"
Коли Миколас закінчив навіювання, він побачив на обличчі дівчини променисту посмішку і зрозумів, що Маргарита сприйняла все. Вона була добра і розважлива дівчина, і тому в той же вечір дала згоду на шлюб з власником "Великої галантерейної Торгівлі" Руїсом Перісом. Таким шляхом, звільняючи Хайме Ескріче від ненавмисно викликаних нею тривог і хвилювань, щоб він, не відволікаються більше любовними переживаннями, міг цілком присвятити себе блискучій науковій кар'єрі,що чекала його. Маргарита заодно забезпечувала собі матеріальний достаток і високий соціальний статус. Її весілля збіглося з урочистим відкриттям другого поверху Grand Haberdashery Ruiz Paris, що стала тепер, безперечно, першою серед трьох закладів такого роду в їх містечку. Маргарита з подругою були вже майже біля самих руїн, і Миколас вирішив спуститися з вежі. Потрібно було заховати майстерню на випадок, якщо дві сеньйори захочуть побродити серед руїн. Якби вони, проходячи повз апаратів, випадково зачепили їх, обидві вони в ту ж мить могли опинитися на вершині Монблану або на якому-небудь тихоокеанському острові, а це їх напевно не зробило б їх щасливими.
В один прекрасний день на столі перед Луїзою раптом з'явилися невідомо звідки чашка кави і грінки. Це здивувало навіть її, яка майже нічому вже не дивувалася. А сталося це, коли Миколас в кухні поставив названі предмети на маленьку платформу своєї нової машини і натиснув кнопку.
Переноситися самому виявилося не набагато складніше. При перших спробах він залишався на своєму місці в машині (тепер вона стала більш місткою), роздягнений до нитки, а його одяг раптом з'являлася в кабінеті алькальда Памплони, столиці автономної області Наварра.
Потрібна була майстерня побільше. Він влаштував її під навісом, який колись вкривав арсенал нині напівзруйнованого замку. Там він удосконалив свою машину і керувати нею стало зовсім легко. Тепер він міг переноситися куди хотів. Він побував на фестивалі Сан Ферміне і на шестиденних мадридських велосипедних гонках; і те й інше дуже йому сподобалося. Зараз він готувався до ще більш важкого подорожі, на цей раз разом з матір'ю, на пляж в Торремоліно, який розхвалювали в журналі, на який він натрапив.
Ледве помітний рух руки — і навіс і машина зникли. На їх місці росли тепер знайомі бур'яни з кистями жовтих квітів. Маргарита з подругою раптово побачили його — він сидів на землі і обдирав гілочку лавнди — і відразу припинили свою веселу балаканину.
— Доброго дня. Миколас, — сказала сеньйора Руїс-Періс з посмішкою, яку він так любив.
— Маргарита ... — відповів Миколас.
Це означало, що вона красива і що він був радий її бачити.
— На сонечку грієшся?
— Маргарита ...
"Так, — означало це, — так, гріюся на сонечку". Він не хотів знати, що слова людям обов'язково потрібно чути, що сприйняттю людей доступна лише груба вібрація повітря. Він взагалі не міг зрозуміти, чому для інших його мова недостатня.
— Маргарита, Маргарита ... — повторив він лукаво і ласкаво.
— До побачення, Миколас.
— Прощай, — сказала її подруга
Вони пішли далі, і Маргарита взяла під руку свою подругу.
— Це Миколас, — сказала вона тихо.
— Миколас?
— Так, наш дурник.
Миколас не зводив від жінок свого невиразного погляду.
— Маргарита ... — прошепотів він, колупаючи в зубах гілочкою лаванди.
©Переклад з іспанської Віктора Часника. 2021.