Вінні-Пух та його друзі

Алан Олександр Мілн

Сторінка 21 з 28

Він здобуває Освіту. Він оболдіває – здається, він вживає саме це слово,– він оболдіває знаннями!.. У міру своїх скромних здібностей я теж, якщо я правильно засвоїв це слово, оболді... тобто, роблю те саме, що й він. Оце, наприклад, буква...

– Буква А,– сказав Кролик,– але не дуже вдала. Ну, гаразд, я мушу йти і повідомити інших.

Іа поглянув на свої палички, а тоді – на Паця.

– Як сказав Кролик? Що це таке? – спитав він.

– А,– сказав Паць.

– Це ти йому сказав?

– Ні, Іа, я не казав. По-моєму, він знає сам.

– Він знає? Ти хочеш сказати, що якийсь там Кролик знає букву А?

– Авжеж, Іа. Він дуже розумний, наш Кролик.

– Розумний? – зневажливо сказав Іа й щосили наступив на свої три палички.

– Ось тобі й Освіта! – з гіркотою сказав Іа-Іа, стрибаючи на своїх паличках, яких на ту мить стало вже шість.

– Ось тобі й Наука! – сказав Іа-Іа, хвицяючи копитами свої палички, яких на ту мить стало вже дванадцять.– Якийсь там Кролик усе це знає! Ха!

– Я думаю... – несміливо почав Паць.

– Не треба, – сказав Іа.

– Я думаю... фіалки – гарні квіти,– сказав Паць. – Він поклав перед Іа свій букет і чимдуж чкурнув геть.

Наступного ранку записка на дверях Крістофера Робіна сповіщала:

Я пішов у справах.

Скоро повернусь.

К.Р.

Ось чому всі мешканці Лісу – звичайно, за винятком плямистого чи травоїдного Скоровернуса – віднині знають, що робить Крістофер Робін кожного ранку.

ПРИГОДА ШІСТНАДЦЯТА,

У якій Вінні-Пух вигадує нову гру і до неї прилучається Іа-Іа

На той час, коли річечка добралася до краю Лісу, вона дуже виросла – виросла майже у справжню Річку. І, ставши дорослою, вона перестала крутитися, перекидатися і скакати, як раніше, в дитинстві, а плинула тихо й спокійно. Бо ж тепер вона знала, куди прямує, і казала сама до себе: "Поспішати не варто. Колись усі там будемо".

Зате всі маленькі струмки, які впадали у неї, невтомно гасали лісом туди й сюди, бо їм ще треба було так багато побачити і так багато пізнати!

Широка стежка, – така широка, що її можна було б назвати навіть битим шляхом, – вела із Широкого Світу в Ліс, але перед тим, як потрапити до Лісу, вона мала перейти через цю Річку. І от саме на тому місці, де Битий Шлях зустрічався з Річкою, був дерев'яний місток – завширшки, як і сам Битий Шлях – з дерев'яними бильцями по обидва боки.

Крістофер Робін, коли б захотів, міг вільно покласти підборіддя на верхню поперечку билець, але куди цікавіше було стати ногами на нижню поперечку, перехилитися через бильце й дивитися вниз на Річку, що повільно плине кудись у далечінь.

Вінні-Пух, коли б захотів, міг вільно покласти підборіддя на нижню поперечку; але куди цікавіше було лягти на живіт, просунути голову під поперечку й дивитися вниз на Річку, що повільно плине кудись у далечінь.

Що ж до Паця та Крихітки Ру, то вони тільки так і могли помилуватися Річкою, бо були надто маленькі й не діставали до жодної поперечки. Вони просто лягали під поперечку й дивилися вниз на Річку... А Річка текла собі й текла, повільно й тихо, бо ж поспішати їй було нікуди.

Одного разу дорогою до містка Вінні-Пух надумався скласти якогось віршика про шишки, бо скрізь довкола лежало безліч ялинових шишок, а у Вінні-Пуха був поетичний настрій. Він підняв одну шишку, подивився на неї і промовив:

– Це дуже гарна шишка, і звичайно, вона мусить із чимось римуватися.

Спочатку Вінні-Пух нічого не міг придумаги, але згодом у його голові викрутилося таке:

Яка велика шишка! —

Як голова у Пушка!

Ото б такі малини

Родили ці ялини!

– Хоч це й неточно,– сказав він,– бо шишка, усе ж трохи менша, ніж моя голова.

У цей час Пух зійшов на місток, але через те, що він не дивився собі під ноги, він об щось спіткнувся – шишка вислизнула в нього з лап і впала в Річку.

– От напасть,– сказав Пух, побачивши, як шишка повільно запливає під міст. Він рушив назад, щоб узяти іншу шишку, котру також можна було б заримувати. Але раптом він подумав, що краще просто помилуватися Річкою, бо день же такий ясний та погожий. Отож Вінні-Пух ліг на живіт і став дивитися вниз на Річку, що повільно плинула кудись у далечінь...

І зненацька з-під мосту з'явилася його шишка, яка також повільно плинула кудись у далечінь!

– От чудасія! – сказав Вінні-Пух.– Я впустив її з того боку, а вона випливла з цього! Цікаво, чи всі шишки так роблять?

Він пішов і назбирав повні лапи шишок...

Так! Усі вони робили те саме, що й перша!

Тоді він кинув дві шишки одразу, перебіг на протилежний бік мосту і став чекати, яка з них випливе першою. І одна з них справді випливла першою, а що шишки були однакові, Пух не знав, чи то була та сама, на яку він загадав, чи інша. Тоді він ще раз кинув дві шишки, тільки одну більшу, а другу меншу, і більша випливла першою, як він і загадав, а маленька випливла останньою, як він теж загадав, – отже Пух виграв аж двічі!..

І на той час, коли Вінні-Пух пішов додому полуднувати, він уже виграв тридцять шість разів і програв двадцять вісім. Інакше кажучи, він виграв... Спробуйте самі відняти від тридцяти шести двадцять вісім, і ви дізнаєтесь, на скільки разів Пух виграв більше. Або на скільки менше програв, якщо вам так цікавіше...

Так народилася гра, яку потім назвали "Пушишка", на честь Вінні-Пуха, який її винайшов і навчив у неї гратися всіх своїх друзів. Але пізніше замість шишок вони стали кидати в Річку палочки, бо палочки легше розрізняти, а гру назвали просто "Палочки", і в цій назві від Пуха зосталася одна лише буква "П", а від шишок не зосталося взагалі нічого.

Одного чудового дня Пух, Паць, Кролик та Крихітка Ру гралися в Палочки. Вони кидали їх у воду за командою Кролика, а потім чимдуж бігли на протилежний бік мосту, і всі разом дивилися вниз, чекаючи, чия палочка випливе першою. Чекати доводилося довго, бо Річка того дня була дуже й дуже лінива.

– А ось моя! – вигукнув Крихітка Ру.– Ні, не моя, чиясь інша! То не твоя, Пацю? Я думав, то моя, а вона не моя. Ось моя!.. Ні, теж не моя. То не твоя, Пуше?

– Ні,– сказав Пух.

– Мабуть, моя десь застрягла,– сказав Ру.– Кролику, в мене палочка-застрягалочка! Пацю, а твоя палочка – застрягалочка?

– Вони завжди пливуть довше, ніж вам здається,– сказав Кролик.

– Пацю, он твоя!.. – раптом сказав Пух.

– Моя сірувата,– сказав Паць, не наважуючись перехилятися далі, щоб не впасти в Річку.

– От, от! Я бачу саме її! Вона пливе в мій бік.

Кролик вистромився далі за всіх, виглядаючи свою паличку; Крихітка Ру підскакував, мов гумовий, і все наспівував:

Палочко, палочко,

люба застрягалочко!

Приплинь, приплинь,

до мене прилинь!

А Паць страшенно розхвилювався, бо з'явилася тільки його паличка, а це означало, що він виграє.

– Випливає! Он вона, о-о-н! – сказав Пух.

– А ти певен, що то моя? – схвильовано кувікнув Паць.

– Звичайно, певен, бо вона сіра. І велика. Ось вона підпливає! Дуже, дуже велика і... сіра... Ой, ні, це не вона. Це – Іа...

З-під мосту справді виплив Іа-Іа.

– Іа! Іа-а! – загукали всі разом.

Спокійно і незворушно, задерши до неба всі чотири ноги, Іа-Іа повагом плив за течією.

– Та це ж наш Іа! – захоплено запищав Крихітка Ру.

– Невже? – озвався Іа. – А я все думав: "Хто ж це такий?" – Іа потрапив у невеличкий вир і тричі обкрутився на одному місці.

– Я зовсім не знав, що ти також граєшся,– сказав Крихітка Ру.

– Я не граюся,– відповів Іа-Іа.

– Іа, що ти там робиш? – спитав Кролик.

– Можеш відгадувати до трьох разів, любий мій Кролику. Рию нірки в землі? Не вгадав. Скачу по гілках молодого дуба? Теж не вгадав. Чекаю, щоб хтось допоміг мені вибратися з Річки? Точно! Дайте Кроликові час подумати, і він завжди все відгадає!

– Ой Іа! – з розпачем вигукнув Пух.– А що ж ми... я хочу сказати, а як же ми... ти гадаєш, якщо ми...

– Саме так, – сказав Іа-Іа.– Одна з твоїх думок буде цілком слушна. Дякую тобі, Пуше.

– Диви, диви! Він крутиться на одному місці! – сказав Крихітка Ру, до нестями захоплений таким цікавим видовищем.

– А чом би й ні? – холодно озвався Іа-Іа.

– І я теж умію плавати! – гордо сказав Крихітка Ру.

– Тільки не крутячки,– відповів Іа-Іа.– Крутячки набагато важче. Сьогодні я взагалі не збирався плавати,– вів далі Іа, повільно обертаючись у тихому вирі,– та коли вже так сталося, то невимушене обертання справа наліво... чи, точніше, зліва направо – це моя особиста справа.

Настала тривала мовчанка, поки всі думали.

– Здається, я щось придумав,– озвався нарешті Вінні-Пух.– Але я не певен, що це те, що треба.

– Я теж,– сказав Іа-Іа.

– Кажи, Пуше,– сказав Кролик.– Що ти там придумав?

– Ну, якщо ми всі разом кидатимемо в річку каміння і все таке інше з одного боку, то здіймуться хвилі, які приб'ють Іа-Іа до берега.

– Це просто чудова думка,– сказав Кролик, і Вінні-Пух знову повеселішав.

– Дуже чудова! – сказав Іа.– Коли я захочу, щоб мене прибили, Пуше, я про це обов'язково повідомлю.

– А що, як ми ненароком поцілимо в Іа? – занепокоєно спитав Паць.

– Або що, як ми ненароком не поцілимо в нього? – сказав Іа.– Добре обміркуйте всі ці можливості, Пацику, перш ніж почнете розважатися.

Та Вінні-Пух уже притяг найбільшу каменюку, яку лиш спромігся підняти, і перехилився над водою, тримаючи її в лапах.

– Я її не кину, я її просто впущу, Іа,– пояснив він.– Так я точно не промахнуся, тобто я хочу сказати, що так я не потраплю в тебе. Можеш ти на хвилину перестати крутитися, бо це мені заважає?

– Ні,– сказав Іа-Іа.– Мені подобається крутитися.

Кролик відчув, що час йому взяти на себе командування.

– Слухай, Пуше,– сказав він,– коли я скажу "Давай!", ти впускай каменюку. Чуєш, Іа, коли я скажу "Давай!", Пух упустить свою каменюку.

– Щиро тобі вдячний, Кролику, але вірю, що про це я дізнаюся й без тебе.

– Пуше, ти готовий? Пацю, посунься трішечки вбік, ти йому заважаєш. Ру, відступися назад. Ну, всі готові?

– Ні,– сказав Іа-Іа.

– Давай! – скомандував Кролик.

Пух упустив каменюку. Почувся лункий сплеск, й Іа-Іа... зник.

Настала хвилююча мить, особливо для тих, що були на мості. Вони напружено вдивлялися у воду... І навіть Пацева паличка, яка в цей час випливла трохи попереду Кроликової палички, не втішила їх так, як можна було сподіватися.

А трошки згодом – саме тоді, як Вінні-Пух уже почав думати, що, мабуть, він обрав не ту каменюку або не ту річку, або ж не той день для своєї Блискучої Думки,– біля самого берега вигулькнуло щось сіре...

18 19 20 21 22 23 24

Інші твори цього автора:

На жаль, інші твори поки що відсутні :(