— Дуже поспішаю.
Вони розмовляли так, ніби були майже незнайомі, а коли Гаррі відкрив було рота, щоб привітатися з Кінґслі, містер Візлі наступив йому на ногу. Вони рушили слідом за Кінґслі до найдальшої кабінки.
Гаррі був вражений: звідусіль на нього дивилося обличчя Сіріуса. На стінах висіли газетні вирізки й старі фотографії — серед них навіть знімок з весілля Поттерів, де Сіріус був дружбою. Сіріусового обличчя не було хіба що на карті світу, де коштовним камінням виблискували маленькі червоні шпильки.
— На, — грубувато буркнув Кінґслі, тицяючи містерові Візлі в руки оберемок пергаментів. — Мені треба якнайповнішу інформацію про летючий маґлівський транспорт, помічений за останній рік. Ми отримали свідчення, що Блек і досі користується своїм старим мотоциклом.
Кінґслі весело підморгнув Гаррі і пошепки додав: — Передай йому цей журнал, нехай повеселиться. — Після чого знову заговорив голосно: — І не затягуй, Візлі, бо затримка звіту про вогнепальну збрую і так уже на місяць загальмувала розслідування.
— Якби ти уважно прочитав мій звіт, то знав би, що йдеться про вогнепальну зброю , — холодно відповів йому містер Візлі. — І, боюся, доведеться вам зачекати з інформацією про мотоцикли, ми зараз маємо неймовірно багато роботи. — Він стишив голос і пробурмотів: — Постарайся звільнитися до сьомої, бо Молі готує м'ясні фрикадельки.
Він махнув рукою Гаррі й повів його з кабінки Кінґслі через інші дубові двері в наступний перехід, тоді повернув ліворуч, пройшов іще одним коридором, звернув праворуч у тьмяно освітлений і дуже занедбаний перехід, і нарешті вперся в глуху стіну, ліворуч від якої були навстіж розчинені двері до комірчини з мітлами, а на дверях з правого боку висіла потьмяніла мідна табличка з написом "Нелегальне використання маґлівських речей".
Темний кабінетик містера Візлі, здавалося, був тісніший за комірчину з мітлами. Там стояли два письмові столи, до яких було вкрай важко пробратися, бо все вільне місце вздовж стін займали шафи з переповненими шухлядами, а зверху на них ще й було навалено хиткі стоси папок. На стінах, у малесеньких проміжках між шафами, висіли свідчення пристрасті містера Візлі: кілька плакатів з автомобілями, на одному з яких був розібраний мотор, два зображення поштових скриньок (вирізані, мабуть, з дитячих маґлівських книжок), і схема з інструкцією, як монтувати штепсель.
На переповненому ящику для вхідних документів лежали, жалібно погикуючи, старий тостер і пара шкіряних рукавичок, що самі ворушили пальцями. Біля ящика стояла фотографія родини Візлів. Гаррі помітив, що Персі з неї десь пішов.
— У нас тут нема вікон, — виправдовуючись сказав містер Візлі, скинув куртку й повісив її на спинку крісла. — Просили адміністрацію, але там вирішили, що вікно нам не потрібне. Сідай, Гаррі, бо, здається, Перкінс іще не прийшов.
Гаррі втиснувся в крісло за Перкінсовим столом, а містер Візлі тим часом почав гортати пергаменти, отримані від Кінґслі Шеклболта.
— Ага, — всміхнувся він, витягаючи зі стосу примірник журналу "Базікало", — так... — Він швидко його переглянув, — так, справді, Сіріуса це вельми звеселить... о, а це що?
У відчинені двері залетів літачок?записничок і сів на замучений гикавкою тостер. Містер Візлі розгорнув його і прочитав уголос.
— "Повідомляють про третій відригуючий громадський туалет у Бетнал Ґріні, просимо негайно провести розслідування". Це вже сміховинно...
— Відригуючий туалет?
— Знову антимаґлівські витівки, — спохмурнів містер Візлі. — Того тижня виявили два такі туалети — один у Вімблдоні, а другий у районі "Слон і Замок". Маґли спускають воду, та замість того щоб усе змивалося... ну, можеш собі уявити. Бідолахи мусили кликати тих... як вони, злюцарів , чи як їх там... ну, тих, що ремонтують труби...
— Слюсарів?
— Так?так, їх, але ж вони, звісно, нічого не розуміли. Маю надію, ми піймаємо тих жартунів.
— Їх ловитимуть аврори?
— Та ні, аврори такими дрібницями не займаються, виловлюватиме звичайний патруль з дотримання магічних законів... ага, Гаррі, а ось і Перкінс.
Згорблений сором'язливий старенький чарівник з м'яким сивим волоссям увійшов, захекавшись, до кімнати.
— Ох, Артуре! — розпачливо вигукнув він, не дивлячись на Гаррі. — Дякувати Господу, бо я вже й не знав, що краще: чекати тебе тут чи ні. Я вислав тобі додому сову, але ви, мабуть, розминулися... десять хвилин тому прийшло екстрене повідомлення...
— Я вже знаю про відригуючий туалет, — сказав містер Візлі.
— Ні, ні, не про туалет, а про слухання справи того хлопця, Поттера... Змінили час і місце... слухання почнеться о восьмій годині, у старій судовій залі номер десять...
— Унизу в старій... але ж мені казали... Мерлінова борода! Містер Візлі зиркнув на годинник, зойкнув і скочив з крісла.
— Швиденько, Гаррі, ми мали там бути ще п'ять хвилин тому!
Перкінс притисся до шафок, пропускаючи містера Візлі, що прожогом вискочив з кабінету. Гаррі помчав за ним.
— Чому змінили час? — задихано спитав Гаррі, пробігаючи повз кабінки аврорів, які проводжали їх здивованими поглядами. Гаррі здавалося, що серце в нього вискочило й лишилося десь там, на Перкінсовому столі.
— Гадки не маю, але, слава Богу, що ми прибули сюди так рано, бо якби ти пропустив слухання, це була б катастрофа!
Містер Візлі загальмував біля ліфтів і почав нетерпляче натискати кнопку "Вниз".
— ШВИДШЕ!
З брязкотом підповз ліфт, і вони забігли досередини. Щоразу, коли той зупинявся, містер Візлі сердито лаявся, учавлюючи в панель кнопку з цифрою "дев'ять".
— Ці судові зали не використовували роками, — сердито пояснив містер Візлі. — Не розумію, навіщо слухання перенесли донизу... хіба що... але ж ні...
У ліфт зайшла пухкенька відьмочка з келихом, з якого клубився дим, тож містер Візлі замовк на півслові.
— Велика зала, — повідомив холодний жіночий голос, золоті ґрати розсунулись, і Гаррі здалеку побачив золоті статуї у фонтані. Пухкенька відьмочка вийшла з ліфта, натомість зайшов чаклун з пожовклою шкірою і скорботним виразом обличчя.
— Доброго ранку, Артуре, — привітався він замогильним голосом, коли ліфт рушив униз. — Тебе тут не часто побачиш.
— Невідкладні справи, Боуде, — пояснив містер Візлі, нетерпляче притупцюючи й стурбовано глипаючи на Гаррі.
— Ну так, — сказав Боуд і втупився не кліпаючи в Гаррі. — Аякже.
Гаррі ніяк не відреагував на Боудові слова, але його пронизливий погляд настрою не підносив.
— Відділ таємниць, — оголосив холодний жіночий голос і більше нічого не додав.
— Швиденько, Гаррі, — квапив його містер Візлі, коли двері ліфта з гуркотом відчинилися, і вони побігли коридором, що був зовсім не схожий на горішні коридори. Стіни тут були голі, ніде ні вікон, ні дверей, окрім єдиних простих чорних дверей у самісінькому кінці коридору. Гаррі думав, що туди вони й зайдуть, але містер Візлі схопив його за руку й потяг ліворуч, у невеличкий отвір, що вів до сходів.
— Сюди, донизу, — захекано гукнув містер Візлі, перестрибуючи одразу по дві сходинки. — Ліфт сюди навіть не їздить... чому слухання влаштували тут, я...
Вони спустилися донизу і знову побігли коридором, дуже схожим на той, що вів до Снейпового кабінету в підвалах Гоґвортсу, з шорсткими кам'яними стінами й смолоскипами на скобах. Вони проминали важкі дерев'яні двері з залізними засувами й замковими шпаринами.
— Зала... номер десять... гадаю... ми близько... так.
Містер Візлі зупинився, спіткнувшись біля брудних тьмяних дверей з величезним залізним замком, і притулився до стіни, хапаючись за груди.
— Давай, — важко дихаючи, він вказав пальцем на двері. — Заходь.
— А ви... ви не зайдете зі?..
— Ні?ні, мені не можна. Щасти тобі!
Гарріне серце несамовито калатало, здавалося, аж у самому горлі. Він над силу проковтнув слину, натиснув на важку залізну клямку і увійшов до зали судових засідань.
— РОЗДІЛ ВОСЬМИЙ —
Слухання справи
Гаррі, не стримавшись, здивовано роззявив рота. Великий підвал, у який він потрапив, був напрочуд знайомий. Гаррі його не тільки бачив, а вже колись тут навіть був : навідувався сюди у Дамблдоровому ситі спогадів і бачив, як Лестранжів засудили на довічне ув'язнення в Азкабані.
Стіни з темного каменю тьмяно освітлювалися смолоскипами. Обабіч Гаррі височіли порожні лави, але попереду, на найвищих лавах, виднілося чимало невиразних постатей. Вони неголосно перемовлялися, та щойно за Гарріною спиною зачинилися важкі двері, запала зловісна тиша.
У залі пролунав холодний чоловічий голос:
— Ти запізнився.
— Пробачте, — схвильовано озвався Гаррі. — Я... я не знав, що змінився час слухання.
— Це не провина Чарверсуду — заперечив голос. — Сьогодні вранці тобі вислали сову. Сідай.
Гаррі поглянув на крісло посеред кімнати з ланцюгами на бильцях. Він уже бачив, як оживають ці ланцюги, приковуючи того, хто сідає в крісло. Його кроки гучно відлунювали, коли він ішов по кам'яній підлозі. Він боязко сів на краєчок крісла. Ланцюги загрозливо брязнули, але не прикували Гаррі. Відчуваючи, що його нудить, він подивився на людей, які сиділи на лаві вгорі.
Їх було душ п'ятдесят, і всі, наскільки він міг бачити, були вбрані у темно?фіолетові мантії з майстерно вигаптуваними срібними літерами "Ч" зліва на грудях. Вони дивилися на нього — хто суворо, а хто просто зацікавлено.
У самому центрі, в першому ряду, сидів міністр магії Корнеліус Фадж. Це був огрядний чоловік, зазвичай він носив зелений котелок, але сьогодні обійшовся без нього. Так само, як обійшовся без поблажливої посмішки, що раніше з'являлася в нього при зустрічі з Гаррі. Ліворуч від Фаджа сиділа дебела відьма з квадратною щелепою й коротесеньким сивим волоссям. Вона грізно дивилася у монокль. Праворуч від Фаджа, далеко на лаві, сиділа ще одна відьма, але її обличчя ховалося у тіні.
— Дуже добре, — сказав Фадж. — Підсудний з'явився... нарешті... можемо починати. Ти готовий? — звернувся він до когось.
— Так, сер, — відповів енергійний голос, і Гаррі відразу його впізнав. Скраю першого ряду сидів Ронів брат Персі. Гаррі глянув на нього, сподіваючись помітити бодай ознаку того, що Персі його впізнав, але марно. Тримаючи напоготові перо, Персі втупив сховані за роговими окулярами очі в розгорнутий перед ним пергамент.
— Дисциплінарне слухання дванадцятого серпня, — голосно почав Фадж, а Персі блискавично кинувся писати, — стосовно правопорушень, що передбачені Указом про доцільне обмеження неповнолітнього чаклунства й Міжнародним статутом про секретність, скоєних Гаррі Джеймсом Поттером, що мешкає в будинку номер чотири на Прівіт?драйв у Літл?Вінґіні, графство Суррей.
Велике жюрі: Корнеліус Освальд Фадж, міністр магії; Амелія Сьюзен Боунз, голова відділу дотримання магічних законів; Долорес Джейн Амбридж, перший заступник міністра.