Як і завжди, він зашпортався на порозі залізних дверей, що вели до цехів, а в обличчя йому бухнула хмарка пари і чорного диму. До його вух почали долинати звуки: глухе ревіння турбогенераторів змінного струму, повискування мостових кранів, що совались по перехрещених балках, гримотіння бляшаної покрівлі, яку несамовито торсали атмосферні збурення. Прохід був дуже темний, освітлений через кожні шість метрів тьмяною червоною лампою, світло якої ліниво розтікалось по гладеньких поверхнях, чіпляючись, аби обминути їх, за найменші нерівності стін і підлоги. Гарячі металеві щити під ногами були подовбані, а подекуди мали й діри, що крізь них далеко внизу видніли темно-червоні пащі кам'яних печей. Над головою у широких трубах, пофарбованих сірою і червоною барвами, текли, булькаючи, рідини, а при кожній пульсації механічного серця, що відбувалась, коли кочегари збільшували тиск, уся будівля з невеликим запізненням немов пригиналась і вібрувала. На стінах конденсувалися краплі, що після надто вже потужної пульсації зривались, і коли одна крапля впала Шикові за комір, він здригнувся. То була каламутна вода, що тхнула озоном. Коридор урешті повернув, у підлозі з'явилися просвіти, внизу видніли цехи, перед кожною присадкуватою машиною борсався чоловік, зі шкури пнучись, аби його не пошматували зажерливі шестерні. До правої ноги кожного робітника було прикуте важке залізне кільце. Його знімали тільки двічі на день: в обідню пору та ввечері. Вони вихоплювали в машини металеві деталі, що з брязкотом вискакували з вузьких горловин на горішній поверхні. Деталі, якщо їх учасно не забрати, падали у великий отвір, де оберталася сила коліс і здійснювався синтез.
У цехах стояли верстати найрізноманітніших розмірів і форми, Шикові ця картина давно вже стала звичною. Він працював у кінці одного з цехів і мав забезпечувати бездоганну роботу машин і давати слюсарям указівки, які б допомагали їм знову запустити машини: адже верстати, вирвавши в робітників шмат м'яса, зупинялися.
Задля очистки повітря приміщення навскіс перетинали довгі струмені бензину; сяючи відблисками, вони конденсували навколо себе дим, металеві ошурки та масляні випари, що вузькими прямовисними колонами здіймалися над кожною машиною. Шик підвів голову: за ним і далі тяглись труби. Він підійшов до кабінки ліфтової платформи, зайшов усередину й зачинив за собою двері. Витяг із кишені якусь Партрову книжку, натис на гудзик і поринув у читання, чекаючи, поки ліфт опуститься.
Глухий удар платформи об залізну опору вивів Шика з заціпеніння. Він вийшов з кабінки й зайшов до свого кабінету — заскленої тьмяно освітленої будки, з якої він міг спостерігати роботу працівників. Шик сів, розгорнув книжку і знову заглибився у читання, напівприспаний бульканням рідин і гуркотом механізмів.
Порушення звичного ритму стугоніння і брязкоту змусило його підвести голову. Шик пошукав очима, звідки йде підозрілий шум. Один з очисних струменів як стій зупинився посеред зали й повис у повітрі, наче розтятий навпіл. Чотири машини, що він їх припинив обслуговувати, забилися в корчах. Здалеку було видно, як вони ще крутяться, а перед кожною з них помалу осідала постать робітника. Шик відсунув книжку і метнувся назовні. Підбіг до пульту керування струменями і миттю опустив одну з ручок. Поламаний струмінь завис, наче коса, вгору підіймалися вихори диму з чотирьох машин. Шик покинув пульт і помчав до машин. Машини поволі зупинялися. Робітники, що працювали при них, лежали на землі. Оскільки вони були прикуті, їхні праві ноги химерно вигнулись, а кисті правих рук були відірвані. Кров горіла, скапуючи на металевий ланцюг, і в повітрі поширився моторошний сморід спалюваної живцем тварини.
Шик ключем відімкнув кільця, що утримували тіла, і поклав загиблих перед машинами. Повернувся до свого кабінету й викликав по телефону чергових санітарів. Після цього знову пішов до пульта управління і спробував запустити струмінь. Не зараджувало ніщо. Рідина, щоправда, випорскувала, але, досягши четвертої машини, кудись безслідно зникала, причому переріз струменя був такий гладенький, наче хто сокирою зрубав.
З досадою намацуючи книжку в кишені, Шик пішов до головної контори. Перше ніж вийти з цеху, він відступив, пропускаючи вперед санітарів, що склали чотири трупи на невеликий електричний візок і мали завезти їх до центрального колектора.
Шик ішов уже іншим коридором. Далеко попереду тихо хурчав візок, викидаючи часом кілька білих іскорок. Низька стеля лунко відбивала тупіт його підошов по металу. Підлога поволі підіймалася. Щоб потрапити до головної контори, треба було минути ще три цехи і Шик плентався нога за ногою. Нарешті дійшов до адміністративного корпусу й подався до начальника відділу кадрів.
— Сталась аварія на машинах номер сімсот дев'ять, сімсот десять, сімсот одинадцять і дванадцять, — повідомив він секретарці у віконце. — Чотирьох людей слід замінити, а машини, певне, почистити. Чи можу я бачити начальника відділу кадрів?
Секретарка натисла кілька гудзиків на панелі з полакованого червоного дерева і сказала:
— Заходьте, він чекає на вас.
Шик увійшов і зразу сів. Начальник відділу кадрів очима запитав, чого він тут.
— Мені потрібні чотири людини.
— Добре, — кивнув начальник кадрів. — Завтра ви їх матимете.
— Один з очисних струменів не працює, — додав Шик.
— А це вже мене не обходить, — відказав начальник відділу кадрів. — Зайдіть до кабінету поряд.
Шик вийшов і виконав ті самі формальності, перше ніж потрапити до начальника матеріально-технічного відділу.
— Один з очисних струменів семисотого цеху не працює, — доповів Шик.
— Зовсім?
— Він доходить тільки до середини.
— Ви пробували запустити його?
— Так, — відповів Шик, — але нічого не можна вдіяти.
— Я піду огляну ваш цех, — пообіцяв начальник матеріально-технічного відділу.
— Тільки швидше, мій виробіток падає, — попросив Шик.
— А це мене не обходить. Зайдіть до начальника виробничого відділу.
Шик дістався до сусіднього корпусу й зайшов до начальника виробничого відділу. Його кабінет був освітлений надзвичайно яскраво, а позаду стола на стіні висіло величезне табло з матового скла, на якому край червоної риски дуже поволі посувався в правий бік, наче гусінь, що повзе по листку. Під табло ще повільніше оберталися стрілки великих круглих покажчиків із хромованими обідками вічок.
— Ваша продуктивність упала на 0,7 %, — мовив начальник. — Що сталося?
— Чотири машини не працюють, — відповів Шик.
— При 0,8 вас позбавлять роботи, — повідомив начальник виробничого відділу. Потім крутнувся на своєму хромованому фотелі й перевірив дані: — А тепер 0,78. На вашому місці я б уже речі збирав.
— Це вперше таке в мене сталося, — став було пояснювати Шик.
— Мені дуже жаль, — урвав його начальник. — Ми, може, надамо вам іншу роботу…
— Начхати мені на це, — прорвало Шика. — К чорту всю вашу роботу. Я не люблю працювати.
— Такого ніхто не має права казати вголос, — повчав начальник. — А з роботи ви вже звільнені, — додав він.
— Таж не я спричинився до аварії, — зітхнув скрушно Шик. — І що таке, по-вашому, справедливість?
— Ніколи не розумів цього слова, — відповів начальник виробничого відділу. — Ідіть, у мене багато роботи.
Шик вийшов з кабінету й повернувся до начальника відділу кадрів.
— Чи можу я отримати зарплату? — запитав він.
— Який ваш номер?
— Семисотий цех. Інженер.
— Гаразд, — мовив начальник і повернувся до секретарки: — Зробіть усе потрібне. — Потім нахилився до внутрішнього переговорного пристрою: — Алло! — гукнув він. — Потрібен змінний інженер, спеціальність п'ять, цех сімсот.
— Ось, — сказала секретарка, простягаючи Шикові конверт. — Там сто десять фальшонів.
— Дякую, — мовив Шик і вийшов з кабінету.
По дорозі він зустрівся з інженером, що мав заступити його, — білявим худим і виснаженим молодиком. Підійшов до найближчого ліфта й зайшов у кабінку.
49
— Заходьте! — крикнув записувач платівок, повертаючись до дверей.
— Добридень, — привітався Шик. — Я прийшов до вас по записи, що їх недавно приносив.
— Ага, пам'ятаю. За тридцять сторін, виготовлення кількох потрібних інструментів, запис на пантографі двадцяти пронумерованих примірників — записано на обох сторонах — сума, якщо все додати, становитиме сто вісім фальшонів. Я вам віддам за сто п'ять.
— Візьміть, — сказав Шик. — У мене чек на сто десять фальшонів, я переписав його на вас, а ви мені дайте п'ять фальшонів.
— Згода, — кивнув записувач.
Висунув шухляду і дав Шикові новісінькі п'ять фальшонів. Шикові очі погасли.
50
Ізіда вийшла. Машину вів Ніколя. Він глянув на годинник і очима провів дівчину, що заходила до будинку Колена і Хлої. На Ніколя був новий білий габардиновий однострій і кашкет з білої шкіри. Він помолодшав, але неспокій на виду виказував прихований розпач.
На Коленовому поверсі сходи раптом повужчали, і Ізіда, навіть не випростуючи рук, чіпляла водночас і стіни, і поренча. Килим обернувся тепер на ріденький пух, що ледве прикривав дошки. На сходовому майданчику Ізіда перевела дух і подзвонила.
Двері ніхто не відчинив. На сходах не чулось ніяких звуків, тільки іноді щось рипіло, а потім ніби плямкало: розслаблялася сходинка.
Ізіда знову подзвонила й почула, як за дверима легенько постукує молоточок по металевій чашечці. Ізіда шарпнула двері і вони зразу подалися.
Ізіда ввійшла й перечепилася. Долілиць на підлозі лежав Колен, голова його повернулася вбік, а руки простяглись уперед. Його очі були заплющені. В передпокої було темно, з вікна пробивалось слабеньке сяєво, але видніше від цього не ставало. Колен тихо дихав. Він спав.
Ізіда схилилася, стала біля Колена навколішки й погладила йому щоку. Шкіра на обличчі сіпнулася, очі під повіками заворушились. Колен глянув на Ізіду і, здавалося, знову заснув. Ізіда поторсала його. Колен сів, витер рукою рот і сказав:
— Я спав.
— Атож. Ти вже гребуєш ліжком?
— Ні. Я хотів зачекати лікаря і піти по квіти.
Колен видавався цілком розгубленим.
— А що сталося? — запитала Ізіда.
— Хлоя знову кашляє, — мовив Колен.
— Це подразнення, яке досі залишилося, — сказала Ізіда.
— Ні, це друга легеня.
Ізіда підвелась і побігла у Хлоїну кімнату.