– Якщо хочете стріляти, то стріляйте не в нього, а в мене.
І сіла на другий диван, навпроти.
Я подивився на її валянки, на коліна під сірою спідницею, — все добре було видно у золотистому світлі, що падало з вікна, — хотів крикнути: "Я не можу жити без тебе, за одні ці коліна, за спідницю, за валянки готовий віддати життя!"
— Справа ясна і закінчена, — сказала вона. – Сцени даремні.
— Ви дивовижно жорстокі, — через силу вимовив я.
— Дай мені цигарку, — сказала вона Завистовському.
Він боязко сунувся до неї, простягнув портсигар, став шукати по кишенях сірники…
— Ви зі мною говорите вже на ви, — задихаючись, сказав я, — ви могли б хоч при мені не говорити з ним на ти.
— Чому? – спитала вона, піднявши брови, і тримаючи на відстані цигарку.
Серце в мене стукало вже у горлі, било у скроні. Я підвівся і, похитуючись, пішов геть.
17.10.38