Але ж ти сам казав, що вчора ми тут були.
Естрагон. Я міг помилитися. (Пауза). Може, помовчимо трошки?
В л а д і м і р (кволо). Давай.
Естрагон сідає на землю. Владімір нервує, ходить узад-вперед коном, інколи спиняється, щось визирає на обрії. Естрагон засинає. Владімір зупиняєтся біля нього.
Гого... (Мовчанка). Гого... (Мовчанка). Гого!
Естрагон здригається, розплющує очі.
Естрагон (жахається, усвідомивши те, що відбулося). Я спав! (З докором). Чому ти ніколи не даєш мені поспати? Владімір. Мені було так самотньо. Естрагон. Я бачив сон. Владімір. Не розповідай! Естрагон. Мені наснилося, що... Владімір. Не розповідай!
Естрагон (робить жест, який охоплює всесвіт). Значить, тобі не я, а усе це потрібно? (Мовчанка). Який ти нечемний, Діді. Кому ж, як не тобі, я маю переповідати усі свої особисті жахи?
Владімір. Хай вони лишаються при тобі. Ти ж знаєш, що я цього не схвалюю.
Естрагон (холодно). Інколи я замислююсь, а чи не ліпше кожному з нас піти власним шляхом?
В л а д і м і р. Далеко ти так не дійдеш.
Естрагон. Як скрутно нам буде. (Пауза). Ой леле, як скрутно нам буде, Діді! (Пауза). Кожен побачить дивні, невідомі краТ. (Пауза). Зустріне добрих, привітних подорожніх. (Пауза. Лагідно). Зважся, Діді.
В л-а д і м і р. Годі вже, кінчай.
Естрагон (похітливо). Кінчаю, кінчаю... (Мрійливо). Англійці кажуть "кінч-га-а-а-ай". О, то — хвацькі кінчальники. (Пауза). Знаєш анекдот про англійця в борделі?
В л а д і м і р. Знаю.
Естрагон. Розкажи.
В л а д і м і р. Не хочу.
Естрагон. Якось один англієць упився й поплентався до бор-делю. Бандерша його питає, яку вам — біляву, чорняву чи, може, руду. Продовжуй.
В л а д і м і р. Припини! (Поспішає геть із кону).
Естрагон підводиться, йде слідом за ним до лаштунків. Розмахує руками, немов глядач, який підбадьорює кулачного бійця. Владі мір повертається, йде повз Естрагона, опустивши очі долу, перетинає кін. Естрагон робить кілька кроків у його бік,
зу пиняєтся.
Естрагон (ніжно). Ти хотів щось сказати?
Владімір не відповідає.
(Підступає ще на один крок.) Про щось хотів побалакати? (Мовчанка. Робить ще один крок). Що ти кажеш, ^Діді?
Владімір (не обертаючись). Нам немає про що розмовляти.
Естрагон (підступає ще на один крок). Образився? (Мовчанка. Робить ще один крок). Пробач. (Мовчанка. Крок уперед. Кладе руку на плече Владіміру). Ну ж бо, Діді. (Мовчанка). Дай руку.
Владімір обертається.
Обніми мене!
Владімір опирається.
Не будь таким упертим!
Владімір добрішає. Вони обнімаються. Естрагон гидливо сахається.
Часнику нажерся!
Владімір. Це дуже для нирок корисно.
Мовчанка. Естрагон уважно обдивляється дерево.
Чим би зайнятися?
Естрагон. Треба чекати. Владімір. Правильно. А поки чекаємо? Естрагон. Може, повіситись? Владімір. Хоч бажання встане. Естрагон. Чесно встане?
Владімір. Ще й з усіма відповідними наслідками. А там, де воно впаде, виросте мандрагора. Коли її рвеш, вона зойкає людським голосом, бо від людини походить. Хіба ти не знав?
Естрагон. Негайно вішаємося.
Владімір. На гілці?
Вони йдуть до дерева, оглядають його.
Не витримає.
Естрагон. То давай перевіримо. Владімір. Починай. Естрагон. Після тебе. Владімір. Чого це? Йди першим. Естрагон. Чому саме я? Владімір. Бо ти менше важиш. Естрагон. Саме тому. Владімір. Не второпав я. Естрагон. А ти подумай.
Владімір думає.
Владімір (подумавши). Не второпав.
Естрагон. Ну як же! (Замислюється). Гілка... гілка... (Сердито). Ну що ж тут неясно!
Владімір. Якщо не ти, хто ж мені пояснить?
Естрагон (повільно, з притиском). Гого легкий — гілка не ламатися — Гого помирати. Діді важкий — гілка ламатися — Діді один. (Пауза). В той час, як... (Добирає слова.)
Владімір. Я про це якось не подумав.
Естрагон (знайшовши слова). Те, що подужає більше, подужає й менше.
Владімір. А хто сказав, що я важчий за тебе?
Естрагон. Ти ж сам казав. Звідки мені знати. Маємо рівні шанси. Ну, майже рівні.
Владімір. Що ж нам робити?
Естрагон. А нічого не робити. Так безпечніше буде. Владімір. Почекаймо, що він скаже. Естрагон. Хто? Владімір. Годо. Естрагон. Прекрасно.
Владімір. Почекаймо, доки все не з'ясується.
Естрагон. А з іншого боку, треба й самим щось робити. Коваль клепле, поки тепле.
Владімір. Страх як цікаво почути, що він нам скаже. Це ж нас ні до чого не зобов'язує.
Естрагон. А про що саме ми його просили?
Владімір. Тебе хіба там не було?
Естрагон. Я не звернув уваги.
Владімір. Власне... Нічого конкретного.
Естрагон. Щось на зразок благання.
Владімір. Такого типу.
Естрагон. Прохання якесь.
В л а д і м і р. Можна сказати, що так.
Естрагон. І що він на це відповів?
В л а д і м і р. Сказав, що подивиться.
Естрагон. Що він нічого не обіцяє.
В л а д і м і р. Що треба подумати.
Естрагон. На свіжу голову.
В л а д і м і р. З родичами порадитися.
Естрагон. З друзями.
В л а д і м і р. Зі співробітниками.
Естрагон. Із кореспондентами.
В л а д і м і р. Звірити дані.
Естрагон. Кошториси перевірити.
В л а д і м і р. Перш ніж вирішувати.
Естрагон. Це цілком природно.
В л а д і м і р. Хіба ні?
Естрагон. Здається.
В л а д і м і р. Мені теж.
Довга пауза.
Естрагон (схвильовано). А ми ж як? В л а д і м і р. Тобто? Естрагон. А ми ж, кажу, як? В л а д і м і р. Не зрозумів.
Естрагон. Яка наша роль у всьому цьому?
В л а д і м і р. Наша роль?
Естрагон. Не хвилюйся, подумай.
В л а д і м і р. Наша роль? Прохачів, благальників.
Естрагон. І не більше?
Владімір. Ваша світлість жадає виборювати давні, занедбані вольності?
Естрагон. А ми що, не маємо ніяких прав?
Владімір пхикає, але, як і раніше, уриває сміх. Те саме повторюється і з посмішкою.
В л а д і м і р. От відмочив! Я сміявся б і досі, якби дозволялося. Естрагон. То ми, виходить, втратили всі своТ вольності і права? Владімір (повчально). Ми Тх здихалися.
Мовчанка. Обидва стоять нерухомо, їхні руки теліпаються, голови похнюплені, стомлені ноги зігнуті в колінах.
Естрагон (квапливим голосом). Але ж ми не прип'яті? (Пауза).
Ге?
Владімір (підводить руку). Тихо!
Застигли в гротескових позах, слухають.
Естрагон. Нічого не чую. Владімір. Цить!
Слухають. Естрагон втрачає рівновагу, мало не падає. Хапає Владіміра за руку, той силкується не впасти. Слухають, притискаючи один до одного, зорячи одне одному
в очі.
Я також.
Зітхають з полегкістю. Відпускають один одного, розходяться в різні боки.
Естрагон. Налякав ти мене. Владімір. Я думав, це — він. Естрагон. Хто? Владімір. Годо. Естрагон. Та де! Вітер в очереті. Владімір. Клянуся, я чув крики. Естрагон. Навіщо йому кричати? Владімір. На коня.
Мовчанка.
Естрагон. Ходімо.
Владімір. Куди? (Пауза). Цю ніч, гадаю, ми спатимемо у його господі, в теплі, у сухості, з повними кендюхами, на соломі. Заради такого варто чекати. Хіба ні?
Естрагон. Але ж не всю ніч?
Владімір. Іще сонце не сіло.
Мовчанка. Естрагон. їсти хочеться. Владімір. Моркву будеш? Естрагон. А більше нічого немає? Владімір. Десь було кілька ріп. Естрагон. Давай моркву.
Владімір шукає по кишенях, дістає ріпу, подає ТТ Естрагонові.
Дякую. (Кусає, не дивлячись. Жалісно). Це ж ріпа.
Владімір. Пробач! їй-богу, я думав, що це морква. (Знову нишпорить по кишенях, але знаходить там самі ріпи). Все ріпа та ріпа. (Шукає). Ти ж, мабуть, останню морквину і з'їв. (Шукає). Осьдечки вона! (Видобуває морквину, подає її Естрагонові.) Тримай, друже.
Естрагон витирає морквину об рукав і починає їсти.
Дай-но мені ріпу.
Естрагон подає йому ріпу.
їж ощадно, бо більше немає. Це вже остання.
Естрагон (жадібно гризе моркву). Я, здається, тебе про щось питав.
Владімір. Так, так.
Естрагон. А ти мені відповів?
Владімір. Ну, як морква? Смакує?
Естрагон. Занадто солодка.
Владімір. Тим краще, тим краще. (Пауза). А про що ти питав?
Естрагон. Забув. (Жує). Ото ж і прикро. (Довго й уважно вивчає морквину, крутить Ті між великим та вказівним пальцями). Смакота, а не морква. (У глибокій задумі смокче кінчик). Ага, згадав. (Ковтає).
Владімір. Ну?
Естрагон (повен рот, нерозбірливо). А ми не прип'яті?
Владімір. Не розумію, що ти белькочеш.
Естрагон (жує, ковтає). Я тебе питаю, прип'яті ми чи ні.
Владімір. При п'яті?
Естрагон. Прип'яті.
Владімір. При якій такій п'яті?
Естрагон. Ну, прив'язані.
Владімір. До кого? Чим?
Естрагон. Ну, до нашого цього...
Владімір. До Годо? Прип'яті до Годо? ВигадкиІ Хто сказав? (Пауза). Поки що ні.
Естрагон. Його звати Годо? Владімір. Начебто.
Естрагон. Ти баї (Піднімає недогризок морквини за гичку, крутить її перед очима). Дивися, чим довше їсти, тим воно гіркіше.
Владімір. А в мене — навпаки. Естрагон. Тобто?
Владімір. Чим більше їм, тим більше звикаю до всякої гидоти.
Естрагон (добре подумавши). Це, по-твоєму, і є навпаки? Владімір. Все залежить від темпераменту. Естрагон. Від характеру. Владімір. І нічого з цим не поробиш. Естрагон. Скільки не бійся. Владімір. Яким уродився... Естрагон. ...І як не крути... Владімір. ...А сутність не міняється.
Естрагон. Нічого не поробиш. (Пропонує недогризок морквини Владіміру). Хочеш досмоктати?
Чути жахливий зойк, десь зовсім поруч. Естрагон випускає з рук морквину. Стоять нерухомо, потім зриваються і біжать у бік лаштунків. Естрагон зупиняється посередині кону, біжить назад, гі дні має морквину, ховає в кишеню, поспішає до Владі-міра, який чекає на нього, знову зупиняється, біжить назад, піднімає черевик, приєднується до Владіміра. Туляться один до одного, втягують голови в плечі, ніби рятуються від небезпеки, чекають. Заходять Поццо та Лак і. Поццо веде поперед себе Лакі, в якого до шиТ прив'язаний мотуз, тому спершу з'являється Лакі, тоді мотуз, який тягнеться до середини кону, перш ніж виходить Поццо. Лакі тягне важку валізу, складеного стільця, кошика з харчами та пальто. В руках у Поццо — батіг.
Поццо (з-поза лаштунків). Швидше!
Ляскіт батога. 3'являєтся Поццо. Вони проходять через весь кін. Лакі проминає владіміра та Естрагоне й виходить геть. Побачивши Владіміра та Естрагоне, Поццо зупиняється. Мотуз напинається. Поццо шарпає його.
Назад!
Чути, як Лакі падає разом з усім вантажем. Владімір та Естрагон обертаються в його бік, пориваються допомогти йому, але бояться. Владімір робить крок у бік Лакі. Естрагон тримає його за рукав.
Владімір. Пусти!
Естрагон. Не рипайся.
П о ц ц о. Обережно! Він злий.
Естрагон та Владімір обертаються до Поццо.
До чужих.
Естрагон (тихо).