Ця пані немолода і дуже стомилась. Чи не можна у вас дістати чого-небудь напитись?
Селянка дивилась на них насторожено й похмуро. Нарешті вона погодилась:
— Ну, гаразд, раз ви вже прийшли, я вам дам молока, — сказала вона.
І зникла в домі.
Дівчинка винесла з кімнати два стільці і поставила під яблунею; слідом за нею вийшла мати і подала відвідувачам дві чашки пінистого молока.
Сама вона спинилась коло них, наче хотіла простежити за ними і розгадати, що в них на думці.
— Ви з Фекана? — спитала вона.
Пан д'Апреваль відповів:
— Так, ми приїхали на літо до Фекана.
Помовчавши, він додав:
— Ви не могли б нам продавати щотижня курчат?
Селянка завагалась, потім відповіла:
— Що ж, це можна. Вам маленьких курчат треба?
— Так, маленьких.
— А почому ви купуєте курчат на базарі?
Д'Апреваль не знав і звернувся до своєї подруги:
— Люба, почому ви купуєте курчат, маленьких курчат?
Вона пробурмотіла з повними сліз очима:
— По чотири франки і по чотири п'ятдесят.
Хазяйка скоса здивовано глянула на неї, потім спитала:
— Хвора вона, чи що — ця пані? Чого вона плаче?
Він не знав, що відповісти, і промовив, затинаючись:
— Ні... ні... але вона... вона по дорозі загубила годинник, гарний годинник, і їй дуже шкода його. Якщо хтось знайде його, сповістіть нас.
Тітка Бенедікт нічого не відповіла, вирішивши, що тут справа нечиста.
Раптом вона сказала:
— Ось мій хазяїн.
Тільки вона помітила, як він увійшов, бо стояла лицем до хвіртки.
Д'Апреваль здригнувся, пані де-Кадур мало не впала, рвучко повернувшись на стільці.
За десять кроків від них чоловік вів на налигачі корову, зігнувшись удвоє і важко дихаючи.
Не звертаючи уваги на сторонніх, він вилаявся:
— А бодай тобі, шкапа клята!
Він попрямував до хліва і зник у ньому.
Сльози на очах старої пані вмить висохли; вона розгубилась, застигла, оніміла. Син! Це її син!
Д'Апреваль, якого боляче вразила та сама думка, вимовив тремтячим голосом:
— Це і є пан Бенедікт?
Хазяйка насторожилась:
— А хто вам сказав, як його звуть? Пан д'Апреваль відповів:
— Коваль на перехресті коло шляху.
І всі замовкли, втупивши очі в розчинені двері хліва, що зяяли в стіні чорною дірою. Всередині нічого не було видно, але звідти чути було неясні звуки, кроки, тупотіння, приглушене соломою, розкиданою долі.
Хазяїн знов з'явився на порозі, витираючи лоба, і попростував до будинку; він йшов повільною ходою і на кожному кроці наче підстрибував.
Він знов пройшов мимо чужих людей, наче не помічаючи їх, і сказав дружині:
— Іди націди кухоль сидру, пити хочеться.
І він увійшов у дім. Хазяйка пішла в льох, залишивши парижан самих.
Пані де-Кадур, в нестямі, пробелькотіла:
— Ходімо звідси, Анрі, ходімо звідси.
Д'Апреваль взяв її під руку, підняв і, підтримуючи з усіх сил, бо почував, що вона ось-ось упаде, повів її геть, кинувши на стілець п'ять франків.
Як тільки вони вийшли з двору, пані де-Кадур розридалась, вся здригаючись від болю.
— Так ось що ви зробили з нього!..
Пан д'Апреваль, дуже блідий, сухо відповів:
— Я зробив, що міг. Його ферма коштує вісімдесят тисяч франків. Не всякий капіталіст забезпечує так свого сина.
І вони повільно пішли назад, не кажучи більше ні слова.
Вона плакала невгаваючи. Сльози текли й текли їй з очей, збігаючи по щоках.
Нарешті джерело їх вичерпалось. Подорожні вернулись у Фекан.
Пан де-Кадур чекав їх з обідом. Побачивши їх, він розсміявся й вигукнув:
— Прекрасно! У моєї дружини сонячний удар! Я дуже радий. Справді, мені здається, вона останнім часом втратила розум!
Ні жінка, ні її друг не відповіли, і коли пан де-Кадур, потираючи руки, спитав:
— Чи добре ви прогулялись принаймні?
Д'Апреваль відповів:
— Чудово, друже мій, чудово.