Дивлюсь — за рулем стоїть Лом, тут же поряд — Фукс, шкотовим. А біля щогли — я командую підходом.
"Та такого, — думаю, — не може бути! Може, це не я?" Придивився: ні, я. Тоді на березі не я? Помацав живіт: ні, й на березі наче я. "Що ж це, — думаю, — роздвоєння особи, чи що? Та ні, дурниці все це, просто сов мені приснився…"
— Лом, — кажу, — ану вщипніть мене.
А Лом теж сам не свій.
Однак, знаєте, вщипнув, постарався так, що я не стримався, скрикнув навіть…
Тут присутні звернули увагу на мене, на Лома, на Фукса. Обступили нас.
— Ну, — кажуть, — капітане, може, ви поясните нам таке становище?
А "Біда" тимчасом підходить за всіма правилами. Ось, знаєте, кранці виклали. Дали викидку, пристають. І ось цей двійник мій розкланюється, бере під козирок.
— Дозвольте, — каже, — відрекомендуватись: капітан далекого плавання Врунгель з командою. Закінчуючи кругосвітний спортивний похід, прибув у порт Петропавловськ-Камчатський…
Публіка на пристані кричить "ура", а я, знаєте, так нічого й не можу второпати.
Треба вам сказати, що я ні в яке чортовиння не вірю, але тут довелося замислитись. Аякже, розумієте? Стоїть переді мною живий привид і розмовляє самим нахабним чином.
А головне, я в безглуздому становищі. Неначе якийсь містифікатор або самозванець… "Ну, гаразд, — думаю, — подивимось, що далі буде".
І от, знаєте, сходять вони на берег. Я намагаюсь вияснити становище, пробираюсь до них, але мене відтирають, і чую, тому Врунгелю розказують, що тут є вже один Врунгель із командою.
Він зупинився, роздивився кругом і раптом заявляє:
— Дурниці! Не може бути ніякого Врунгеля: я його сам потопив у Тихому океані.
Я як почув, так одразу все й збагнув. Бачу, розумієте, давній приятель, мрійник адмірал, пан Хамура Кусакі під мене підробляється.
Ну, пробився я із своєю командою, підходжу впритул до нього:
— Здрастуйте, — кажу, — адмірале! Як доїхали?
Він розгубився, мовчить. А тут і Лом підступив, та як розмахнеться — й Лома номер два одним богатирським ударом повалив на землю. Той упав, і дивимось — у нього замість ніг ходулі стирчать із штанів.
Тут Фукс осмілів, підлетів до Фукса номер два, вчепився йому в бороду й відірвав одразу.
Лому з Фуксом добре: в першого зріст, у другого борода, а в мене ніяких характерних ознак… "Чим же, — думаю, — мені свого двійника дошкулити?"
І от, поки думав, він сам придумав краще за мене. Бачить, діло кепське, дістав кортик, ухопив двома руками — раз-раз! — і розпоров живіт навхрест… Харакірі, чисто самурайський атракціон… Я навіть зажмурився. Не можу я, юначе, на такі речі холоднокровно дивитися. Так з заплющеними очима й стою, жду.
Раптом чую — народ на березі тихенько посміюється, потім голосніше, а там і регіт розлігся. Тоді я розплющив очі — і знову нічого не розумію: тепло, сонце світить, і небо чисте, а звідкись наче сніг іде.
Ну, придивився, бачу — двійник мій помітно схуд, однак живий, а на животі в нього зіяє величезна рана, і з неї пух летить по всьому березі…
Тут, знаєте, кортик у нього відібрали, взяли під білі ручки досить ввічливо й повели… І команду його повели. А ми не встигли опам'ятатися, дивимося — качають нас.
Ну, покачали, заспокоїлись, вияснили відносини, потім пішли яхту оглядати.
Я бачу — не моя яхта, проте дуже схожа. Не обійшов би я на своїй весь світ — сам міг би переплутати. Отак-то. Ну, заприбуткували цю посудину, як належить, а другого дня і пароплав прийшов.
Розпрощались ми. Потім я з Фуксом поїхав і ось, бачите, досі живий, здоровий, і молодий душею. Фукс виправився, вступив на кінофабрику злодіїв грати: в нього зовнішність для цього підхожа. А Лом там залишився, командувати цією яхтою.
Невдовзі я від нього листа одержав. Писав він, що нічого, справляється, і яхта непогано ходить. Звичайно, ця "Біда" не "Біда". Ну, та це не біда, все-таки плаває… Авжеж.
Ось так-то, юначе. А ви кажете, що я не плавав. Я, батечку мій, плавав, та ще як плавав! От, знаєте, старий став, пам'ять слабне, а то б я вам розказав, як я плавав.
РОЗДІЛ XXII,
додатковий, без якого деякий читач міг би й обійтися
До пізнього вечора сидів я тоді й слухав, боячись вимовити слово. А коли Врунгель закінчив свою надзвичайну розповідь, я спитав шанобливо й скромно:
— А що, Христофоре Боніфатійовичу, якби записати цю історію? Так би мовити, на науку нащадкам і взагалі…
— Ну що ж, — відповів він подумавши, — запишіть, коли хочете. Мені таїти нічого, правди не приховаєш. Пишіть, голубчику, а як закінчите, я прогляну, виправлю, коли щось не так…
Тієї ж ночі я сів за роботу, й незабаром товстий том, начисто переписаний крупним почерком, лежав у Врунгеля на столі.
Христофор Боніфатійович уважно переглянув мої записи, подекуди зробив незначні, але дуже цінні, поправки, а через два дні, повертаючи мені рукопис, сказав з деякою прикрістю:
— Записали ви все правильно, слово в слово… От тільки з вами я по-дружньому розмовляв, як моряк з моряком, а інший попадеться безтолковий читач і, може трапитись, не так зрозуміє. В мене у самого замолоду кумедний був випадок: я ще тільки-тільки на море прийшов, юнгою плавав. І от стояли ми якось на якорі… Штурман був у нас — серйозна така людина, не дай бог. І от зібрався він на берег. Скочив у шлюпку й кричить мені:
— Ей, малий, трави кішку, та швидше.
Я почув і ушам не вірю: в нас на судні кіт був сибірський. Пухнастий, мордатий, і хвіст, як у лисиці. Такий ласкавий та розумний, тільки що не розмовляє. І раптом його травити! За що? Та й чим травити, знову-таки? Я в такому дусі й спитав штурмана… Ну й відшмагали мене тоді — як кажуть, ліньків покуштував. Отак-то. От я й боюся: стануть люди читати, наплутають у термінології, і тут така може вийти двозначність, що я перед читачем з'явлюся в небажаному вигляді. Так що ви вже, голубе, потрудіться: всі морські слова в окремий списочок, у порядку алфавіту, підберіть і мені принесіть. А я на дозвіллі займусь, обдумаю це діло й дам вам свої пояснення.
Я слухняно виконав цю вказівку й незабаром відніс Врунгелю невеликий список, слів на шістдесят. Він переглянув, обіцяв до ранку написати пояснення, потім попросив тиждень строку, потім заявив, що раніше ніж за місяць не впорається, а коли через рік я якось нагадав про цей злополучний словничок, Христофор Боніфатійович розсердився не на жарт, обізвав мене хлопчиськом і дав зрозуміти, що справа ця серйозна й поспішати з нею не слід.
Так і вийшла книжка без словничка. І нічого, читали люди й, загалом, здається, правильно все розуміли.
Але ось недавно, коли готувалось нове видання "Пригод капітана Врунгеля", Христофор Боніфатійович викликав мене й урочисто передав свою останню наукову працю.
Ми старанно вивчили цю цікаву роботу й, оцінивши її по заслузі, вирішили надрукувати повністю.
РОЗДУМ
капітана далекого плавання Христофора Боніфатійовича Врунгеля про морську термінологію
Мною, як і іншими спостерігачами, неодноразово було помічено, що людина, яка вдосталь попила солоної вологи з бездонної чаші океану, вражається дивовижною хворобою, в результаті якої з часом наполовину втрачає безцінний дар людської мови.
Така людина замість слів рідної мови, які цілком точно визначають той чи інший предмет, вживає вокабули такі витієваті, що часом з особою, не зараженою цією хворобою, уже й порозумітися не може. Коли ж така особа, нічого не розуміючи, розводить руками, хворий дивиться на неї з презирством і жалем.
У ранній юності недуга ця вразила і мене. І як би наполегливо не намагався я вилікуватись, заходи, вжиті мною, не принесли бажаного зцілення.
По цей день вистріл для мене не гучний звук вогнестрільної зброї, а рангоутне дерево, встановлене перпендикулярно до борту; бесідка — не затишна садова будівля, а дуже незручне, хитке висяче сидіння; кішка в моїй уяві, хоч і має від трьох до чотирьох лап, є аж ніяк не свійською твариною, а маленьким шлюпковим якорем.
З другого боку, якщо, виходячи з дому, я спускаюся по сходах, на бульварі відпочиваю на лавочці, а прийшовши додому, розігріваю чай на плиті, то варто мені потрапити на судно (хоча б у думках), ці предмети одразу перетворюються на трап, банку й камбуз відповідно.
Поміркувавши над цим, я вирішив було зовсім повиганяти всі морські терміни з свого лексикона, замінивши їх тими словами, які з давніх-давен існують у звичайній нашій живій мові.
Результат, однак, вийшов зовсім небажаний: перша ж лекція, прочитана мною у відповідності з прийнятим рішенням, завдала багато непотрібних прикростей як мені, так і моїм слухачам.
Почати з того, що лекція ця тривала втричі довше, ніж звичайна, бо виявилося, що в морській мові є чимало термінів, які зовсім неможливо замінити. Я ж, не бажаючи відступати від прийнятого рішення, щоразу намагався замінити ці терміни їх широким тлумаченням. Так, наприклад, замість слова рея, я щоразу говорив: "кругла дерев'яна балка, дещо потовщена в середній частині, горизонтально підвішена на високому тоненькому стовпі, вертикально встановленому на судні…" Замість слова руль я примушений був повторювати: "вертикальна пластина, яка з допомогою важеля або іншого спеціального привода повертається на вертикальній осі, укріпленій на підводній частині заднього краю судна, і служить для зміни напрямку руху останнього…"
Шкодуючи при цьому, що так марно витрачався час, потрібний для неодноразового вимовляння цих визначень, я намагався вимовляти їх одним духом, скоромовкою. А через те, що слів, які потребують таких роз'яснень, зустрічалось чимало, лекція моя стала схожою на заклинання чаклуна або на камлання шамана. І цілком природно, що слухачі мої, незважаючи на всю їхню старанність, в якій я не маю підстав сумніватися, нічого з моїх пояснень не засвоїли і більш того: не зрозуміли.
Засмучений невдачею, я, однак, не занепав духом. Терпеливо і уважно я знову проробив це витання і після всебічного визначення всіх написаних на цю тему праць і літературних джерел, порівнявши їх із власними спостереженнями, я прийшов до висновку, що:
Морська термінологія є не що інше, як спеціальний морський інструмент, яким кожен моряк зобов'язаний володіти так само впевнено і вправно, як упевнено тесляр володіє сокирою, лікар — ланцетом, а слюсар — відмичкою.
Але, як і в усякому ділі, інструмент безперервно вдосконалюється, частково зовсім виключається з ужитку, частково замінюється новим, простішим і зручнішим в роботі, нерідко запозиченим з іншого ремесла, так і в морській практиці — одні терміни широко входять до складу загальногромадянської живої мови, як це сталося, наприклад, із словами: щогла, руль, штурман; інші ж, навпаки, зовсім втрачають своє колишнє значення і замінюються новими, загальноприйнятими, як це було із словами антретно або тріангль, які нещодавно міцно тримались у морському словнику, а нині зовсім забуті й поступилися своїм місцем словам наближено й трикутник відповідно.
Вище викладене дозволяє сподіватися, що з часом, шляхом взаємних розумних поступок, моряки й сухопутні люди прийдуть нарешті до однієї загальнозрозумілої мови.