як богиня... висока... у довгому струмуючому одязі, одне плече оголене... волосся зібране в пучок і закріплене золотою пряжкою... вона підходить до мене.
Д-р Н.: Подивіться на себе. Ви одягнені в такий самий одяг?
Суб'єкт: Здається... ми всі одягнені однаково... від нас виходить мерехтливе світло... і ми можемо змінюватися... Керла знає, що мені подобається, як вона виглядає.
Д-р Н.: Де знаходяться інші?
СУБ'ЄКТ: Керла провела мене всередину моєї храмової школи. Я бачу велику бібліотеку. Невеликі групи людей тихо розмовляють за столами. Це... статечно... тепло... почуття впевненості та надійності, яке так знайоме мені.
Д-р Н.: Чи всі ці люди виглядають як дорослі чоловіки і жінки?
СУБ'ЄКТ: Так, але у моїй групі більше жінок.
Д-р Н.: Чому?
СУБ'ЄКТ: Бо це саме та "валентність", яка їх найбільше влаштовує зараз.
Примітка: Слово "валентність", що використовується цим Суб'єктом для визначення переваги статі, є дивним вибором, проте воно відображає суть ситуації. У хімії валентність є позитивною чи негативною якістю, яка у комбінації з іншими елементами дає пропорцію. Душі в групах можуть схилятися більше у бік чоловіків чи жінок, або бути змішаними.
Д-р Н.: Добре, що ви робите далі?
Суб'єкт: Керла веде мене до найближчого столу і мої друзі вітають мене. Ах, як добре знову опинитися тут!
Д-р Н.: Чому саме ці люди перебувають з Вами у цьому храмі?
СУБ'ЄКТ: Тому що ми входимо в ту саму навчальну групу. Я не можу передати Вам, наскільки я щаслива, що знову з ними (Суб'єкт захоплюється сценою зустрічі, і мені потрібна хвилина, щоб повернути її до розмови).
Д-р Н.: Скажіть мені, скільки разом із Вами людей у цій бібліотеці?
СУБ'ЄКТ: (завмирає, подумки рахуючи) Близько двадцяти.
Д-р Н.: Чи є всі двадцять вашими близькими друзями?
СУБ'ЄКТ: Ми всі близькі — я знаю їх із незапам'ятних часів. Але п'ятеро з них — мої найдорожчі друзі.
Д-р Н.: Чи всі двадцять осіб мають приблизно однаковий рівень знання?
СУБ'ЄКТ: Ну... майже. Дехто просунувся трохи далі за інших.
Д-р Н.: Куди би Ви помістили себе в групі за рівнем знання?
СУБ'ЄКТ: Десь посередині.
Д-р Н.: Що стосується навчання, де Ви знаходитесь у порівнянні зі своїми близькими друзями?
СУБ'ЄКТ: Ну, ми приблизно на одному рівні — ми багато працюємо разом.
Д-р Н.: Як Ви їх називаєте?
СУБ'ЄКТ: (Хихикає) У нас є прізвиська один для одного.
Д-р Н.: Чому прізвиська?
СУБ'ЄКТ: Ну... щоб позначити нашу суть. Кожен відбиває якісь якості земних речей.
Д-р Н.: Яке у Вас прізвисько?
СУБ'ЄКТ: Чортополох.
Д-р Н.: І це представляє якусь Вашу особистісну якість?
СУБ'ЄКТ: (пауза) Я відома своїми гострими реакціями на нові ситуації у своїх життях (життєвих циклах).
Д-р Н.: Як Ви називаєте свого найближчого друга і чому?
СУБ'ЄКТ: (тихо сміється) Спрей. Він у своїх життях розкидається на всі боки... віддаючи енергію так інтенсивно і швидко, що вона ніби розлітається у всіх напрямках, як бризки води, яку він так любить на Землі.
Д-р Н.: Ваша сімейна група виглядає дуже особливою. Будь ласка, тепер, поясніть мені, що Ви та Ваші друзі насправді робите у цій бібліотеці?
СУБ'ЄКТ: Я підходжу до мого столу, і ми дивимося книги.
Д-р Н: Книги? Якого роду книжки?
СУБ'ЄКТ: Книги життя.
Д-р Н.: Опишіть їх докладніше.
СУБ'ЄКТ: Це книги з картинками, товсті, два-три дюйми завтовшки (5-7,5 см) і досить великі.
Д-р Н.: Відкрийте одну з книг життя та поясніть, що Ви та Ваші друзі за столом бачите.
СУБ'ЄКТ: (пауза, під час якої вона з'єднує і потім розводить у сторони руки, наче вона відкривала велику книгу) Тут немає тексту. Все, що ми бачимо — це живі картинки.
Д-р Н.: Картини дій — не такі, як фотографії?
СУБ'ЄКТ: Так, вони багатовимірні. Вони рухаються... зміщуються... із центру... кристала... у міру зміни світла, що відбивається.
Д-р Н.: Отже, картинки не плоскі, і світлові хвилі, що рухаються, мають глибину?
СУБ'ЄКТ: Так, вони живі.
Д-р Н.: Розкажіть мені, як Ви та Ваші друзі переглядаєте ці книги?
СУБ'ЄКТ: Ну, спочатку, коли ми відкриваємо книгу, вона ще не сфокусована. Потім ми думаємо про щось, що ми хочемо побачити, кристал із темного стає світлим і... налаштовується. Тоді ми можемо бачити... у мініатюрі, всі наші минулі життя та альтернативи.
Д-р Н.: Як відзначається час у цих книгах?
СУБ'ЄКТ: Рамками... сторінками... час стиснутий книгами життя.
Д-р Н.: Я не хочу докладно зупинятися зараз на Вашому минулому житті, але захирніть у книгу та розкажіть мені про те, що Ви бачите.
СУБ'ЄКТ: Нестача самодисципліни в моєму минулому житті — тому що це те, що у моєму розумі. Я бачу себе помираючою у молодому віці в любовній сварці — мій кінець був безглуздим.
Д-р Н.: Чи бачите Ви майбутні життя у книзі життя?
СУБ'ЄКТ: Ми можемо побачити майбутні можливості... але лише трохи... у формі завдань... головним чином ці варіанти приходять пізніше через інших. Ці ж книжки здебільшого акцентують увагу на наших минулих діях.
Д-р Н.: Яке у Вас враження про атмосферу, яка панує в бібліотеці навколо Вашої групи?
СУБ'ЄКТ: О, ми всі допомагаємо один одному розібратися у наших помилках. Наш учитель то приходить, то йде, і тому ми всі разом вивчаємо та оцінюємо прийняті нами рішення.
Д-р Н.: Чи є в цій будівлі навчальні кімнати для інших груп?
СУБ'ЄКТ: Ні, ця будівля — для нашої групи. Поблизу є інші будівлі, де навчаються різні групи.
Примітка: Читачі можуть звернутися до малюнка 1 (коло Б), що ілюструє цей приклад. Групи 3-4 на цій схемі представляють спільноти, що рідко взаємодіють один з одним, хоча вони знаходяться у духовному світі по сусідству.
Д-р Н.: Групи людей, які навчаються у тих будівлях, розвинуті більше чи менше, ніж Ваша?
СУБ'ЄКТ: І те, й інше.
Д-р Н.: Чи дозволено вам відвідувати ці інші будівлі?
СУБ'ЄКТ: (Довга пауза) Є одна, куди ми ходимо регулярно.
Д-р Н.: Яка?
СУБ'ЄКТ: Місце для новачків. Ми допомагаємо їм, коли їхні вчителі відлучаються. Це добре, коли ти комусь потрібний.
Д-р Н.: У чому Ви їм допомагаєте?
СУБ'ЄКТ: (сміється) Виконувати їхнє домашнє завдання.
Д-р Н.: Але хіба не їхні гіди-вчителі відповідальні за це?
СУБ'ЄКТ: Розумієте, вчителі... настільки пішли вперед (у розвитку)... наша допомога представляє цінність для цієї групи тому, що ми можемо поводитися з ними легко.
Д-р Н.: А, то ви трохи займаєтеся навчанням інших душ?
СУБ'ЄКТ: Так, але у жодному іншому місці ми цього не робимо.
Д-р Н.: Чому? Чому більш розвинуті групи не можуть приходити до вашої бібліотеки і час від часу допомагати вам?
СУБ'ЄКТ: Вони не можуть, бо ми вже далеко не новачки. Та й ми самі не надто втручаємося у справи інших. Якщо я хочу вступити в контакт із кимось, я роблю це за межами навчального центру.
Д-р Н.: Чи можете ви пересуватися за межами будівлі, якщо це не заважає іншим душам у їхніх навчальних зонах?
СУБ'ЄКТ: (Дещо ухильно) Мені більше подобається залишатися поблизу мого храму, але я можу підтримувати зв'язок з ким завгодно.
Д-р Н.: У мене склалося враження, що енергія Вашої душі обмежена цим духовним простором, навіть якщо ментально Ви можете кудись відправитися.
СУБ'ЄКТ: Я не відчуваю обмеження... у нас багато кімнат тут... але не все мене приваблює.
Ствердження Суб'єкта 16 про відсутність обмежень видається таким, що суперечить факту наявності меж духовного простору. Коли я тільки вводжу Суб'єктів у духовний світ, їх враження спонтанні, особливо щодо духовного порядку та їхнього становища у спільноті душ. Хоча звичайний, середній Суб'єкт, коли ми говоримо про життя і роботу, може розповідати про закриті, відокремлені простори, ніхто не сприймає духовний світ замкнутим. У ході бесіди більшість Суб'єктів починає згадувати про те, що вони можуть вільно пересуватися в духовному світі і вирушати у відкриті зони, де душі різних рівнів навчання збираються разом і відпочивають.
У цих загальних зонах душі зайняті різними видами діяльності. Деякі досить грайливі і пустотливі, наприклад старші душі можуть "дражнити" молодих з приводу випробувань і пасток, що чекають їх попереду. Один Суб'єкт описує це так: "Ми жартуємо один над одним, як діти. Під час гри в хованки, деякі молоді можуть заблукати, і тоді ми допомагаємо їм знайти себе". Як мені розповідали, іноді серед груп душ можуть з'являтися "гості", які розважають їх або розповідають історії подібно до трубадурів у Середні віки. Інший Суб'єкт згадала, що її група любила дивитись на якогось дивака, відомого як "Гумор", який несподівано з'являвся і смішив їх усіх своїми утисками.
Часто людям у стані гіпнозу важко пояснити дивний чи незвичайний сенс різних аспектів їхнього спілкування в духовному світі. Одна розвага, про яку я чув досить часто, полягає у тому, що душі стають у коло, щоб створити більшу єдність і проектувати свою розумову енергію. І завжди тут, як повідомляють Суб'єкти, є зв'язок із вищою силою. Деякі люди описують це так: "Розумові ритми приходять у таку гармонію, що в результаті виходить щось на кшталт співу". Душі можуть також ще й танцювати, витончено та плавно. Коли душі кружляють одна з одною, їх енергії то змішуються, то розділяються, створюючи екзотичну гру світлових та колірних форм. У розпалі цих танців можуть також, як за помахом чарівної палички, виникати і фізичні речі, такі як святині, тварини, дерева, човни або, наприклад, берег океану. Всі ці образи мають особливе значення для груп душ як деякі загальні планетарні символи, які посилюють позитивні спогади про епізоди спільних минулих життів. Такого роду матеріальна реплікація (відтворення матеріальних об'єктів) не є проявом смутку чи туги душ, які бажають повернутися у фізичний стан, це радше радісне співпереживання тим історичним подіям, які допомогли їм сформувати їх індивідуальні особистісні особливості. Ці міфічні явища видаються мені ритуальними за своєю природою, і в той же час вони виходять далеко за межі звичайного ритуального дійства.
Хоча Суб'єкти, що у гіпнотичному стані, дають подібні визначення функціонального призначення того чи іншого місця духовного світу, їх конкретні образи у кожному з цих регіонів можуть відрізнятися. Так, зону навчання, яку Суб'єкт 16 описує як Давньогрецький храм, інший Суб'єкт представляє будівлею сучасної школи.