Він подумав:
"Так. Я попередив їх і не буду цього заперечувати, якщо ти запитаєш! Але ти не наважишся напасти на мене!"
Крімгільда здогадалася, хто попередив бургундів. Вона повернулась і швидко пішла з подвір'я. Всі мовчали. Тільки Дітріх, звертаючись до королів, сказав:
— Тепер ви знаєте те, що вам треба було знати! Повертайтеся! Ще є час! [121]
Аж тут із вікна виглянув Етцель і побачив Гагена.
— Хто це? — спитав він.— Чи не Гаген, син Альдріана? Здається, я впізнаю його! Як довго ми не бачилися! Його батько був невдачливим. Я зробив із нього рицаря і забезпечив усім, що треба. А малий Гаген був зброєносцем при моєму дворі. Я радий знову зустрітися з ним! Чому він такий нерішучий! Стоїть у дворі і не заходить. Я ж чекаю на нього! Починайте! Нехай грають тромбони і флейти! До нас прибули бажані гості!
ЯК КРІМГІЛЬДА ЛАЯЛА ГАГЕНА, А ВІН НЕ ВСТАВ ПЕРЕД НЕЮ
Отак і розлучилися: завзятий Гаген з Троньє
і Дітріх славний — бернського ясний володар трону.
Тож Гунтерів порадник роззирнувсь навкруг,
чи близько нерозлучний товариш, любий друг.
Бургунди почали гуртуватися коло своїх королів. Прибули ті, хто відстав. Оскільки ще був час, Гаген кивнув товаришеві, і вони вдвох пішли через двір до великого палацу. Це була Крімгільдина зала.
Гаген знав, що вона належить їй, бо бачив, як королева йшла туди.
Крімгільда помітила, що Гаген з товаришем сіли під її вікнами. Це вразило її в самісіньке серце, і вона заплакала.
— Хто вас так засмутив, вельмишляхетна володарко? — спитали гуннські дворяни, що саме були коло неї.
— Гаген,— відповіла Крімгільда.
— Певне, він зробив вам зло,— сказали рицарі.— Ще сьогодні вранці ми бачили вас такою веселою, якою ви не були давно. Тільки накажіть — і зухвалець не доживе до кінця дня!
Крімгільді спало на думку, чи не кинутися їм до ніг і не попросити допомоги. І вона впала на коліна перед рицарями.
— Пометіться Гагенові, шляхетні гуннські витязі! — крикнула вона.— Вбийте його, зітріть на порох!
Ту ж мить загули тромбони, заграли сурми, задзвеніли бронзові тарілки — біля Крімгільди вже стояло шістдесят чоловік у латах. Вона спитала їх: [122]
— Чи готові ви до бою не на життя, а на смерть? До того ж, це чорти, а не люди! Ви не впораєтеся з тими двома!
Невдовзі біля Крімгільди зібралося шістдесят тисяч душ — усі в латах, із щитами і мечами в руках.
Засурмили сурми. Гунни почали вимахувати мечами й свистіти так гучно, що заглушили звук сурм.
Крімгільда оглянула воїнів і сказала:
— Дякую вам за вашу відданість, любі гуннські витязі! Отже, приборкайте Гагена! Тепер вас стільки, що вам це до снаги. Я вийду до ворогів у короні і скажу, в чому вони винні. Отоді вони відступляться. Після цього ви можете їх убити.
На знак згоди рицарі ударили мечами об щити. Крімгільда підійшла до вікна. Надворі гули тромбони, співали флейти, дзвеніли тарілки.
— Що з вами, володарко? — спитали камергери.— Що вас так налякало? Ви щось говорите про Гагена. Ми вас не розуміємо!
Крімгільда повернулася, показала рукою у двір і сказала:
— Ті, що сидять під вікнами, мої вороги! Послухайте, як я буду їх звинувачувати, і що вони на це відповідатимуть. Слухайте уважно кожне слово! Візьміть свою зброю!
Вона вийшла, і шістдесят тисяч рицарів пішли за нею. Фолькер побачив Крімгільду, коли вона спускалася сходами.
— Погляньте-но, друже Гагене,— мовив він, показуючи рукою.— Сюди знову йде та, що запросила нас у гості. Біля неї багато озброєних рицарів. У них також надто широкі груди. Мабуть, під сорочками у них кольчуги. З ким вони мають змагатися?
— Зі мною,— відповів Гаген.— Обіцяєте мені допомогу?
— Як ви можете про таке питати? — вигукнув Фолькер.— Навіть якби сам Етцель виступив проти вас, то й тоді я був би біля вас зі своїм мечем. Поки я буду живий, не залишу вас!
— Бог відплатить вам за вашу відданість,— подякував Гаген.— Тепер гунни нехай нападають! Але будьте обачні!
Королева вийшла з палацу.
— Нам треба встати і вклонитися їй, як того вимагає звичай,— сказав Фолькер.— Це свідчитиме, що ми поважаємо себе.
— Ні, не вставайте,— зупинив його Гаген.— А то ці телепні подумають, що ми встаємо від страху. Крімгільда ненавидить мене, а я повинен її поважати? Та нехай ображається — мені байдуже.
Отак сказавши, Гаген поклав свій меч на коліна. Меч був із золотим руків'ям, прикрашений зеленою, як трава, яшмою. Піхви були обтягнені багряним шовком.
Побачивши меч, Крімгільда злякано скрикнула, бо це був Баль-мунг.
Фолькер теж поклав свій смичок на коліна. Обидва сиділи мовчки. [123]
Королева чекала, поки вони встануть, проте Гаген і Фолькер мовби не помічали її: сиділи і дивилися кудись у безвість.
Вона підійшла ближче, майже впритул, ледь не наступаючи їм на ноги.
— Гагене,— обізвалася вона,— хто вас запрошував до нас? І чого це ви удаєте із себе хтозна-кого? Я не пригадую, щоб по вас посилали. Як же ви могли наважитися приїхати сюди? Адже ви заподіяли мені стільки лиха!
— По мене нікого не посилали,— відповів Гаген.— Запрошували трьох королів, а я — їхній слуга, тому вони взяли мене з собою.
Крімгільда гнівно вигукнула:
— Говоріть далі! За що я вас зненавиділа? За те, що ви вбили мого чоловіка, мого Зігфріда!
— Так,— мовив Гаген і поворушив Бальмунг, що лежав у нього на колінах.— Я зробив це. Я, Гаген, убив Зігфріда, а ви страшенно образили мою королеву Брюнгільду. Ніхто не повинен відмовлятися від того, що він зробив. Вина за Зігфрідову смерть лежить тільки на мені, і ви маєте всі підстави помститися. Так, я не заперечую, що завдав вам багато горя!
Крімгільда повернулася до своїх воїнів і сказала:
— Ви чули, вельмишляхетні панове? Цей чоловік нічого не заперечує! Отже, мені байдуже, що ви з ним зробите, мужні Етцелеві бійці!
Збентежені гуннські рицарі мовчки перезиралися. Вони стояли коло сходів і не рухалися з місця.
"Чого ти поглядаєш на мене?" — думав один про іншого.
А той міркував так:
"Хто його знає, що воно тут до чого. Це давня справа, то чому я повинен гарячкувати?"
Третій був більш рішучої думки:
"Я ще не з'їхав з глузду, щоб битися з цим велетнем".
"Я знаю Гагена давно,— думав четвертий.— Ще замолоду він брав участь у двадцяти двох битвах. Він невразливий, а тепер у нього є ще й Бальмунг!"
"Ні за яку купу червленого золота я не підніму руку проти цих двох рицарів",— думав п'ятий.
"Горда чужинка бажає нашої загибелі",— думав шостий.
Так і стояли гунни, з'юрмившись навколо Крімгільди, слухали її нарікання на долю і мовчали.
Тоді Фолькер сказав Гагенові:
— Вони замишляють нас погубити. Треба прямо запитати Ет-целя про його намір. Може, лихові ще можна зарадити.
— Ви кажете слушно,— мовив Гаген.— Ходімо до Етцеля! Бургунди тим часом вишикувались до бою. Три королі стояли [124] попереду. Гаген і Фолькер приєдналися до них. Саме в цю мить гучно загули тромбони. Дітріх Бернський вийшов назустріч гостям і вклонився королю Гунтерові, а Гунтер на знак вдячності схилив перед Дітріхом голову. Потім вони потиснули один одному руки.
Таким самим чином Ірмфрід Тюрінгський привітав короля Гер-нота, а маркграф Рюдігер — короля Гізельгера. А перед тим Рюдігер доповів королю про прибуття гостей.
Отак кожен гуннський князь супроводжував бургундського дворянина, а Гаген і Фолькер ішли поруч. Так вони й трималися разом, аж поки їх розлучила смерть.
Коли Гунтер у супроводі Дітріха ввійшов у залу, Етцель підвівся з трону і швидко пішов назустріч гостям,— а він же був володар світу.
— Ласкаво просимо до нашої країни, пане Гунтере,— почав він,— ласкаво просимо, пане Герноте, ласкаво просимо, пане Гізель-гере, ласкаво просимо, панове Гагене і Фолькере, ласкаво просимо всіх вас, дворяни, рицарі і воїни могутньої Бургундії! Я й моя добра дружина запросили вас у гості, і ми раді, що ви так швидко приїхали! Сердечно вітаємо вас! Вип'ємо за здоров'я всіх вас!
З цими словами Етцель повів Гунтера до свого трону і запропонував йому зі своїх рук випити золотий ківш шовковичного вина. Його князі так само почастували бургундських дворян.
— Ще раз дякую вам, любі рицарі з Рейну, що приїхали до нас,— сказав король Етцель.— Ви звільнили мою добру дружину від великої журби. Вона так скучала за вами, що ледь не померла від туги. І я часто думав: "Хіба ми чимось скривдили вас, що ви так довго не родичалися?" А тепер я.радий, що ви тут, та ще й з стількома шляхетними рицарями. Прошу до столу! Все, що в нас є, стоїть перед вами.
Всі дружно підійшли до столу. Сталося так, що Рюдігер опинився поруч із Етцелем. Звертаючись до короля, маркграф мовив:
— Мій володарю, ви недарма щиро раді гостям, моїм любим родичам! Адже вони — родичі королеві.
— Безперечно,— підтвердив Етцель.— Це так! Потім їх знову розлучив натовп.
ЯК НЕСЛИ ВАРТУ ГАГЕН І ФОЛЬКЕР
День хилиться до вечора, хода все ближча ночі,
і рицарство здорожене склепити мріє очі.
Та хто постереже їх сон, непевний цей нічліг?
І зголосився Гаген, сон друзів постеріг.
— А тепер дозвольте нам піти відпочити,— звернувся Гунтер до Етцеля після закінчення бенкету.— Ми дуже втомилися з далекої дороги. Покажіть нам нашу спочивальню. А завтра ми знову завітаємо до вас.
— Сьогодні, напередодні сонцестояння, коротка ніч, і вам треба добре виспатися,— погодився король Етцель.— А завтра вранці ми раді вас бачити, приходьте коли завгодно. Мій замок і країна у вашому розпорядженні. Користуйтеся всім, що вам потрібне. Вам не повинно чогось бракувати. А тепер на добраніч. Гібіх вас проведе.
Гості подякували і пішли через двір у відведене для відпочинку приміщення. Западала ніч. Коли бургундів вели до спочивальні, навколо них знову стовпилося багато гуннів.
— Що це за люди? — спитав Фолькер у Гагена. — Невже це їхні рицарі? Це ж звичайнісінькі селюки!
Він відштовхнув якогось гунна, що заважав йому пройти, і сказав:
— Геть з дороги, а то заробиш потиличника! Чого ви на нас повитріщалися? Не бачили героїв, чи що? Відійдіть! Уступіться з дороги!
— Фолькер радить вам по-доброму, Крімгільдині васали! — голосно сказав Гаген.— Хто хоче вести з нами переговори, нехай приходить завтра. Ми втомилися і хочемо спати. Вночі має панувати мир. Цього правила дотримувалися чесні люди у всі часи!
Гібіх привів гостей у велику залу. Там довгими рядами стояли небачено розкішні ложа.