Роза, виноградники, будиночок — все це чудові речі па пізніше. Про це йому, Клодіюсові Бродекепу, ще рано турбуватись — спершу треба дослужитись до капрала, стрілецького капрала — оце буде штука! Тоді він з честю повернеться додому виробляти смаковите клошмерльське вино, яке дає чималий виторг в урожайні роки.
Коли йти зі станції, то за три кілометри буде поворот, від якого, глянувши вгору, можна побачити Клошмерль. Здається, до осель палицею докинути, але треба врахувати великі вигини дороги попереду. Забачивши рідне містечко, Клодіюс Бродекен подумав собі, що ось він зараз вийде на велику вулицю зі своєю хвацькою поставою, стрілецькими литками та лукавим поглядом чоловіка, що, вихопившись із глушини, пожив у місті. Він знає, що не зустріне Рози Бівак, поки не впаде ніч,—через її батьків, а так само й сторонніх людей, які відразу почнуть плескати язиками, скоро запримітять хлопця з Дівчиною. Отож до Рози поки що нема чого квапитись. А старі Бродекени, його батьки, мешкають у будиночку аж геп у протилежному кінці Клощмерля на відшибі, за двісті метрів від мерії. Тож як йогб пройти через усе містечко й ніде не зупинитись? Клодіюс Бродекен простує швидко, а сукно уніформи щільне. Хоч він і розстебнув комір кітеля та послабив краватку, а все ж його зрошує піт. Від цього клятого сонця хочеться пити. По дорозі він зайде до Торбайонового заїзду, вихилить чарчину. Там він побачить Адель. Отак зненацька він починає думати про Адель.
Ці думки нагадали йому час до служби у війську. В житті молодого парубка Адель Торбайон зіграла ту потаємну роль, в якій може уявити собі вісімнадцятилітній хлопець жінку, котрій перейшло за тридцять 1 багаті природні прикмети котрої є орієнтирами, що не дають збитись мріям на манівці. Згадавши про своє потаємне захоплення, Клодіюс Бродекен (хоч він нині має Розу) знов думає про Адель. Бо нелегко позбутися звичок молодості, а з усіх образів, які він може викликати в уяві, образ Аделі Торбайон найкраще надається на деякі еротичні подвиги, до яких, правду кажучи, він ніколи й не доходив у дійсності: адже образ набагато податливіший, ніж тіло, ним можна орудувати як хочеш і як завгодно довго —В думці стрільця Роза — це щось певне й тривале, а перестигла пишнота Аделі Торбайон прислуговується йому для вигадки та вправляння уяви. Одно слово, Адель Торбайон— найпослужливіша його улюблениця в маленькому уявному гаремі, який зібрав собі Клодіюе Бродекен з тих, кого він випадково зустрічав, відколи зрілість відкрила йому очі на деякі сторони фізіологічного світу. Отже, підходячи до Клошмерля маршовим кроком, Клодіюс Бродекен знову з приємністю думає про Адель Торбайон. З цілком зрозумілою приємністю.
Між клошмерльськими жінками, що справляють на чоловіків велике враження, друге місце після Жюді Туміньйон (яка, безперечно, тримає пальму першості), на одностайну думку, посідає Адель Торбайон. Не така вродлива, як Жюді,—еге ж, менш принадна тілом, але трохи при-ступніща (бо держить кав'ярню),— кремезна чорнявка Адель вельми приємна на свій штиб. її повні груди трохи поколихуються, проте цей повільний рух бентежить чоловічу душу. Коли Адель нахиляється поставити склянки на стіл, її корсаж приємно розкривається, і оця постава доброї господині надає її м'язистому затиллю під облиплою сукнею вигідного вигляду, що спонукає повторити замовлення. Ще одна річ, яка дуже чарує в Аделі,—це те, що вона дозволяє помацати себе злегка за сіднйцю. Вірніше, дозволяє не дозволяючи. Так би мовити, не звертає на це уваги, неуважлива настільки, наскільки потрібно, щоб жваво йшла торгівля. Адже само собою зрозуміло, якщо така жінка, як оця Адель, господиня заїзду, добре влаштована в містечку й зваблива для руки, почне огинатися, заховає свої сідниці під скло, то вона втратить свою клієнтуру — це річ певна. І поводиться так вона не з розбещеності, а через нечесну конкуренцію "Ластівки", що в горішньому містечку біля мерії. Справа була ось яка. У війну в містечку поселилось подружжя біженців з півночі. Вони дістали дозвіл відкрити оту свою кав'ярню побіля великої площі, бо ота біла північанка обкрутила Бартелемі П'єшю. Про них же й розмов було! І догралися: тільки-но відкрилась кав'ярня, як та тварюка почала свої підлі хитрощі, і так воно ведеться й досі. Велика зала, а в ній та страмниця, що дає хлопчакам себе мацати де завгодно — отака гидота! Через ту потіпаху й Адель мусить менше клопотатись тим, що відбувається з її сідницями. Треба передусім добре обслуговувати, і то всім поживним — козячим сиром, свинячими ковбасами й найкращим клошмерльським вином, а котра тільки й стоїть, щоб її мацали, то зрештою зробить щось не до ладу. Звісно, чоловіки йдуть до кав'ярні задля всякого задоволення, а вже щоб помацати кого, то вони радше й не доп'ють, і не доїдять. Усі вони кнури — така вжо їхня натура. І це треба враховувати, коли хочеш, аби жваво йшла торгівля. Але добро завжди винагороджується: як на пишноту клубів, то не може бути ніякого порівняння між Торбайоно-вим заїздом і кав'ярнею "Ластівка". Одна сідниця Аделі варта дв"х отієї шльондри з горішнього містечка, і тонкі знавці зостаються вірні чарам Аделі, хоч такі пестощі можуть кінець кінцем поставити декого в ніякове становище. Коли Адель бачить, що якийсь нахаба заходить надто далеко, намагаючись урвати більше, ніж йому належиться, то починає сердитись:
— По-вашому, в Торбайоновому заїзді можна дозволяти собі що завгодно? Ви що — хочете, щоб я гукнула свого чоловіка?
По цих словах у дверях стає Артюр Торбайон, здоров венний дужий дядько, і підозріливо оглядає залу.
— Ти мене гукала, Адель? у— питає він.
Щоб загладити прикру ситуацію, Адель відповідає веселим тоном, за який клієнти завжди їй вдячні:
— Та це онде Машавуан хоче з тобою випити! Винуватець одразу замовляє, не чекаючи дальших слів,
страшенно радий, що все скінчилось гаразд. А що кожному це виходить на добре, то кожне й хвалить Адель і поважає її за добру поведінку. /
Тим-то хоч люди дуже схильні до обмови, про Адель Торбайон і справді нічого не скажеш поганого. Щоправда, вона дозволяє зважити дещона руці, та слід гадати, вона це дозволяє насамперед задля задоволення клієнтури, бо ж клошмерляни полюбляють оцінити гарну випуклість нижче спини, відчути добрячу вагу цих двох привітних, пружних, рівномірно розташованих обабіч борозни форм, чарівна симетрія яких просто бездоганна. Всяк— може в цьому переконатись, коли буде регулярно харчуватися в заїзді й не переступати меж пристойності. Оця полюбовна домовленість, оця добропристойність створюють у залі мало не сімейну атмосферу. Завсідники відчувають повагу,'— правда не без шпички заздрості,— до Артюра Торбайона, законного власника жінки, в якої така гарна пара сідниць і стійка — в межах бажаного — поведінка. В певному розумінні Торбайонові навіть лестять, що весь Клошмерль може поручитись за його дружину. Клош-мерльські жінки, само собою зрозуміло, не чують від своїх чоловіків ані слова про тильні прикмети Аделі. А Клодіюс Бродекен ці її якості оцінив безпосередньо на власному досвіді: він був її вірний клієнт і палкий прибічник, хоча й надто скромний і трохи боязкий через свій дуже молодий вік (згодом він часто картав себе за власну несміливість). На цьому добротному тілищі він, ще жовторотий, проходив свою першу науку, і Адель по-матерньому дозволяла йому досхочу вправлятися й наважувати руку. Просто вона була, вибачливіша до молодих, аніж до битих у цьому ділі. Молодь — це зелень, до того ж безпечна. Зчиняє галас, хизується, але швидко розгублюється і легко червоніє. А головне, молоде не оглядається на витрати, не перебирає: кварту з прокислим вином вихилить, сміючись, до дна, ніби то справжнє маркове.
В міру того-як Клодіюс Бродекен простує вперед, спогади про Адель Торбайон постають дуже яскраво в його свідомості. Адже таки правда, що чарівна господиня заїзду — це одно з найперших задоволень містечка.
Для вояка, що йде маршовим кроком і думав про приємне, два кілометри швидко зостаються позаду. Клодіюс Бродекен підходить до перших клошмерльських будинків. Будинки тихі, народу видно мало, проте раз по раз чуються вітальні вигуки:
г— Привіт, друзяко Клодіюсе!
— Добре, що ти приїхав, Клодіюсе! Дівчатка чекають тебе на танці.
Гарне клошмерльське прийняття. Клодіюс Бродекен відповідав, по зупиняючись: він ще побачить їх усіх пізніше, поговорить 8 кожним. А зараз він простує далі. В містечку нічого не змінилось.
А ось і Торбайонів заїзд. Треба піднятись трьома приступками, трьома нерівними приступками, що їх вичовгали ноги питців,— певна ознака того, що справи йдуть не зле. А що сонце світить у вікна фасаду, віконниці позачиняло. Нічого не бачачи перед собою, Клодіюс зупиняється на порозі порожньої зали, де темно, прохолодно й гудуть невидимі рої мух.
— Агей! Чи є хто всередині?
І стоїть далі непорушно в оїворі дверей, вимальовуючись проти світла знадвору й чекаючи" поки очі звикнуть до сутіні. Відтак чув ходу, чиясь постать відокремлюється від напівтемряви й підступав до нього. Це Адель власною особою, як завжди, дуже принадна. Вона дивиться на нього й упізнав. Господиня озивається перша.
— Так це ти, Клодіюсе?
— Таки я.
— Отже, ти приїхав, Клодіюсе?
— Як бачите, приїхав.
— То, значить, це ти?
— Так, це я, як оце й ви, Адель.
— Отже, ти приїхав!
— Еге ж, приїхав!
— То ти задоволений?
— А чом би й ні? Звісно, задоволений.
— Звісно?
— Таки звісно.
— І ти всім задоволений?
— Всім.
— Це добре, коли чоловік усім задоволений.
— Атож.
— То у тебе, мабуть, сухо в роті, коли ти зайшов?
— Еге ж, воно таки сухо, Адель.
— Випив би чогось?
— Та чогось би випив, Адель, коли ваша ласка.
— То я тобі зараз наллю. Того, що й завше?
— Еге ж, того, що й завше, Адель.
Поки вона йде по пляшку, Клодіюс сідає за стіл у ніші, де він колись полюбляв бавити час. Тут молодим хлопцем він мріяв, плаваючи думкою в океані рідкісних насолод, які йому туманно підказували коливання тіла Адель> Сівши на старе місце, він знімає берета, витирає лице та шию, спирається ліктями на стіл і схрещує руки —він почувається вільно й легко в осередку свого віднайденого рідного краю. Повертається Адель і наливає йому.