Так вони пройшли зо дві милі, і, коли розступилася остання стіна дерев, перед ними постало плоскогір'я з густим зеленим килимом трав, а трохи далі — безкрає море.
Тепер, щоб повернутися до Комина, досить було, пройшовши з милю, навскоси перетнути це плоскогір'я і спуститися його схилом до коліна річки Вдячності. Але інженерові хотілося знати, де і як витікають з озера надлишкові води, і тому дослідники пройшли під деревами ще півтори милі на північ. І справді було цілком імовірно, що десь існував стік, можливо, вода збігала через розколину в гранітній стіні. Адже озеро являло собою величезну кам'яну западину, потроху наповнювану водою з струмка, а Й надлишок мусив десь витікати, спадаючи водоспадом у море. А якщо так, то інженер розмірковував, чи не пощастить використати силу падіння води, що досі втрачалася марно, не приносячи жодної користі. Отож, піднявшись на плоскогір'я, вони пішли далі понад берегом озера Гранта, пройшли ще милю, але, попри всі сподівання Сайреса Сміта, так і не виявили стоку води, який все ж таки мусив десь бути.
На той час було шв на п'яту пополудні. Щоб приготувати вечерю, колоністи мали повертатись до своєї домівки. Маленький загін повернувся назад і лівим берегом річки Вдячності Сайрес Сміт зі своїми супутниками дійшли нарешті до Комина. Вони розвели вогонь; Наб і Пенкроф від природи мали кулінарні здібності, один — тому, що був негром, а другий — досвідченим моряком. Отож вони швидко приготували смаженину з агуті й віддали їй належну честь.
Коли всі супутники, попоївши, вже готувались лягати спати, Сайрес Сміт витяг з кишені невеличкі камінці — зразки мінералів — і коротко пояснив: [ 97]
— Дивіться, друзі. Оце — залізна руда, це — пірит, це — глива, це — вапняк, а це — вугілля. Ось що дає нам тут щедра природа, це її частка у спільну працю. А завтра черга за нами.
РОЗДІЛ ХІІІ
Що носім на собі Топ. — Виготовлення луків і стріл. — Цегельня. — Гончарна піч. — Кухонне начиння. — Перша юшка. — Полин. — Південний Хрест. — Важливе астрономічне спостереження.
— Пане Сайресе, то з чого ж ми почнемо? — запитав на другий день уранці Пенкроф.
Із самого початку, — відповів Сайрес Сміт.
І справді, колоністи мусили братися за все "із самого початку". їм бракувало найнеобхіднішого для виготовлення вкрай потрібного знаряддя та начиння; не мали вони змоги брати приклад із природи, в якої вдосталь часу, і тому вона не квапиться ft не розтрачує марно сили. А їм, що не кажи, вкрай бракувало часу; борючись за існування, вони повинні були невідкладно виготовити безліч різних речей, і якщо й не винаходити їх, то принаймні поробити власними руками. Поки Що залізо й сталь були для них не більше ніж мінералом, гончарні вироби — сирою глиною, а для пошиття білизни й одягу треба було ще знайти із чого їх виткати.
А втім, варто зауважити, що наші колоністи були людьми в найкращому й найвищому значенні цього слова. Інженер Сміт не міг і мріяти про розумніших, відданіших і працьовитіших товаришів. Із кожним він мав відверті й цікаві розмови, знав їхні здібності.
Гедеон Спілет, обдарований журналіст, досить усього вивчив, щоб писати й говорити про найрізноманітніші речі; його талант, знання й руки дуже здадуться при створенні колонії на острові. Він не відступить перед найважчим завданням, а будучи пристрасним мисливцем, охоче перетворить своє дотеперішнє захоплення на постійне заняття.
Герберт — славний хлопчина, неабияк освічений у природознавстві, — буде вельми корисним у спільній справі.
Наб — живе втіленням відданості. Розумний, спритний і невтомний, міцний і дужий, він до того ж розумівся на [98] ковальстві ft також буде дуже корисним для острівної колонії.
Що ж до Пенкрофа, то він борознив усі моря ft океани, теслював на корабельнях у Брукліні, трудився підмайстром у кравця на державних кораблях, обробляв землю ft доглядав садок, приїздивши у відпустку до рідного краю, одне слово, як і будь-який моряк, — на всі руки майстер.
Справді важко було б підібрати п'ятеро чоловіків, більш спроможних боротися з підступною долею й здобути в тій боротьбі перемогу.
"Із самого початку", — сказав Сайрес Сміт, відповідаючи на запитання, з чого вони мають почати. І тим початком, про який говорив інженер, мало стати створення пристрою для переробки мінеральної сировини, що її давала природа. Відомо, яку роль у такій переробці грає висока температура. Палива — як дерева, так і кам'яного вугілля — не бракувало. Для його використання треба було тільки скласти піч.
— — А нащо вона потрібна? — запитав Пенкроф.
— Щоб випалювати горшки, без яких ми не обійдемося, — відповів Сайрес Сміт.
— З чого ж ми складемо її?
— Із цегли.
— А цеглу з чого зробимо?
— Із глини. А тепер, друзі, в дорогу! Аби не надриватися, переносячи вантажі, ми влаштуємо майстерню на тому місці, де добуватимемо сировину. Наб носитиме нам харчі, а вогню для приготування їжі там буде вдосталь.
— Воно-то так, —— озвався й собі журналіст, — але може статися, що ми залишимося без харчів, бо не маємо зброї для полювання.
— Ех, якби нам хоч звичайнісінький ніж! — мало не зойкнув моряк.
— І що це змінило б? — запитав Сайрес Сміт.
— "Що це змінило 61" Я швиденько зробив би лук та наробив би стріл, і ми завалили б себе дичиною!
— Так, ніж, яке-небудь лезо... — промовив інженер, ніби розмірковуючи вголос.
У цю мить Сайрес Смії глянув на Топа, що бігав берегом моря, і його очі враз заблищали.
— Топе, сюди! —крикнув він.
Собака прибіг на поклик хазяїна. Той узяв голову пса в Руки, зняв з нього нашийника, розламав надвоє і сказав:
— Ось вам, Пенкрофе, аж два ножі!
У відповідь моряк двічі крикнув "ура". Топів нашийник було виготовлено із стрічки тонкої гартованої сталі. Досить було нагострити її об камінь, щоб одержати гостре лезо, а потім зняти шершавість уламком дрібнозернистого пісковику. Такого каміння було скільки завгодно на піщаному березі, і через дві години колоністи мали два гострі леза, що їх зовсім не важко було вправити у міцні руків'я.
Появу першого знаряддя праці було зустрінуто із захопленням як значну перемогу. Це справді була перемога, до того ж дуже доречна.
Колоністи вирушили в дорогу. Сайрес Сміт мав намір повернутися на західний берег острова, де напередодні помітив глину, зразок якої захопив із собою. Спочатку колоністи пішли понад берегом річки Вдячності, потім перетнули плоскогір'я Широкий Обрій і, пройшовши щонайбільше п'ять миль, вийшли на галявину, що лежала за дві сотні кроків від озера Гранта.
Дорогою Герберт помітив дерево, з гілок якого індіанці в Південній Америці роблять луки. То була крехімба, дерево, що належить до родини пальмових, але не дає їстівних плодів. Вибравши довгі рівні гілки, їх зрізали, обшмульгали листя, підстругали так, щоб на кінцях вони були тонші, а посередині товщі й міцніші, й тепер лишалося тільки знайти рослину, котру вдалося б використати як тятиву. Така рослина також знайшлася; вона належить до родини мальвових і називається латиною hibiscus heterophillus. її волокна за міцністю не поступаються перед сухожиллям тварин. Отож Пенкроф мав тепер кілька досить потужних луків, до яких лише бракувало стріл. їх, звичайно, легко було наробити з рівних міцних гілок без сучків, але як бути із наконечниками? Де взяти матеріал, здатний замінити метал, залізо? Очевидно, то непросте завдання. Та Пенкроф тішився думкою, що коли він постарається, то завершити роботу допоможе пан Випадок.
І ось колоністи добулися до того місця, яке обстежили напередодні. Грунт тут складався з рудої глини, що її використовують для випалювання цегли і черепиці, глини, цілком придатної для здійснення їхнього задуму. Труднощів із браком робочих рук у них не було. Отож їм лишалося тільки змішати глину з піском, наліпити цегли і випалити її на великому вогнищі.
Звичайно цеглу роблять, накладаючи глину у форми, але інженер мусив задовольнитися її формуванням голіруч. На цю роботу пішло два дні. Намочену водою глину місили і ногами, й руками, а потім ту глиняну масу ділили на [100] бруски однакового розміру. За дванадцять годин вправний робітник може виготовити ручним способом до десяти тисяч цеглин, а п'ятеро цеглярів з острова Лінкольна за два дні зліпили не більш як три тисячі штук і поскладали їх у кілька рядів із невеличким проміжком, доки вони підсохнуть і можна буде почати їх випалювати, тобто на три-чотири дні.
Другого квітня вдень Сайрес Сміт зробив спробу визначити положення острова відносно сторін світу.
Напередодні він точно записав годину, коли сонце опустилося за обрій, враховуючи явище рефракції. А другого квітня вранці не менш точно визначив час сходу сонця. Від сходу сонця до його заходу минуло дванадцять годин двадцять чотири хвилини. Отож того дня, через шість годин і дванадцять хвилин після сходу, сонце мало пройти меридіан острова, і точка, на якій воно в ту хвилину перебуватиме в небі, вказуватиме, де північ (9).
У визначений час Сайрес відзначив ту точку в небі і, провівши подумки лінію від сонця через два дерева, які вибрав замість віх, дістав постійний меридіан для астрономічних спостережень.
Протягом двох днів, що передували випалюванню цегли, колоністи запаслися паливом: довкруг галявини пообламували гілки на деревах, визбирали весь бурелом, сушняк і хмиз під деревами. Не обійшлося, звичайної без полювання в околицях, тим паче, що Пенкроф мав тепер кілька дюжин стріл із дуже гострими наконечниками. Ті наконечники постачав їм Топ, притягти до табору дикобраза, не дуже придатного для споживання, зате цінного своїми довгими й гострими голками, якими втикане його тіло. Оті голки добре понасаджували на кінець стріл, з протилежного кінця яких приладнали оперення з пір'їн какаду, аби стріли летіли рівніше. Журналіст і Герберт незабаром виявилися на диво спритними лучниками. Отож у Комині стало вдосталь і пернатої, і чотириногої дичини: водосвинок, голубів, агуті, тетеруків тощо. Більшість із них було впольовано на лівому березі річки Вдячності, в тій частині лісу, яку назвали "ліс Жакамара", на честь того птаха, що за ним марно гналися Пенкроф і Герберт першого дня знайомства з островом.
Дичину їли свіжою, підсмаживши її на вогні, а окости водосвинок, нашпиговані ароматичними травами, закоптили на вогнищі із зелених гілок.