Хроніка капітана Блада

Рафаель Сабатіні

Сторінка 20 з 41

А тепер він у безпеці, йому затишно. Ти йди туди, Моллі,— він показав їй на відчинені двері, що вели в комірчину.

— Не піду...— почала була жінка сердито.

— Іди,— перебив він її,— бо буде гірше! Вхопивши її за шию й поперек, він потягнув жінку, [378] хоч вона й опиралась, через усю кімнату в комірчину. Потім він зачинив двері й засунув їх на засувку.

— Сиди там, шльондро, і щоб тихо було, бо я тебе так заспокою, що перекинешся!

З-за дверей почувся стогін, потім зарипіло ліжко — це жінка у відчаї впала на нього, і настала тиша.

Капітан Блад прийшов до висновку, що її роль у цій справі подальших пояснень не потребує і більш-менш закінчена. Він підвів очі на свого колишнього спільника, і його губи склались у посмішку, що мала свідчити про його спокій, хоч нічого подібного насправді він не відчував.

— Чи не буде недоречним з мого боку поцікавитись, що ти думаєш робити, К'юзак? — спитав він.

Приятель К'юзака, високий на зріст, якийсь незграбний і довговидий, з #майже індіанськими рисами обличчя, сперся на стіл і зареготав. З одягу було видно, що це мисливець. Він і відповів за К'юзака, що сердито поглядав на Блада й похмуро мовчав:

— Ми хочемо передати тебе в руки дона Мігеля де Еспіноса.

Нахилившись до лампи, він підкрутив і підрівняв гніт, від чого в маленькій убогій кімнатці враз посвітлішало.

— Ci'est са (1)! — промовив К'юзак.— А дон Мігель без сумніву зразу ж повісить тебе на нок-реї.

(1) Авжеж! (Франц.)

— Ага, до цього приклав руку дон Мігель! Яка честь! Отже, вас спокусили гроші, призначені за мою голову? Тепер я бачу: ти тільки для такого діла й годишся, К'юзак, не зійти мені з цього місця. Та чи все ти врахував? Попереду в тебе ще чимало рифів. Коли виб'є вісім склянок, мене повинен зустріти біля молу Хейтон із шлюпкою. А я вже запізнююсь: вісім склянок вибило більше години тому, і зараз вони знімуть тривогу. Вони знають, куди я пішов, і підуть по моїх слідах шукати мене. Щоб знайти мене, хлопці вивернуть усю Тортугу навиворіт, наче мішок. І що тоді з тобою буде, К'юзак, ти про це подумав? Твоє нещастя в тому, що ти цілком позбавлений здатності передбачати. Саме через невміння передбачати ти вернувся з-під Ма-ракаїбо з порожніми руками. І якби я тоді тобі не допоміг, ти зараз орудував би веслом на якій-небудь іспанській галері. А ти, недоумкуватий і впертий боягуз, ще образився на мене і поспішаєш назустріч власній погибелі, аби лиш зігнати на мені свою злість. Якщо в тебе є бодай [379] крихта здорового глузду, хлопче, то тобі саме час спустити вітрила і лягти в дрейф, поки не пізно.

Проте К'юзак у відповідь лише люто зиркнув на Блада і заходився мовчки обшукувати його кишені. Його приятель з цікавістю спостерігав це, сидячи на триногому сосновому ослоні.

— Котра година, К'юзак? — спитав він. К'юзак подивився на годинник капітана Блада.

— Майже пів на десяту, Семе.

— Здохнути можна! — з серцем пробурчав Сем.— Ще три години— чекати.

— Там у шафі є кості,— мовив К'юзак,— а тут знайдеться що поставити на кін,

З цими словами він тицьнув великим пальцем у бік столу, на якому купкою лежали речі, видобуті з кишень капітана Блада. Там було близько двадцяти золотих червінців, трохи срібла, золотий годинник у формі цибулини, золота табакерка, пістоль і нарешті шпилька з дорогоцінним каменем, яку К'юзак витягнув з мережива на шиї капітана. Поряд лежала шпага і багата перев'язь із сірої шкіри, щедро прикрашена золотом.

Сем підвівся, підійшов до шафи й приніс кості. Він кинув їх на стіл і, підтягнувши ослона, знову всівся. Монети він розділив на дві рівні половини. Потім додав до однієї купки шпагу й годинник, а шпильку з коштовним каменем, пістоль і табакерку — до другої.

Блад, нічого не випускаючи з уваги, пильно стежив за своїми кривдниками. Він так напружено шукав порятунку з цієї пастки,, що навіть не відчував болю від удару по голові. Нарешті, рішуче відігнавши від себе страх і безнадію, що стукали йому в серце, він заговорив знову.

— Ти не врахував ще однієї речі,— промовив він спроквола, розтягуючи слова.— А саме: може, я погоджусь викупити себе за набагато більшу суму, ніж платить іспанський адмірал.

Але це не справило на них враження. А К'юзак просто поглузував з нього.

— Tiens(1). А ти ж був певен, що прийде Хейтон і порятує тебе. Як же тепер бути? /

(1) Он як! (Франц.)

Він зареготав, а разом з ним і Сем.

— Можливо, що й прийде,— відказав Блад.— Дуже можливо. Але цілковитої впевненості в мене немає. Та й нічого абсолютно певного в цьому непевному світі не [380] існує. Не можна бути впевненим навіть у тому, що іспанець заплатить вам десять тисяч червінців, тобто ту суму, в яку, як мені казали, він оцінив мою голову. Ти міг би, К'юзак, укласти зі мною вигіднішу угоду.

Він замовк, але його гострий спостережливий погляд помітив в очах француза спалах жадоби і глибоку зморшку невдоволення, що прорізала чоло другого бандита. Помовчавши, він повів далі:

— Ти міг би укласти зі мною таку угоду, яка з верхом покриє те, що ти втратив під Маракаїбо. За кожну тисячу червінців, яку тобі пообіцяв іспанець, я твердо пропоную дві.

Від здивування К'юзак якийсь час мовчав, роззявивши рота й витріщивши очі.

— Двадцять тисяч золотих червінців! — видихнув він ошелешено.

Тут Сем, грюкнувші кулачиськом по хиткому столу, люто й брутально вилаявся.

— А дзуськи! — проревів він.— Як я домовився, так і буде. А якщо передумаю, то не мину лиха, та й ти теж, К'юзак. Та невже ти, К'юзак, такий дурний, що повіриш, ніби цей хитрун дотримає свого слова?

— К'юзак знає, що дотримаю,— відповів Блад.— Він плавав зі мною і знає, що навіть іспанці вважають моє слово надійним.

— Можливо, але я не вважаю його надійним.— Сем нахилився над Бладом, його довге, зле обличчя з низьким лобом і важкими повіками аж потемніло і набрало лиховісного виразу.— Коли я за щось беруся, то доводжу дідо до кінця. Зрозумів?

Капітан Блад глянув на нього і, ніби нічого не сталося, посміхнувся.

— Авжеж, зрозумів,— відповів він.— Ваші слова не залишають місця ні для яких сумнівів.

Блад справді говорив те, що думав. З усього, що він побачив і почув, він ясно зрозумів: саме Сем ввійшов у спілку з іспанцями і тепер не наважується порушити з ними угоду, побоюючись за своє життя.

— То й добре,— запевнив його Сем.— Якщо ти не хочеш, щоб тобі заткнули в рот кляп на три години, то притримай свого собачого язика*_3розуміло?

І він знову насмішкувато й погрозливо наблизив своє довге лице до обличчя полоненого.

Так, тепер капітан Блад зрозумів усе й перестав відчайдушно хапатися за останню соломинку, яка давала йому [381] хоч якусь надію на порятунок. До його свідомості дійшло, що йому, безпорадному і зв'язаному, доведеться чекати тут, поки настане призначений час і його передадуть комусь іще, хто відвезе його до дона Мігеля де Еспіноса. А про те, що з ним там буде, він навіть не насмілювався думати. Він знав про неймовірну жорстокість іспанців і міг здогадатись, яким жахливим тортурам піддасть його іспанський адмірал. На саму думку про це він обливався холодним потом. Невже він закінчить своє чудесне, хоч і сповнене небезпек життя так жалюгідно? Невже йому, переможцеві, що гордовито розтинав хвилі Мейну, доведеться піти на дно в якійсь брудній калюжі? Він не може покладати надії на пошуки, що їх, мабуть, зараз ведуть Хейтон та інші. Він не сумнівається, що вони, як він сказав, вивернуть місто навиворіт. Та він також не сумнівався і в тому, що коли вони доберуться сюди, буде надто пізно. Його хлопці можуть вистежити цих зрадників і жорстоко їм помститись. Та чи допоможе це йому?

Від гніву в нього паморочилось у голові, відчай позбавляв здатності чітко мислити. Тут, у Тортузі, в нього тисяча відданих йому хлопців, здавалось, досить тільки гукнути, і вони будуть біля нього, а його, зв'язаного і безпорадного, передадуть мстивому іспанцеві! Ця думка, наче маятник, вперто пульсувала в його мозку, заважала зосередитись.

А потім він трохи опанував себе. Розум прояснів, думка запрацювала напрочуд чітко й швидко Тепер Блад знав, що К'юзак — це продажний негідник, який зрадить будь-кого, якщо йому буде вигідно. А другий, Сем, мабуть, не кращий, навіть гірший, оскільки його спокусила взятися за це брудне діло гола жадоба грошей — цих проклятих іспанських грошей. І Пітер Блад дійшов висновку, що він просто поспішно-вблишив спроби перебити ціну, призначену за його голову іспанським адміралом. Діючи саме таким чином, він ще міг би кинути кістку цим шолудивим псам, через яку вони, можливо, перегризуть один одному горлянки.

Якийсь час Блад стежив за ними, підмічаючи у їхніх очах лихий і жадібний блиск, поки вони, щоб не набридло чекати, грали в кості на нікчемні ставки із знайденого в його кишенях дріб'язку. А. потім він почув власний бадьорий голос, що раптом порушив тишу.

— Ви граєте тут, щоб виграти півпенса, і не розумієте, що багатство у вас під носом.

— Ти знову починаєш? — прохрипів Сем. Але капітан Блад сміливо провадив далі: [382]

— До тієї .суми, яку призначив за мою голову іспанський адмірал, я додаю сорок тисяч. Отже, всього за своє життя я пропоную п'ятдесят тисяч золотих червінців.

Сем, який розлючено схопився був на ноги, раптом непорушно застиг, почувши таку величезну суму. К'юзак також підвівся, і тепер вони стояли один проти одного по обидва боки столу, завмерши від хвилювання. Вони ще не промовили ні звуку, проте раптова блідість облич, витріщені очі красномовно свідчили, наскільки вони приголомшені. Мовчанку порушив нарешті француз:

— Господи боже, п'ятдесят тисяч золотих червінців! — прошепотів він, повільно вимовляючи слова, ніби прагнучи якнайглибше закарбувати цю цифру в свідомості свого компаньйона і в своїй власній.— П'ятдесят тисяч золотих! — повторив він.— По двадцять п'ять тисяч на кожного! Заради цього варто ризикнути, еге ж, Семе?

— Справді, купа грошей,— замислено промовив Сем, але враз схаменувся: — Ну, обіцянка — цяцянка. Хіба йому можна вірити? Звільни його, а тоді спробуй змусити заплатити. Та він...

— О, я заплачу,— перебив його Блад.— К'юзак може підтвердити, що я завжди плачу. Зважте й на те,— провадив він далі,— що така сума, навіть коли її поділити надвоє, зробить кожного з вас достатньо багатим, і житимете ви, як у бога за дверима.— Він засміявся.— Ну, не ловіть гав, хлопці, будьте розумні.

К'юзак облизав пошерхлі губи й глянув на свого компаньйона.

— А це ж цілком можлива річ,— спробував він переконати Сема.— Ще ж немає десятої, і до півночі ми будемо так далеко, що твої приятелі-іспанці до нас не дістануть.

Проте переконати Сема було нелегко.

17 18 19 20 21 22 23

Інші твори цього автора: