Вошт не відмовляються від жодної втіхи, якщо вона не відриває від праці. Люблять вони м'ясо тварин з тої при-чііпи, що, на їхню думку, від такої їжі люди стають сильнішими і здатними до будь-якої роботи. Цих утопійці вважають розумнішими, а перших — побожнішими. Якби прихильники иершої школи, віддаючи перевагу безшлюб-пості перед шлюбом і вище цінуючи суворе життя від спокійного, спиралися на докази розуму, то вопи стали б предметом насмішки, та оскільки вони кажуть, що керуються міркуваннями релігійного характеру, то їх за це поважають і цінують. Утопійці дуже уважно слідкують за тим, щоб не висловлюватись необачно про будь-яку релігио. Особливо це стосується тих, яким утопійці дають своєю мовою назву "бутрески" 74; це слово можна перекласти латинським "релігійні".
Священики в Утопії відзначаються особливим благочестям, і тому їх дуже мало. В кожному місті не більше тридцяти, тобто за числом храмів. Але коли військо вирушав на війну, тоді сім священиків ідуть разом з ним, і стількох же обирають тимчасово на їхні місця. Повернувшись з війни, вони займають свої попередні посади, а їх заступники перебувають тимчасово в свиті первосвященика і по черзі вступають на місце тих, які вмирають. Очолює всіх первосвященик. Священиків обирає народ75 і при тому, як і інших службових осіб, таємним голосуванням для забезпечення безсторонності. Обраних висвячує колегія священиків. Вони відправляють богослужіння, займаються релігійними обрядами і є, так би мовити, наглядачами за чистотою звичаїв. Великою вважається ганьбою, коли вони викличуть когось до себе з приводу його не досить пристойного життя й винесуть догану.
Зрештою, як обов'язком священиків є умовляти і попереджати, так обов'язком правителя та інших службових осіб — приборкувати й карати злочинців. Священики також не допускають до участі в богослужіннях тих, кого вони визнають невиправними негідниками. Ніякої нари утопійці не бояться так, як цієї. Покарані в такий спосіб укриваються найбільшою ганьбою, мучаться від таємного релігійного страху, до того ж їхня особиста свобода ненадовго забезпечена. Якщо вони спішно не доведуть священикам свого розкаяння, то їх хапають, і сенат карає їх за безчестя.
Священики навчають дітей та юнаків 7б, причому турбуються куди більше про виховання чесності й доброчинності, ніж про їхні знання; вони докладають багато зусиль для того, щоб вселити з самого початку в ще ніжні і піддатливі душі дітей здорові погляди для збереження держави. Запавши в душі малечі, ці думки супроводять потім уже дорослих упродовл: усього життя й приносять велику користь для захисту державного устрою, який занепадає саме від вад, що є наслідком неправильних поглядів.
Священиками можуть бути її жінки, бо і їх допускають до священицького сану, але жінок обирають рідше ії притому лише вдів літнього віку. За священиків виходять заміж найкращі жінки країни. Взагалі жодну службову особу не поважають в Утопії більше, піж священиків, і до такоТ міри, що в разі здійснення якогось ганебного вчинку священики не підлягають ніякому громадському суду, а їх полишають тільки богові та власному сумлінню. Бо утопійці вважають, що не годиться торкатися смертною рукою того, хто, нехай би він був і злочинцем, посвячений богові, немов свята жертва. Додержуватися цього звичаю утопійцям тим легше, що священиків у них дуже мало, та й вибирають їх дуже уважно.
Адже рідко коли може трапитися, щоб той, кого вибрано з-поміж найкращих і прийнято у високий сан з уваги на його доброчесність, міг скотитися так низько й вкритися неславою. Якщо навіть допустити такий випадок (бо людська природа химерна), все ж немає потреби боятися, щоб священики могли призвести державу до загибелі, тому що їх дуже мало і в них немає ніякої влади, а є тільки пошана. Утопійці тримають обмежену кількість священиків саме для того, щоб їхній сан, до якого ставляться тепер з великою шанобою, не втратив своєї ціни, коли б став доступним для багатьох. Особливо складним завданням вважають утопійці знайти більшу кількість таких хороших людей, які відповідали б цьому сану, що вимагає неабияких чеснот.
Не меншу пошану, ніж у себе вдома, утопійські священики мають серед інших народів. Це добре видно з того, звідки воно, на мою думку, пішло. Річ у тім, що, коли точиться бій між військами, священики, тримаючись осторонь, але не дуже далеко, стоять навколішках у святковому вбранні, простягаючи руки до неба. Вони моляться перш за все за загальний мир, потім за перемогу своїх бійців, але без кровопролиття з обох сторін. Коли військо утопійців перемагає, священики кидаються в гущу битви і не допускають до різні переможених. Ворогам досить поглянути на священиків і звернутися до них за порятунком, щоб урятувати собі життя; доторк до довгополої одежі священиків, яка тріпоче на вітрі, захищає також і майно від безправ'я, зв'язаного з війною. Тому всі сусідні народи ставляться до них з пошаною і так дуже цінують їхню велич саме з тієї причини, що священики не менш часто врятовували своїх громадян від ворогів, ніж ворогів від своїх громадян. Адже відомо, що були навіть такі випадки, коли їхнє власне військо починало відступати і в розпачі пускалося навтьоки, а вороги рвалися до різні й грабунку; саме тоді, завдяки втручанню священиків, припннялася кровопролитна січа, обидва війська розборонялися, народи мирилися й укладали між собою мир на справедливих умовах. Ніколи не бувало такого дикого, жорстокого, варварського народу, який не вважав би особу уто-пійського священика за недоторкану й святу.
Перший і останній день місяця та року утопійці святкують урочисто. Рік поділяють на місяці, обмежуючи їх обертанням Місяця, а рік визначають кругооборотом Сонця. Перші дні місяців вони звуть своєю мовою цинемерни-ми, а останні — трапемерними 77. Ці слова можна перекласти як "початкові свята" й "кінцеві свята".
В Утопії височать чудові храми; вони не лише прекрасно побудовані, а й вміщують велику кількість народу. Це пояснюється тим, що храмів там небагато. Всі вони, однак, напівтемні. За словами утопійців, справа тут не в невмінні будівельників,— так радять священики, які твердять, що надмірне світло розпорошує увагу, а скупе і, так би мовити, невиразне сприяє зосередженості й Посиленню побожності.
Хоч серед населення Утопії немає однієї загальної релігії, все ж її види, незважаючи на їхню різноманітність і численність, кожний по-своєму прямує до однієї мети — вшанування божественної природи. Тому в храмах не видно і не чути нічого такого, щоб не пасувало до всіх релігій взагалі. Якщо в якій-небудь релігії в притаманні їй обряди, то кожний віруючий виконує їх у стінах свого дому, а громадські богослужіння відправляються в такий спосіб, щоб вони не суперечили жодному з приватних. Тому в храмах не видно ніяких зображень богів, щоб кожний віруючий мав змогу уявляти собі бога в будь-якому вигляді, відповідно до змісту своєї релігії. Звертаючись з молитвою до бога, утопійці не називають його якимось особливим іменем, крім Мітри. Під цим іменем вопи одностайно визнають єдину природу божественної величі, якою б вона не була. Всі молитви в них так складені, що кожен може їх говорити без зневажання своєї віри.
Отже, в кінцеві свята утопійці натщесерце збираються ввечері у храмах, щоб подякувати богові за щасливо прожитий рік чи місяць, останній день якого є святом. Наступного дня, тобто в початкове свято, вони вранці сходяться в храм, щоб разом просити про щастя та добробут у наступному році або місяці, який починають таким святом на добру прикмету.
А в кінцеві свята, до того як піти в храм, жінки вдома падають до ніг чоловіків, діти — до ніг батьків і признаються, що прогрішили, вчинивши щось непристойне чи недбайливо поставившись до своїх обов'язків, а тоді просять прощення за свої провини. Таким чином, будь-яка хмаринка домашніх чвар, яка затьмарювала сімейну злагоду, розвіюється від такого вибачення, і всі можуть брати участь у богослужінні з чистою і ясною душею; бо було б святотатством, якби хто-небудь брав участь у ньому з нечистим сумлінням. Тим-то ті, які усвідомлюють за собою ненависть або гнів проти когось, не йдуть на богослужіння, поки не помиряться й не очистять серця від злоби, тому що бояться швидкої і тяжкої кари.
Коли заходять у храм, то чоловіки йдуть праворуч, а жінки — ліворуч. Потім вони розміщаються так, що чоловіки кожного будинку сідають перед батьком сім'ї, а мати сім'ї займає місце позаду ряду жінок. Це робиться для того, щоб поза домом за поведінкою молодого покоління стежили ті, чия влада й вимогливість керують молодими вдома; вони також ретельно дбають про те, щоб молодші сиділи в храмі упереміш із старшими, бо інакше діти, доручені дітям, проводили б час у дитячих пустощах, у той час як вони повинні пройнятися побожним страхом до Всевишнього, який є головним і майже єдиним заохоченням до доброчесності.
Утопійці не заколюють для жертвоприношень ніяких тварин — адже, на їхню думку, бог подарував у своїй доброті життя тваринам, щоб ті жилп, а не для того, щоб тішитись їхньою кров'ю та вбиванням. Віруючі палять ладан та інші пахощі; крім того, приносять багато воскових свічок. Щоправда, вони знають, що це, так само як і молитви людей, зовсім не потрібно природі божества, але їм подобається такий невинний спосіб виявлення пошани. До того ж вони відчувають, що ці пахощі, світло, а також релігійні обряди в якийсь дивний спосіб підіймають настрій і спонукають ще з більшою охотою поклонятися богові. Народ у храмі одягнений в білі шати 78; священик вдягає на себе різноколірне вбрання предивної роботи і прекрасного вигляду, з тканини не дуже дорогої, не гаптованої золотом і не прикрашеної рідкісними камінцями, але вміло й майстерно вишитої різними пташиними пір'їнами 70; вартість такої роботи не може зрівнятися ні з якою цінною тканиною. До того ж, за твердженням утопійців, в пір'ї й пуху цих птахів, а також у певному порядку, в якому вони розміщені на вбранні священика, приховано таємничий сенс. Священики тлумачать його як такий, що повинен нагадувати про добродійства, які приносить уто-пійцям бог, і про необхідність побожності з їхнього боку та про їхні взаємні обов'язки.
Як тільки священик у такому вбранні вийде із святилища, всі незабарно падають ниць, виявляючи цим свою шану, причому скрізь панує така глибока мовчанка, що сам вигляд усього цього проймає душу незбагненним страхом, неначе від присутності якогось божества.