Він замислився. І хоч спокуса для нього була дуже велика, але він ніяк не наважувався пристати на пропозицію Блада, бо йому ввижалась у ній подвійна небезпека. Іспанці втягли його в цю авантюру, і тепер він не знаходив у собі сміливості ні відступити, ні щось змінити. Сем був певен, що загине чи то від рук іспанців, якщо обдурить їх, чи то від руки Блада, якщо після всього відпустить його на волю. Отже, прийшов Сем до висновку, краще вірні п'ять тисяч червінців, взяти які порівняно безпечно, ніж сумнівні двадцять п'ять тисяч і величезний ризик не мати нічого.
— Це ніяк неможливо! — сердито закричав він.— Годі про це балакати! Я вже тебе, капітане, попереджав! [383]
— Сто чортів! —-хрипко вилаявся К'юзак.— А я кажу: можливо. Я кажу: варто ризикнути.
— Он як, ти кажеш? А де він, той ризик, для тебе? Іспанці навіть не знають, що ти встряв у це діло. Тобі легко так казати, бо ти нічим не ризикуєш, хлопче. Інша річ — мені. Якщо я обдурю адмірала, він зразу зметикує, в чім річ. До того ж я пообіцяв, а я своєму слову хазяїн. Все, годі балакати.
Лихий, невблаганний, він стояв, мов скеля, і К'юзак, подивившись довгим поглядом у його рішуче обличчя, роздратовано зітхнув і сів.
Блад ясно бачив, що в душі француза клекоче лють. І хоч би яку мстивість цей жадібний негідник почував до капітана, він все ж таки віддав перевагу золоту свого ворога перед його кров'ю, тому не важко було здогадатися, з якою досадою він примушує себе відмовитись від ласого шматка тільки тому, що для його спільника це пов'язано з ризиком.
На якийсь час обидва приятелі замовкли. Мовчав і Блад, вважаючи, що нітрохи не наблизиться до своєї мети, коли й додасть зараз що-небудь до сказаного раніше. Проте він підбадьорився, бо виразно побачив, що йому вдалося посіяти чвари між компаньйонами.
Коли ж, нарешті, він порушив гнітючу мовчанку, його слова, здавалось, ніяк не стосувались —того, що відбувалося.
— Хоч ви, очевидно, й вирішили продати мене іспанцям, але це аж ніяк не причина дати померти мені від спраги. В горлянці в мене як у солончаковій пустелі.
Кажучи так, Блад переслідував певну мету, і хоч спрага правила тут лише за привід, але вона не була удаваною, а його наглядачі хотіли пити не менше ніж він. Повітря в цій кімнаті із щільно зачиненими дверима й вікнами було нестерпно задушливе. Сем провів рукою по вологому лобі й струсив крапельку поту.
— Чорт! Ну й задуха! — пробурмотів він.— Мені теж хочеться пити.
К'юзак облизав сухі губи.
— А тут у хаті нічого немає? — спитав він.
— Немає. Та звідси до "Французького короля" всього два кроки.— Він підвівся.— Зараз принесу міх вина.
У грудях капітана Блада бурхливо змахнула крилами надія. Це було саме те, до чого він вів. Знаючи, що ці хлопці люблять хильнути і що згадка про спрагу легко може викликати у них бажання випити, Блад сподівався, [384] що один з них піде по вино й цим одним буде Сем. Блад був певен, що з К'юзаком він порозуміється зразу ж.
І тут К'юзак, цей дурень, все зіпсував своєю надмірною запопадливістю. Схопившись на ноги, він вигукнув.
— Так, так, міх вина не завадить! Давай швидше, у мене теж горлянка пересохла!
Проте в його голосі почулась фальшива нотка, і вухо Сема безпомилково вловило її. Він зупинився, уважно роздивляючись на свого спільника і, певно, прочитав на обличчі в цього негідника зрадницький намір. Трохи помовчавши, Сем посміхнувся.
— Але, якщо подумати,— повільно промовив він,— буде краще, коли по вино підеш ти, а сторожити залишусь я.
З несподіванки К'юзак розкрив рота і змінився на обличчі. Капітан Блад вилаяв його про себе непроторенним дурнем.
— Ти що, не довіряєш мені? — запитав він.
— Та ні... Не те, щоб не довіряв,— відказав Сем,— але тут залишусь я.
Тепер К'юзак розгнівався вже по-справжньому.
— Он як! Та побий мене сила божа! Якщо ти мені не довіряєш залишитися з ним, то я також тобі не довіряю.
— А тобі й не треба мені довіряти. Ти ж знаєш, що мене його обіцянки не спокусять. Ось чому не ти, а я повинен тут залишитися.
Якийсь час негідники розлючено дивились один на одного й мовчали. Нарешті К'юзак похмуро відвів очі, знизав плечима й відвернувся, неначе визнавав, що заперечити Семові він не може. Після цього він ще трохи постояв, примружившись і про щось розмірковуючи, потім аж скинувся, немов раптом прийняв якесь рішення.
— Ну нехай, піду! — оголосив він і рвучко вийшов геть.
Як тільки двері за французом зачинились, Сем сів на своє старе місце за столом. Блад прислухався до звуку кроків, що швидко віддалялись, поки зовсім не завмерли вдалині, потім порушив тишу таким гучним реготом, що його охоронець аж здригнувся. ^
Сем підозріливо глянув на нього:
— Що це тебе так насмішило, капітане?
Блад, як нам відомо, волів би за краще мати справу з К'юзаком. З тим він напевно порозумівся б. А з Семом навряд чи щось могло вийти, бо той страшно боявся іспанців. [385]
Проте необхідно було використати бодай найменшу можливість на порятунок.
— Мене насмішила твоя необережність,— відповів капітан Блад.— Ти не довірив йому стерегти мене, але взяв і випустив з ока.
— А якої шкоди він може мені завдати?
— Він може повернутися не сам,— загадково промовив капітан.
— А щоб йому добра не було! — вигукнув Сем.— Та якщо він спробує викинути такого коника, я його пристрелю! Я з хитрунами не панькаюсь.
— Хоч би що, а ти вчиниш розумно, якщо здихаєшся його. Це ненадійний хлопець. Семе, я його знаю. Ти йому став сьогодні на перешкоді, а він не з тих, хто прощає. Та це тобі слід було б знати самому з того, як він зрадив мене. Але ти нічого не розумієш. В тебе є очі, Семе, але ти бачиш не більше, ніж сліпе цуценя. Та й голову ти ніби маєш, тільки мозку в ній не більше, ніж у гарбузі, інакше ти не вагався б між іспанцями і мною.
— Ти знову своєї?
— Саме так. Обіцяю тобі п'ятдесят тисяч золотих і присягаюсь честю, що заплачу все до останнього червінця, причому не пам'ятатиму зла й не шукатиму помсти. Навіть К'юзак запевняв тебе, що моєму слову можна вірити, і був ладен прийняти мою пропозицію.
Капітан Блад замовк. Бандит мовчки дивився на нього, про щось думаючи. Обличчя його посіріло, чоло рясно вкрилось великими краплями поту.
— Кажеш, п'ятдесят тисяч золотих червінців? — хрипко й ледь чутно спитав він.
— Точно. Але ділитися з цим французьким собакою немає ніякої потреби. Чи ти гадаєш, що він поділився б з тобою, якби зміг загарбати все, вгородивши тобі в спину ножа? Ну, Семе, не тремти, хапай долю за роги. Під три чорти іспанців! Не бійся їх, бо Іспанія нині — це тільки привід! Я захищу тебе від іспанців. На борту мого флагманського корабля ти будеш у цілковитій безпеці.
— П'ятдесят тисяч... Але ж ризик який!..
— Нема ніякого ризику,— сказав Блад.— Принаймні він наполовину менший, ніж тоді, коли виявиться, що ти продав мене іспанцям. А це обов'язково стане відомо. Чоловіче, тоді тобі з Тортуги живим не вибратись. А якщо й виберешся, то мої хлопці тебе й край світу знайдуть.
— Та хто їм скаже?
— Завжди хтось знайдеться. Ти дурень, що взявся за [386] цю справу, і двічі дурень, що взяв собі за спільника К'ю-зака. Хіба ж він не кричав скрізь, що помститься мені? На кого ж першого впаде підозра, як не на нього? І коли мої хлопці його спіймають,— а вони його обов'язково спіймають,— то хіба він тебе не викаже?
— Щоб я здох, ти правду кажеш! — вигукнув Сем, по-, ставлений перед фактами, над якими досі не замислювався.
— Слово честі, ти можеш вірити мені й у всьому іншому, бо то також правда.
— Зачекай, дай мені подумати.
Як і раніше, капітан Блад мудро вирішив поки що обмежитися сказаним. Адже розмовляючи з Семом, він досяг навіть більшого успіху, ніж сподівався. Зерняті сумніву, яке він посіяв у Семовій душі, треба було дати час прорости.
Хвилини збігали, а Сем, поклавши лікті на стіл і опустивши голову на руки, непорушно сидів, поринувши в думки. Коли він знову підвів її, Блад побачив у жовтавому світлі, що його блискуче від поту обличчя зблідло, і спробував вгадати, наскільки глибоко проникла отрута в свідомість Сема. Раптом Сем витягнув з-за пояса пістоль і оглянув запал. Це здалося Бладу промовистим вчинком, надто через те, що Сем не застромив пістоля назад за пояс. Він сидів, тримав його в руках і злегка погладжував. Його жовтувате обличчя було похмуре, товсті губи міцно стиснуті.
— Ну, Семе,— стиха гукнув його капітан Блад.— Що ж ти надумав?
— Я зроблю так, що цей французький виродок не змо-. же обдурити мене,— відповів негідник.
— І більше нічого?
— А далі буде видно.
Капітан Блад насилу придушив у собі бажання пришвидшити хід подій.
У цілковитій тиші, порушуваній тільки цоканням капітанового годинника, що лежав на столі, час, здавалося, спливав страшенно повільно. Нарешті десь далеко в провулку почулися кроки — спочатку невиразно, потім в міру наближення дедалі гучніше. Двері розчинились, і на порозі з'явився К'юзак, несучи чорний міх з вином.
Сем уже схопився на ноги й стояв позаду столу, тримаючи праву руку за спиною.
— А ти забарився! — пробурчав він.— Де це тебе носило? '[387]
К'юзак був блідий і важко дихав, неначе довго біг. Блад, чий мозок у цю мить працював з надприродною швидкістю, зразу ж зрозумів, що К'юзак ніде не бігав, а причина такого його стану — страх або хвилювання.
— Я поспішав,— відповів француз,— але мені так хотілось пити, що я там трохи затримався, щоб угамувати спрагу. Ось твоє вино.
Він поклав шкіряний міх на стіл.
Цієї ж миті Сем майже впритул вистрілив йому в серце.
Крізь хмару ядучого диму, від запаху якого йому перехопило горлянку і він закашлявся, Блад побачив картину, 4цо назавжди закарбувалась у його пам'яті. К'юзак лежав долілиць на підлозі, його руки й ноги ще судорожно дригались, а Сем перехилився через стіл і з посмішкою на своєму тупому й жорстокому обличчі дивився на нього.
— З такими французькими свиньми, як ти, я не маю наміру наражатись на небезпеку,— пояснив він, наче мертвий міг почути його.
Потім Сем поклав пістоль і сягнув по міх. Піднісши його до рота, він влив у свою пересохлу горлянку добрячий кухоль вина, смачно плямкнув губами й поклав міх назад на стіл. Тут він відчув гіркий присмак, скривився, й раптом страшний здогад сяйнув у його мозку, відбившись на обличчі.