Молодик підбадьорився. Йому пощастило проскочити цілому крізь такий густий вогонь! Він озирнувся. Так, вони вистріляли магазини. Дехто знову набивав рушниці, інші бігли за будинок — до своїх коней. Двоє вже вискочили верхи з-за рогу й чимдуж помчали навздогін. І в ту мить він побачив, як чоловік із рудуватою бородою — таки той самий! — стає навколішки, підносить рушницю й починає неквапно, старанно цілитись.
Молодик ударив коня острогами, пригнувсь якомога нижче і звернув трохи вбік, щоб збити стрільця з прицілу. А пострілу не було. З кожним стрибком коня ліс ближчав. Уже до нього лишалося сотні дві ярдів, а пострілу все не було.
Аж ось він почув його — останнє, що йому судилося почути, бо він був уже мертвий, коли злетів з коня, окреслив дугу в повітрі й гепнувся на землю. Вороги біля будинку побачили, як він упав, як підскочило, вдарившись об землю, його тіло і як пороснули й розкотились довкола нього червонобокі яблука. І вони зареготали з того несподіваного яблучного вибуху, зареготали й заплескали в долоні, вітаючи рудобородого з влучним пострілом.