Вуха відморозиш.
Вранці, після вмивання в крижаних ополонках, юнги, як завжди, юрмились у кубриках біля розкладу занять, що роз-червонілі з морозу, захекані від бігу по кучугурах. Обговорювали день, який тільки-но починався.
~~ Перший урок — слунїба погоди, Зайцев веде.
Метеорологія, таємниці стихій... Лейтенант Зайцев, вав-изди^елегантний, трохи ущшитивий, цікавив юнг сам по собі, але и предмет свій вів цікаво.
Що в нас було в суботу? — запитав він, сідаючи за
Тиск. Циклони. Мусони ж пасати.
— Ага. Анероїди і барографи я вам уже читав? Читали. Зупинилися на вологості повітря.
— Так. Отже, сьогодні пробіжимо далі.
Зайцев вирушив гуляти поміж рядами столів, розливаючи аромат одеколону.
— Значення служби погоди в нинішній війні незмірно зросло. Від метеодовідок залежать дії армій-та флотів, залежить наслідок битв на воді й у повітрі. Перед вами — гі_ грограф, прилад для автоматичного записування вологості повітря. В основі його дії — властивість людського волосся скорочуватися або видовжуватися зі зміною вологості в атмосфері. Причому, як з'ясували вчені, найкраще реагує па вологість руде волосся.
Клас дружно зрадів:
— У нас Фіггікін рудий! Якщо його два роки не підстригати, він увесь флот вабезпечить рудим волоссям. Можна буде й за кордон продавати!
Зайцев навіть не всміхнувся.
— При всій моїй повазі до товариша Фінікіна мушу одразу його засмутити. Волосся для приладів беруть від рудих жінок.
Вік живи — вік учись.
— А чому від жінок, товаришу лейтенант?
— Жіноче волосся м'якіше, піддатливіше до атмосферних впливів і еластичнїше. Підійдіть-но до столу. Спокійніше, не юрміться. Ось він, цей прилад, дуже важливий у морській метеорології. Завдяки йому корабель своєчасно уникає вибухонебезпечної сухості або вологості в погребах, де зберігаються боєприпаси.
Зайцев дозволяв юнгам не лише дивитися, але й мацати пальцями, крутити барабан автомата. Не біда, якщо зіпсують навчальний прилад,— важливо навчити!
— Надивилися? По "місцях. Відкрийте зошити. Хто з вас чптав книгу Лухмапова "Солоний вітер"?
З'ясувалося, що половина класу знайома з нею.
— Добре! — похвалив їх Зайцев.— Лухмапов, колишній капітан вітрильника "Товариш", написав вірші... Багатовіковий досвід британських мореплавців виявив ряд навдивовижу точних прикмет погоди. Лухманов, щоб краще запам'ятати, виклав ці прикмети у віршах. Звичайно, всі знають: як вечірнє небо бурякове, нічого боятись морякові, а коли уранці червоніє, то моряк ніколи не радіє... А ось ознаки по хмарах:
Райдуга вранці — справа негожа, Райдуга ввечері — днина погожа. Коли сонце сіло в воду,
Можна гарну ждать погоду. Коли сонце сіло в хмарку, Бійсь одержати припарку. Ввечері небо коли у вогні, Вранці аорю огортають тумани,— Справжні прикмети в погожому дпі, І парусів додають капітани.
Савка, записуючи вірші, втішався, і урок закінчився непомітно.
— _ Вітаю вас,— сказав Зайцев на прощання,— до Сав-
ватьєва прибув викладач електрона вігаційних інструментів. Тямущий спеціаліст флоту, мічман Сайгін, прошу любити й поважати.
— Уррр-а! — зраділи юнги, схоплюючись з-за столів.
— Чого радієте? — здивувався Зайцев.— Мічман Сайгін зараз дасть вам перцю...
— Ми радіємо зовсім з іншої причини,— зізналися юнги...
Дзвінок — і з чемоданчиком у руці мічман зайшов до класу стернових. Звичайний мічман, яких багато на флоті. Лише малого зросту. Та на лівому рукаві кітеля два золоті шеврони, це означало десять років служби понад строк. Що було неприємне в Сангіна, то це солоденька усмішка. Проте юнги вже розуміли, що зовнішність людини, буває оманлива. Той же Аграмов спочатку якимось страховиськом здавався юнгам, а тепер вони упадають за ним усією душею.
Сайгін діяв мовчки. Покопирсався у своєму чемодані, і в руках у нього раптом з'явилася дзига. Найзвичайнісінька дитяча дзига з магазину іграшок. Не поспішаючи, мічман запхнув чемодан під стіл і — усмішка! усмішка! усмішка! — розкрутив дзигу на нлощипі столу. Юнги дивились, як крутиться іграшка, і нічого не розуміли. Адже Сайгін до них ще й словом не прохопився. Схоже було на те, що мічманові просто закортіло трохи погратися...
Нарешті мічман озвався:
— Оп! — і лінійкою підсік дзигу знизу.
"Г^епеР дзига крутилася на самісінькому кінці лінійки, і Сайгін обійшов з нею весь клас, продовжуючи усміхатися. Почулося:
— Оп! — із лінійки дзига перестрибнула на підвіконня... Дзига перестала крутитися, і мічман уже не всміхався:
— Усім нам знайома ця іграшка,— почав він.— Проте талановитий Леонард Ейлер ставився до дзиги з великою
повагою. Він здогадувався, що дзвта ховає в собі загадку але... яку? Якби дзига була лише іграшкою, то її властивості не стали б вивчати такі корифеї науки, як Софія Кова-левська, академік князь Голіцин, кораблебудівник Крилов та батько російського повітроплавання Жуковський. Раджу вам забути про іграшку... Зараз перед вами відчиниться вікно в новий світ.
Сайгін підсмикнув рукави, пібн фокусник на естраді, і знову тицьнувся у свій чарівний чемоданчик. Він витяг звідти прилад, що виблискував нікелем. У системі карданових кілець розташувалася дзига — але вже масивна, на шарнко-пїдпшпниках.
— Про карданний підвіс ви вже знаєте. Саме завдяки йому вісь дзиги й крутиться в будь-якому напрямку, а сама дзига ніби підвішена у вільному просторі. Через це вона й перестала бути іграшкою, а перетворилася на особливий прилад, що має назву г і р о с к о п... Пїдійдіть-но хто-не-будь!
Артюхов наблизився до гіроскопа. Мічман наказав йому:
— Натисніть на будь-який кінець осі зліва направо. Федя легенько штовхнув гіроскоп по горизонталі.
— Тепер штовхніть ного знизу вгору... сміливіше! Артюхов виконав наказ.
— Ви перекопалися, що гіроскоп охоче вас слухається?
— Так,— кивнув Федя.— Дуже добре переконався.
— Тоді сідайте на місце.
Сайгін дістав з кишені довгий тонкий шнурок.
— Зараз ми примусимо цей гіроскоп працювати.
Він протяг шнурок в отвір на осі гіроскопа і на всю довжину намотав його на вісь. Потім узявся за кінець шнурка, притих, папружуючись перед ривком, і сильно рвонув шнурок на себе. Гіроскоп стрімко почав обертатися, клас наповнився рівним пиючим звуком. Сайгін заховав шнурок у кишеню.
— Гіроскоп працює,— сказав він, знову солодко всміхаючись.— Зверніть увагу, зараз його вісь дивиться он у той куток класу. Уявіть собі, що він крутиться годину, дві, три, чотири години. Куди, на вашу думку, буде спрямована вісь гіроскопа, скажемо, годин через п'ять-шість?
Ніхто не знав. Почулися припущення:
— Туди ж... у куток.
— Неправда! — раптом вигукнув Сайгін.— Через п'ять-шість годин постійного обертання гіроскоп спрямує свою вісь ось у це вікно.
Єдиний видих, що свідчив про здивування юнг.
_ д ВСе так просто,— приголомшив їх мічман.— Ви зов-
. забулн про Землю! Гіроскоп збереже своє положення в просторі незмінним. Але ж Земля за цей час здійснить оберт. За двадцять чотири години роботи гіроскоп обведе своєю' віссю всю кімнату і через добу спрямує знову в цей куток... Ви мене зрозуміли?
Оберталася планета, і ніби незалежно від неї крутився гіроскоп. Сайгін рукою зупинив його рух. Ротор одразу ожив. Чергуючись у виблисках нікелю, замиготіли його карданові кільця, що обіймали гіроскоп, який уже відпочивав від швидкого бігу.
_ Відкрийте зошити, "запишіть великими літерами. Слово в слово, як я вам скажу. Диктую: "Вісь вільно підвішеного гіроскопа зберігав в світовому просторі незмінний напрямок"... Оце і є перше, найосновнїше правило гіроскопа!
Шнурком піп розкрутив гіроскоп ще дужче.
_ Мене,— сказав мічман,— не дивує,. коли діти катаються на велосипедах, прийнявши руки з руля. Во й справді колесо велосипеда є такий самий гіроскоп. Снарядові, що летить на ворога, нарізи в стволі гармати надають обертального руху — ось вам ще один гіроскоп! Торпеда знаменитого луганського підводного човна, що поцілила в гітлерівський флагман "Тірпітц", керувалася в своєму рухові під водою приладом Обрі — ось іще один гіроскоп! Перед війною у нашій країні проводилися досліди по створенню монорейкової залізниці й одноколісного вагона — в основу покладено було принцип гіроскопа! Океанські лайнери не бояться шторму — будь-яку хитавицю заспокоюють гігантські ротори гіроскопів... Як бачимо,— підсумував Сайгін, — ми з вами, самі того не помічаючи, живемо в оточенні гіроскопів. Більше того, наша планета Земля, населена мислячими істотами, також є гіроскопом, замкненим у світовому просторі гіроскопічних галактик... Хіба це не чудово?
Гіроскоп перед мічманом ще крутився.
— Ось ти... Як твоє ім'я?
Савку зірвало з-за парти назустріч учителеві-чародію.
— Підійдц-но сюди... Артюхов уже переконав пас, що в стані спокою вісь гіроскопа покірно підкоряється зовнішній силі. Тепер попросимо юнгу Огурцова поставити дослід иа працюючому гіроскопі. Тисни на вісь у будь-якому напрямку,— сказав мічман.
Кінчиком олівця Савка ледь торкнув вісь, і раптом гіроскоп рвонувся в протилежний бік. Савка спрямував зусилля точно зверху вниз. Але гіроскоп, сердито завиваючи, розвернув свою вісь по горизонту. Савка став тиснути зліва
направо — тоді ротор несподівано поліз віссю кудись догори норовистий і непокірний.
— Сідай! — звелів мічман Савці.— Як бачите, дзига ц0 така вже Й проста. Вона не підкоряється тій силі, яка до неї ззовні прикладається. Ось так і народилося друге правило гіроскопа... Запишіть і підкресліть: "Якщо до осі вільного гіроскопа в працюючому стані прикласти зовнішню силу, то вісь його спрямується не в напрямку прикладеної сили, а в перпендикулярному напрямку". Ці двоє правил треба звати твердо, інакше ніколи не зрозумієте наступного матеріалу...
Зовсім недоречно продзвенів дзвінок на перерву.
— Десять хвилин відпочинку,— сказав Свйгїн,— і ми перейдемо до головного, без чого сучасний флот не здатен воювати.
У коридорі юнги обмінювалися враженнями:
— Ну ось! Про бублик тепер і мови не може бути.
— Розумієш,— хвилювався Поскочін,— тут щось є. Тут ховається таємниця. Я відчуваю, що мічман кудись хилить.
— Я також маю підозру,— погодився Дяжк Баранов.— Ще не знаю, що буде, але впевнений, що щось-таки буде...
Фінікін вставив у загальну розмову й своє вагоме слово:
— Адже сказали: стерновим це можна знати, а можна й не знати.