожевого паперу, закладки, ремінці для ковзанів, кишенькові ліхтарики з перегорілими батарейками, проколоті м'ячі, молотки для крокету, старі рвані вуалетки, коробки з-під цигарок.
Одна дівчинка прислала квітку в горщику, але вона по дорозі засохла. Якийсь ледачий хлопчик, скориставшись нагодою, збув усі свої шкільні підручники. І ще запитував у листі, чи люблять негренята вчитися, тому що особисто він — не дуже.
У таборі була вже не одна лікарня, а три. Але міцні негренята швидко видужали й не потребували більше медичної допомоги. Тому в одній лікарні влаштували лазню, в іншій навчали, як чистити зуби й витирати носи, а в третій, хірургічній, проколювати дівчаткам вуха для сережок.
Учитель гімнастики організував духовий оркестр, школу бальних танців і футбольну команду. У негренят виявилися надзвичайні здібності до футболу, і через місяць відбувся перший матч.
Їжі тепер було вдосталь. Нарешті прибув корабель з одягом. Але, на жаль, замість довгожданих штанів і суконь він привіз серветки, рукавички, покривала на ліжка, тюлеві фіранки й зовсім мало сорочок.
З'явилася нова турбота: якщо є покривала, треба майструвати ліжка. І під ударами сокир звалилася не одна столітня пальма. Із серветок вийшли відмінні фартушки для дівчаток. А тюлем і серпанком завішували на ніч ліжка малят від комарів і москітів.
Тим часом матері стали забирати дітей додому, а діти, набравшись знань, весело вирушали в дорогу з цим багажем.
Чим менше залишалося в таборі дітей, тим більше добродійників і рятівників приїжджало з Європи.
— Твоя мрія збулася, Клу-Клу. Скоро в Африці відкриється кіно, з'являться грамофони. Якщо тільки мавпи не перешкодять, — жартував Матіуш.
Усім відомо; що мавпи люблять передражнювати людей, недаремно є таке слово — "мавпувати". І от мавпи, спустившись із дерев, не боячись почали ходити табором і підглядати за людьми.
Зубний лікар присягався й божився, ніби своїми очима бачив у роті орангутанга дві золоті коронки.
— А в Мене мавпа вкрала бритву. Напевно, поголитися захотіла, — повідомив перукар.
Але жарти жартами, а за короткий строк вдалося зробити дійсно чимало.
— Ну, ти задоволена, Клу-Клу?
— А ти, Матіуше?
Той замість відповіді зітхнув. Звичайно, він задоволений, що вдалося допомогти негренятам. Але його тягнуло на безлюдний острів, а ще більше — на батьківщину, до товаришів.
Матіуш одержував багато листів. "Які ми раді, що ти знайшовся і знову допомагаєш дітям", — писали хлопці. І кожен лист закінчувався запитанням: "Коли ти повернешся на батьківщину?"
Іренка повідомляла, що її велика лялька розбилася. Антек писав про свої поневіряння. Стасик скаржився на вчителя математики, який вліпив йому двійку й залишив на другий рік. А Оленка приписала внизу: "Пам'ятаєш, як ми з тобою посварилися через гриби?"
Як мовиться, у гостях добре, а вдома краще. Негренята — славні хлопці, Матіуш дуже до них прив'язався, але тепер Клу-Клу сама зуміє продовжити почату справу, а йому час додому.
Хоч би на днинку потрапити в столицю, поглянути на палац, на королівський парк! Адже він так давно там не був!
І от він вирушив до Європи: порадитися з білими королями, що треба зробити, щоб більше ніколи не було воєн.
Тільки-но Матіуш ступив на палубу корабля, як грянув оркестр. Діти на березі заспівали й закричали: "Хай живе Матіуш!"
Він їде з комфортом: в окремій каюті, спить на м'якому матраці. Щастя знову посміхнулося йому.
Прибули в порт, і в очікуванні корабля, який мав доправити його до Європи, Матіуш оселився в готелі.
"Що чекає на мене в майбутньому?" — думав він, ніби передчуваючи, що пригоди його не скінчилися.
І справді, вночі у номер увірвалися двоє в масках, заткнули сонному Матіушу рота хусткою, зав'язали рушником очі, накинули плащ і, не давши навіть взутися, босоніж кудись повели.
За мить автомобіль із Матіушем швидко мчав у невідомому напрямку.
"Це витівки Молодого короля!" — промайнуло в нього в голові.
І він не помилився.
Так, Матіуша викрали за наказом Молодого короля. Сталося це так. Молодого короля змусили повернути Матіушу захоплені землі. Навіть порт, і той залишили Матіушу. Це раз. А два — його повалили з престолу, і королем знову проголосили старого батька. Це останнє, звичайно, найнеприємніше.
Зла, але сильна людина, бажаючи досягти свого, пускає в хід кулаки. А слабка, заради досягнення злочинних цілей, готує підступи, іде на зраду. У кожній школі є ябеди й капосники. Але ж про короля не скажеш: капосник, тому придумали слово — інтриган.
Так ось Молодий король був справжнісіньким інтриганом. Спочатку він задумав оголосити Матіуша божевільним.