Це вже було в його натурі. І ми маємо підставу думати, що доктор був трохи фаталістом, але фаталістом в повному розумінні цього слова: він сподівався на долю і навіть на провидіння, він вважав, що якась сила штовхає його подорожувати і, об'їжджаючи земну кулю, він подібний до паровозу, який не обирає сам напрямки, а мчить по прокладених рейках.
— Не я женуся за дорогою, а вона за мною, — часто казав він.
Звідси зрозуміла та холоднокровність, з якою доктор Фергюсон зустрів оплески членів географічного товариства. Він, який не знав ні гордості, ні марнославства, був вище подібних дрібниць. Пропозицію, зроблену ним президентові товариства серу Френсісу М ..., він вважав справою абсолютно простою і природною і навіть не помітив, яке величезне враження вона справила на збори.
Після закінчення засідання доктора повезли на вулицю Пель-Мель в "Клуб мандрівників", де в честь його було влаштовано чудовий бенкет. Кількість страв відповідала значенню, яке надавалося експедиції почесного гостя, а поданий на стіл осетер був тільки на три якихось дюйма коротше самого Семюеля Фергюсона. Французькі вина лилися рікою, проголошувалося безліч тостів в честі знаменитих мандрівників, які прославилися своїми дослідженнями Африки.
Пили за здоров'я одних і за світлу пам'ять інших, дотримуючись алфавітного порядку — це дуже англійська звичка: за Аббаді, Адамса, Адамсона, Андерсона, Арно, Байкі, Болдуїна, Барта, Батуди, Беке, Белтрама, Берби, Бімбачі, Болоньесі, Болвік, Болцоні, Боннемен, Бріссон, Браун, Брюс, Брун-Роллет, Берчелл, Беркхардт, Бертон, Кайло, Кайлі, Кемпбел, Чапман, Клеппертон, Клот-Бей, Коломіє, Курваль, Куммінг, Куні, Дебоно, Декен, Денхем, Десаванчер, Діксен, Діксон, Дочард, Дюшаллу, Дункан, Дюран, Дуроле, Дювер'є, Ерхардт, Ескайр Лотюр, Феррет, Френель, Гальньє, Гелтон, Джеффрі, Голбрі, Хан, Халм, Гарньє, Геккарт, Геглін,Хорнеман, Хафтон, Імберт, Кауфман, Ноблечер, Крапф, Куммер, Лафарг, Лаїнг, Лажай, Ламберт, Ламірал, Лампрей, Джон Ландер, Річард Ландер, Лефевр, Лежян Леваліант, Лівінгстон, Маккарті, Маджіар, Майзан, Мальзак, Моффат, Мольєн, Монтейро, Моррісон, Мунго-Парк, Нейманс, Овервей, Панет, Патар'є, Паскаль, Пірс, Педді, Пені, Петерік, Понсе, Пракс, Раффанел, Рат, Ребман, Річардсон, Райлі, Річі, Герікорт Роше, Ронгаві, Рошер, Руппель, Согньє, Шпік, Штейднер, Тібо, Томпсон, Торнтон, Тул, Тосні, Троттер, Туке, Тірвітт, Вейді, Вейссьє, Вінсент, Вінсент, Вінсента Уолберг, Варінгтон, Вашингтон, Верн, Вайлд і, нарешті, за доктора Семюеля Фергюсона, який своєю неймовірною спробою повинен був з'єднати роботу цих мандрівників і завершити серію африканських відкриттів.
РОЗДІЛ ДРУГИЙ
Стаття в газеті "Дейлі телеграф". — Полеміка в наукових журналах. — Доктор Петерман підтримує свого друга доктора Фергюсона. — Відповідь вченого Конера. — Укладення численних парі. — Різні пропозиції, зроблені доктору Фергюсону.
На другий день, 15 січня, в газеті Daily Telegraph з'явилась наступна публікація:
"Нарешті-то Африка розкриє таємницю своїх неосяжних пустель. Сучасний Едіп [7] розгадає загадку, яка була не під силу вченим шістнадцяти століть. У минулі часи шукати витоки Нілу (fontes Nili quoerere) вважалося божевільною спробою, нездійсненною мрією.
Доктор Барт, що йшов до Судану по шляху, визначеним Денхемом і Клаппертоном; доктор Лівінгстон, що провів свої відважні дослідження від мису Доброї Надії до басейну річки Замбезі; капітани Бертон і Спік, що відкрили Великі внутрішні озера, — всі ці мандрівники проклали для сучасної цивілізації три нових шляхи. Точка перетину цих шляхів є як би серце Африки, куди до цих пір не вдалося проникнути жодному мандрівникові. Сюди-то і повинні бути спрямовані всі зусилля.
І ось доктор Семюель Фергюсон, чиї славні дослідження не раз були оцінені по заслугах нашими читачами, поновлює праці сміливих піонерів науки, робить ще одну відважну спробу.
Цей безстрашний дослідник має намір перетнути на повітряній кулі всю Африку зі сходу на захід. Якщо не помиляємося, то вихідним пунктом його дивовижної подорожі буде острів Занзібар, розташований біля східного берега Африки. Що ж стосується кінцевого пункту подорожі, він відомий лише провидінню.
Вчора на засіданні Лондонського королівського географічного товариства було повідомлено про це передбачуване наукове дослідження, і тут же на засіданні було асигновано на покриття витрат експедиції дві тисячі п'ятсот фунтів стерлінгів.
Ми весь час будемо тримати наших читачів в курсі експедиції, яка не має прецеденту в географічних літописах ".
Зрозуміло, ця замітка наробила багато шуму; перш за все вона викликала цілу бурю сумнівів: доктор Фергюсон здавався якоюсь казковою особистістю. Говорили, що все це вигадка Барнума [8], який свого часу "попрацював" в Сполучених Штатах, а тепер націлюється на Англію. У лютневому номері "Вістей географічного товариства", що видаються в Женеві, з'явилася дотепна статейка, що висміювала Лондонське географічне товариство, бенкет в "Клубі мандрівників" і навіть феноменального осетра.
Петерман в своєму "Бюлетені", який видавався в Готі, змусив замовкнути женевський журнал. Він особисто знав доктора Фергюсона і ручився за безстрашність свого відважного друга.
Втім, незабаром всі маловіри були остаточно осоромлені: підготовка до подорожі проходила в самому Лондоні. Стало відомо, що ліонські фабрики отримали солідне замовлення на шовкову тафту для повітряної кулі; і, нарешті, британський уряд надав в розпорядження доктора Фергюсона транспорт "Рішучий" під командою капітана Пеннета.
Тут відразу з усіх боків посипалися тисячі поздоровлень і побажань успіху. Опис подробиць експедиції з'явилося на сторінках паризьких "Вістей географічного товариства", цікава стаття була надрукована в "Нових літописах подорожей, географії, історії та археології", що видаються В. А. Мальт-Бреном, сумлінну наукову працю було опубліковано в німецькому "Географічному віснику" ("Zeitschrift für Allgemeine Erdkunde") доктором В. Конером, який переконливо показав можливість подорожі, ймовірність успіху, характер перешкод і величезні переваги пересування по повітрю. Не схвалював він лише пункт відправлення: на його думку, розумніше було б вибрати Массауа, невеликий порт в Абіссінії, звідки Джемс Брюс в 1768 році відправився на пошуки витоків Нілу. Втім, він беззастережно захоплювався енергією доктора Фергюсона, залізною мужністю цього чоловіка, який задумав таку подорож і готується здійснити свій задум. "Північноамериканському огляду" важко було примиритися зі славою, яка випала на долю Англії, і він, жартуючи над проектом доктора Фергюсона, запрошував його, якщо вже він пускається в подібну подорож, залетіти і в Америку.
Словом, не рахуючи газет усього світу, не було жодного наукового журналу, — від "Вісника євангелічних місій" і до "Алжирського і колоніального огляду", від "Літописів поширення християнської віри" і до "Місіонерських вістей", — який в тій чи іншій формі не озвався б на це сміливе підприємство.
У Лондоні і по всій Англії укладали великі парі: по-перше, чи дійсно існує доктор, або це тільки міфічна особа; по-друге, чи буде здійснена подорож; по-третє, чи успішна буде ця експедиція і, нарешті, по-четверте, чи повернеться назад або загине доктор Фергюсон. До книги записів про укладені парі заносилися величезні суми, немов справа йшла про перегони в Епсомі.
Таким чином, віруючі і маловіри, невігласи і вчені — всі звернули свої погляди на доктора Фергюсона, і він став, сам того не підозрюючи, героєм дня. Він охоче дав точну інформацію про свою експедицію, був надзвичайно доступний і тримав себе дуже просто і природно. Не один сміливий шукач пригод, який жадав розділити з ним славу і небезпеки, звертався до нього, але він всім відмовляв, не даючи з цього приводу ніяких пояснень. Багато винахідників пропонували Фергюсону свої прилади для управління його повітряною кулею, але жодним з них він не побажав скористатися. На питання ж, чи не винайшов він сам подібного механізму, доктор незмінно відмовчувався. Він наполегливо займався приготуваннями до подорожі.
РОЗДІЛ ТРЕТІЙ
Друг доктора Фергюсона. — Коли виникла ця дружба. — Дік Кеннеді в Лондоні. — Несподівана і дивна пропозиція. — Маловтішна приказка. — Кілька слів про мучеників Африки. — Переваги повітряної кулі. — Таємниця доктора Фергюсона.
У доктора Фергюсона був товариш. Він не був його alter ego — другим я. Дружби не буває між двома в усьому схожими один на одного істотами. В даному випадку відмінність характерів, схильностей, темпераментів анітрохи не заважала Фергюсону і Кеннеді жити у добрій злагоді, а, навпаки, робила їх дружбу ще міцніше.
Дік Кеннеді був шотландець в повному сенсі цього слова: відвертий, рішучий і впертий. Жив він під Единбургом, в маленькому містечку Лейте — це майже передмістя "старої коптильні" [9]. Кеннеді був великий любитель рибної ловлі, але головною пристрастю його була полювання, що цілком природно для сина Каледонії [10], що виріс серед гір. Особливо славився Кеннеді як стрілок з карабіна. Він так влучно потрапляв в лезо ножа, що куля розщеплювалася на дві половини, рівні навіть по вазі.
Обличчям Кеннеді був схожий на Хелберта Глендінінга, як його намалював Вальтер Скотт в романі "Монастир". Зріст вище шести англійських футів [11], стрункий і спритний, він в той же час справляв враження справжнього геркулеса. Його зовнішність мимоволі приваблювала до себе: це потемніле від засмаги обличчя, живі чорні очі, сміливість і рішучість рухів, нарешті, щось добре і чесне в усьому образі.
Знайомство друзів зав'язалося в Індії, де обидва служили в одному полку. У той час як Дік полював на тигрів і слонів, Семюель збирав колекції рослин і комах. Кожен з них був майстром своєї справи, і знайдена доктором рідкісна рослина часто виявлялося не менш цінною, ніж пара слонових іклів, здобутих, його другом-мисливцем.
Молоді люди ніколи не мали нагоди врятувати один одному життя або надати один одному послугу. Це ще більше скріплювало їх дружбу.
Доля іноді їх розлучала, але взаємна симпатія завжди знову з'єднувала. Після повернення з Індії вони часто розставалися через далекі експедиції доктора, але той, повернувшись на батьківщину, кожен раз незмінно проводив у свого друга кілька тижнів.