Під парасолею чекала нас— наша прасувальниця в недільному вбранні. Я здивувався: вона справді була гарненька, хоч блідава, принадна, хоч у манерах її трохи відчувалося передмістя.
Дядько Пікдан зняв перед нею шапку, вклонився. Вона подала йому руку. Подивились одне на одного, слова не мовивши. Посідали потім у мій човен, і я взявся до весел.
Сиділи обоє поруч на задній лавочці.
Старий перший розпочав мову:
— Гарна година сьогодні для прогулянки на човні.
— О, певне! — одказала вона стиха.
Попустила руку за водою, доторкуючись злегка до води пальцями, що залишали по собі вузенький, прозорий, мовби скляне лезо, прослідок. Постало з того тихе хлюпотіння, вода побіля човна злегенька збурювалась гарненькою хвилькою.
Коли прибули до ресторану, вона розговорилася, вибрала обід: смажену рибу, Курча, салат. Потім повела нас по острову, а знала його чудово.
Зробилась тоді весела, пустотлива, насмішкувата, навіть надто.
Аж до десерту не заводили мови про кохання. Я поставив шампанського, і дядько Пікдан був добре під чаркою. Вона, й сама вже веселенька, озвалась до нього:
— Пане Пікне! 8
А він раптом:
— Вас, панно, пан Рауль повідомив про мої до вас почуття?
Вона споважніла, мов який суддя.
— Так, добродію.
— Чи й ви так само до мене прихильні?
— На таке питання не відповідають ніколи.
Він хвилювався, аж задихався.
— Чи ж, одначе, — промовив, — настане колись такий час, коли я зможу вам сподобатись?
Вона осміхнулась.
— Телепню. Та ви ж дуже милий!
— Чи ви, одначе, панночко, гадаєте, що за який час ми змогли б…
Вона завагалась на хвилину, а тоді промовила тремтливим голосом:
— Це ви до того кажете, щоб зі мною побратися? Бо інакше ніколи, так і знайте!
— Так, моя панно!
— Ну, згода, пане Пікне!
Так ці дві нерозважливі голови дали одне одному слово, і все через якогось хлопчину. Але я не думав, що воно насправжки, а вони, може, й поготів. На неї найшла непевність:
— Знаєте, не маю я нічого, жодного су.
Він пробелькотав, бо п'яний був, як Сілен:
— А я, я маю заощаджених п’ять тисяч франків.
Вона скрикнула радісно:
— Як так, то ми могли б щось улаштувати!
Він занепокоївся:
— Влаштувати? Що?
— А хіба я знаю? Там побачимо. З п’ятьма тисячами франків багато можна зробити. Ви ж не захочете, щоб я пішла жити у ваш пансіон, правда?
Він аж ніяк так далеко не сягав, мурмотів тільки, зніяковівши остаточно:
— Влаштувати? Що? Це не з руки. Я тільки латину й знаю.
Вона й собі задумалась, перебираючи в пам’яті всі професії, яких для нього прагнула.
— Не могли б ви бути лікарем?
— Ні, не маю на те диплома!
— А аптекарем?
— Ще й поготів.
Вона радісно скрикнула — знайшла-таки!
— Тоді ми купимо бакалійну крамницю! О, яке щастя! Бакалійну крамницю! Невеличку, звичайно, з п’ятьма тисячами франків далеко не заїдеш.
Він обурився.
— Ні, не можу я крамарювати… Мене… мене… мене занадто знають… Я розуміюсь тільки… тільки… тільки на латині… я…
Та вона влила йому в рота повну склянку шампанського. Він випив і затих.
Ми знову сіли в човен. Ніч була темна, дуже темна. Проте я добре бачив, як вони обнімались та поцілувались кілька разів.
Виникла з того страшна катастрофа.
Дізналися про наше свавільство, вигнали за те дядька Пікдана. А батько мій, теж обурившись, одіслав мене кінчати вивчення фїлософії до пансіону Рібоде.
Я склав іспит на бакалавра за шість тижнів після того. Тоді поїхав до Парижа вивчати право; повернувся до рідного міста тільки за два роки.
На розі вулиці Серпан впала мені в око крамниця. Читаю: "Колоніальні товаіри. Пікдан". А знизу, щоб було кожному зрозуміло: "Бакалія".
Я гукнув:
— Quantum mutatus ab illo!..9
Він підвів голову, забув про покупця, кинувся до мене, простягаючи руки:
— А, молодий мій друже, це ви, мій друже молодий? Який же я радий, який я радийі
Показна жінка, дуже огрядна, вийшла сквитаю з-поза прилавка і впала мені на груди. Я ледве впізнав її, така вона стала гладка.
— То справи йдуть добре? — запитав я.
Пікдан відповів, взявшися знову до ваги:
— О, дуже добре, дуже добре! Я заробив три тисячі франків чистих, цього року!
— А латина, пане Пікдане?
— Е, Боже мій, латина! Латина, латина, бачите, — з неї й на харч не вистачає!
8
"Пікдан" — французькою мовою "гострозубий", "пікне" — "гостроносий".
9
Як усе змінилося відтоді! (Лат.)