Відчуття влади

Далі.

— Очевидно, що Технік Ауб, реконструювавши деякі з цих давніх комп'ютерів — це було його хобі, детально ви­вчив принципи їхньої дії, а потім зрозумів, що може ці дії імітувати. Множення, яке я вам щойно продемонстрував, є імітація роботи комп'ютера.

— Неймовірно!

Конгресмен легенько кашлянув:

— Якщо дозволите, пане Президенте, тут іще одна річ… Що більше ми розвиватимемо цей напрям, то менше зусиль витрачатиме наш федеральний уряд на виробництво та ви­користання комп'ютерів. Якщо переможе людина, ми змо­жемо більше уваги приділяти мирним справам, чим полег­шимо життя народу. Це, без сумніву, буде дуже вигідно для правлячої партії.

— А, он ви про що, — сказав Президент.— Гаразд, сідайте, конгресмене, сідайте. Мені треба подумати. А ви тим часом покажіть мені ще раз отой ваш фокус із множен­ням. Подивимось, чи зрозумію я, що й до чого.

Програмувальник Шуман не прискорював подій. Льоссер, людина надзвичайно консервативна, волів мати справу з комп'ютерами, так само, як це робили його батько й дід. Одначе він контролював Західноєвропейський комп'ютерний синдикат, і якби його пощастило залучити до Проекту, пів-діла було б зроблено.

Та попри всі вмовляння Льоссер не здавався:

— Не можу сказати, що мені подобається думка про по­требу менше спиратися на комп'ютери. Мозок людини — річ примхлива. На те саме запитання комп'ютер завжди даватиме ту саму відповідь. А де гарантії, що людина дія­тиме так само?

— Людина, Обчислювачу Льоссер, лише орудує фактами. І не має значення, хто це робитиме, вона чи машина. Оби­дві — лише знаряддя.

— Так-так. Мені імпонує відвертість ваших тверджень, нібито людина може замінити комп'ютер, але, гадаю, це ще треба довести. Припускаю, що теоретично ви маєте рацію, але навіщо вважати, ніби теорія завжди втілюється в прак­тику?

— Як мені здається, у нас є на те причина. Кінець кін­цем, не завжди ж були комп'ютери. У печерної людини з її триремами, кам'яними сокирами та залізницями не було обчислювальних машин.

— А може, вона й не робила обчислень.

— Ви знаєте, що це не так. Навіть будівництво заліз­ниці чи зіггурату вимагало якихось підрахунків, і їх дово­дилося робити без комп'ютера, до якого ми звикли нині.

— Гадаєте, вони рахували, як оце щойно ви?

— Може, й ні, адже цей метод — ми називаємо його "графітика" (від давньоєвропейського "графо" — писа­ти) — виник на комп'ютерній основі й тому має багато спільного з дією комп'ютера. Зрештою, якийсь метод пе­черні люди повинні були мати, чи не так?

— Втрачені секрети! Якщо ви збираєтеся говорити про них…

— Ні-ні, я не цікавлюся втраченими секретами, хоча й мушу сказати, що деякі з них, мабуть, справді існували. Кінець кінцем, зерно в їжу людина вживала до впроваджен­ня гідропоніки, і якщо первісні люди вирощували зерно, то тільки у відкритому ґрунті. Бо що ж їм лишалося робити?

— Не знаю, але у вирощування зерна в ґрунті я повірю тоді, як побачу таке на власні очі. І лише тоді повірю, що во­гонь можна розпалити за допомогою двох кремінців, коли сам у цьому пересвідчуся.

Шуман примирливо проказав:

— Повернімося краще до графітики. її виникнення — лише частина загального процесу спрощення. Транспорту­вання за допомогою громіздких пристроїв поступилося міс­цем безпосередньому нуль-транспортуванню. Засоби зв'яз­ку зменшилися за розміром, проте одночасно збільшилася їхня ефективність. До речі, порівняйте ваш кишеньковий калькулятор з масивними комп'ютерами тисячолітньої дав­ності. То чому ж не зробити останнього кроку і не розпро­щатися з комп'ютерами взагалі? Розробку Проекту "Число" вже розпочато, розвитку графітики вже ніщо не стримає. Але нам потрібна ваша допомога. Якщо вас не цікавить мож­ливість виявити себе патріотом, то випробуйте хоча б свій інтелект.

— Про який розвиток графітики ви говорите? — скеп­тично запитав Льоссер.— На що ви здатні, крім множення? Може, ви вмієте обчислювати трансцендентні функції?

— На все потрібен час, сер. За останній місяць я опа­нував ділення. Успішно виконую підрахунки з простими і де­сятковими дробами.

— Десятковими? До котрого знака після коми?

— До будь-якого, — вдавано байдуже відповів Шуман.

У Льоссера щелепа відвисла:

— Без комп'ютера?

— Кажіть, що порахувати?

— Поділіть двадцять сім на тринадцять. До шостого знака після коми.

За п'ять хвилин Шуман повідомив:

— Дві цілих, сімдесят шість тисяч дев'ятсот двадцять три мільйонних.

Льоссер перевірив і вигукнув:

— Стривайте, але ж цього не може бути! Множення не так мене вразило, бо гам ви все ж мали справу з цілими чис­лами, я думав, тут якийсь фокус. Однак десяткові дроби!..

— І це ще не все. Ми ще дечого домоглися. Звичайно, це державна таємниця, й мені, мабуть, не варто було б про це згадувати, одначе… Ми нарешті здобули перемогу над квадратними коренями.

— Квадратними коренями?

— Лишилося кілька дрібничок, у яких ми ще маємо розібратися, але винахідник графітики Ауб, з його дивовиж­ною інтуїцією на такі речі, стверджує, що проблему май­же розв'язано. А він же лише Технік. Для вас, талано­витого математика з великою практикою, це буде не­складно.

— Квадратні корені…— захоплено промимрив Льоссер.

— А також кубічні. Ну то що, ви — з нами?

Несподівано швидким рухом Льоссер простяг руку:

— Я — з вами.

Важкими кроками генерал Вейдер міряв кімнату, звер­таючись до своїх слухачів, наче розлючений вчитель до учнів-бешкетників. Йому байдуже було, що він розмовляє з цивільними вченими, які очолюють Проект "Число". Коман­дував парадом він, отож у будь-який вирішальний момент останнє слово було за ним.

— Тепер, — говорив він, — із квадратними коренями все гаразд. Сам я їх обчислювати не можу й не розумію, як це робиться, але з ними все гаразд. А все ж Проект не повинен відхилятися від головного напрямку досліджень і не розроб­ляти; те, що деякі з вас називають основними принципами. От коли війна скінчиться, можете скільки хочте бавитися графітиксю, але зараз ми мусимо розв'язувати цілком ви­значені практичні завдання.

Із далекого кутка кімнати генерала уважно слухав Технік Ауб, і серце його болісно стискалося. Звичайно, він уже не був Техніком, від цих обов'язків його звільнили й підпрягли до роботи над Проектом, запропонувавши солідну посаду й добру платню. Але він однаково відчував соціальну різницю між собою та високопоставленими вченими; навіть у його присутності вони не могли примусити себе ставитись до нього як до рівного. І треба віддати Аубові належне, він сам цього ніколи не прагнув. Він почувався з ними так само незручно, як і вони з ним.

А генерал провадив далі:

— Наша мета проста, джентльмени: заміна комп'ютера людиною. Космічний корабель без комп'ютера можна побудувати вп'ятеро швидше, ніж корабель з комп'ютером на борту, і обійдеться він удесятеро дешевше. Ми зможемо будувати флотилії вп'ятеро, вдесятеро більші від денебіанських, якщо здихаємося комп'ютерів. І от про що я думаю, — провадив він.— Зараз це може здаватися фантастикою, але в майбутньому я бачу балістичні ракети, керовані людьми!

Присутні загомоніли.

Генерал вів далі:

— Зараз найболючішим питанням є обмежені можливо­сті наших ракет. У зв'язку з тим що бортові комп'ютери не по­винні перевищувати певного розміру, ракети неспроможні прорватися крізь поле протиракетної оборони. Лише деякі досягають цілі, а, бува, й жодна, отож такі бойові ракети не­вигідні не тільки для нас, але, на щастя, і для ворога також.

З другого боку, якщо, користуючись графітикою, політ контролюватимуть двоє-троє людей, ракета стане легшою, мобільнішою, збільшаться її можливості. Це дало б нам ве­личезні переваги і, цілком можливо, забезпечило б пере­могу. Крім того, джентльмени, на війні виникають критичні ситуації, коли треба пам'ятати одне: цінність людини багато менша за цінність комп'ютера. Ми зможемо запускати силу ракет із людьми у випадках, коли запустити ракети з комп'ю­терами не дозволив би собі жоден нормальний генерал.

Він казав іще багато чого, але Технік Ауб не став чекати.

Вдома Ауб довго сидів над цидулкою, яку надумав після себе лишити. Остаточний її варіант був такий:

"Коли я почав вивчати те, що нині зветься графітикою, це було моїм захопленням, не більше. Я сприймав її не інакше, ніж цікаву забавку, одну з інтелектуальних вправ.

Коли розпочалися роботи за Проектом "Число", я гадав, що інші — мудріші за мене і зуміють якось застосувати графітику на користь людськості, може, для створення справді ефективних засобів нуль-транспортування. Однак тепер я бачу, що графітика нестиме тільки смерть і руйнацію.

Мені вже несила відчувати тягар відповідальності за ви­найдення графітики".

Потім він акуратно націлив на себе протеїновий депо­ляризатор і впав. Смерть його була блискавична й без­болісна.

Вони стояли над могилою маленького Техніка, вшано­вуючи велич його відкриття.

Разом з усіма схилив голову і Програмувальних Шуман, хоча насправді він нічого не відчував. Технік зробив своє діло і, врешті-решт, був уже непотрібний. Так, він винайшов графітику, але тепер уже вона розвиватиметься сама, тріум­фально й нестримно, аж поки керовані людьми балістичні ракети не стануть реальністю. А втім, хтозна, куди ще сяг­нуть її можливості! "Дев'ять разів по сім, — з глибокою втіхою подумав Шуман, — буде шістдесят три, і мені не по­трібен комп'ютер, щоб це підрахувати. Комп'ютер у мене в голові". Ця думка давала йому дивовижне відчуття влади.