ПРОМЕТЕЙ
Катує, мучить, глуму не послаблює.
ХОР
Невже твоїй недолі і кінця нема?
ПРОМЕТЕЙ
Не буде, якщо сам не схоче Зевс того. [35]
ХОР
Чи схоче ж він? Яка надія? Бачиш ти,
260] щ0] погрішив? Нелегко нам це мовити
І боляче для тебе. Та облишмо це,-
Шукаймо краще із біди визволення.
ПРОМЕТЕЙ
О, легко тому радити нещасного,
Хто навіть і ногою не торкнувсь біди.
265] Але ж усе це добре наперед я знав.
Свідомий гріх, свідомий, не зрікаюся,-
Помігши смертним, я себе на муки дав.
Та знемагати в муках не гадав я тут,
На кручі цій високій, у самотності,
270] На скелях, що мені на долю випали.
Страждань ви не оплакуйте теперішніх —
Зійдіть додолу з колісниці й слухайте,
Що має статись, і про все довідайтесь.
Явіть, явіть увагу,— з тим, хто мучиться,
275] Помучтесь разом. Тож біда, блукаючи,
Одних сьогодні, других — завтра здибає.
ХОР
Не відмовимо послуху ми
Тобі, Прометею! Ногами легкими
З бистролетного повозу зійдемо ми,
280] 3 ефіру, де птахів прозорі шляхи,
До стрімкої підійдемо скелі,-
Про муки твої —
Бажаємо все ми почути.
На крилатому коні з'являється Океан.
Довгу-довгу до краю пройшовши путь,
285] Я до тебе прибув, Прометею,
Легкокрилого птаха направивши літ
Без удил, зусиллям волі самої.
Знай же, горем і я вболіваю твоїм,
Ще й спорідненість наша до того мене
290] Спонукає. .
А коли б і не рідний ти був, то нікого
Не шануюся так, як тебе.
Що правду я мовлю, дізнаєшся сам,-
Лестити лукаво не личить мені.
295] Розкажи мені, як же тобі помогти, [36]
Щоб ти не сказав, ніби маєш ти друга,
Вірнішого від Океана.
ПРОМЕТЕЙ
Це що? І ти моєї муки глядачем
Прийшов? Та як ти зважився, покинувши
300] Одноіменні хвилі й самостворені
Печери кам'яні, в залізородний край
Податись? То для того ти прийшов сюди,
Щоб висловити в горі співчуття мені?
На Зевсового друга, що поміг йому
305] Здобути тронні владу, подивись тепер,-
Якої муки зазнаю від нього я?
ОКЕАН
Все бачу, Прометею, і порадити
Тебе хотів би якнайкраще, хоч ти й сам
Тямущий. Вдачу виправ, сам себе пізнай
310] Подивись — новий-бой над богами цар.
А гострими словами будеш кидатись —
Почує Зевс, хоч би й багато вище він
Сидів, і знай — пекучий біль теперішніх
Страждань цих лиш дитячою забавою
315] Тоді здаватись буде. Погамуй себе,
Нещасний, з мук цих пошукай визволення.
Вже застаріли, може, ці слова мої,
Проте ж відплату й сам високодумної
Розмови, Прометею, розумієш ти,
Не поступився, мовби ще бажаючи
Нових собі накликати. Наукою
Скористуйся моєю, на рожен не лізь
І пам'ятай: суворий, самовладний цар
825] Керує світом. Я ж піду та спробую,
Як із цієї муки врятувать тебе.
А ти — будь спокійніший, не зухваль отак,
Хіба не знаєш, при твоєму розумі,
Яка буває дяка марнословцеві?
ПРОМЕТЕЙ
830] Тобі я заздрю, бо тепер безвинний ти,
Хоча й на все зі мною разом важився.
Тож не турбуйся мною,— невблаганного
Ти не переконаєш. Стережися-бо,
Щоб і собі цим лиха не накоїти [37]
ОКЕАН
335] Умієш ближніх краще ти порадити,
Аніж себе, — це знаю з дій, не з слів твоїх.
Отож у путь не заважай іти мені.
Я певен, певен, що твоє визволення
Я в подарунок від Кроніда матиму.
ПРОМЕТЕЙ
340] Хвалю тебе і завжди буду дякувать
Тобі за це я. Не ослаб ти запалом,
Та не турбуйся,— хоч і як хотів би ти
Мені в пригоді стати, без полегкості
Для мене марно ти себе трудитимеш.
345] Хай вже мені погано, та не хтів би я,
Щоб іншим це до горя спричинилося.
О ні, й без того тяжко вболіваю я
Недолею Атланта, брата рідного,
Що десь стоїть на Заході далекому,
350] Стовпи землі і неба — нелегкий тягар —
Могутніми плечима підпираючи.
І жаль мені Тіфона стоголового,
Печери Кілікійської осельника,
Оту потвору, від Землі народжену,-
355] Приборкану, безсилу; проти всіх богів
Повстав він, і пашіла буйним полум'ям
Із пащі смерть; вогнем Горгони блискало
З очей, які загрожували Зевсові.
Ллє метнув стрілою недріманною
360] На нього Зевс; упавши з неба, блискавка
Зухвалі нахваляння зупинила враз,
І спопелів він, просто в серце вражений;
Безтямним, розпростертим над протокою
Морською тілом він лежить, пригнічений
365] Корінням Етни: на вершині сидячи,
Гефест кує залізо. Але вирвуться
Колись із верхогір'їв ріки полум'я
І язиками пожеруть неситими
Рясні поля Сіцілії родючої,
370] У громі-блисках бурі вогнедишної
Тіфон всепожирущу лютість вивергне,
Сам громом Зевса на вугілля спалений.
Мене не потребуєш ти навчителем,
Отож, як сам умієш, і рятуй себе. [38]
375] Свою недолю до кінця я витерплю,
Аж поки гнів у серці вщухне Зевсовім.
ОКЕАН
Чи й досі, Прометею, ти не відаєш,
Що слово — лікар гніву найлютішого?
ПРОМЕТЕЙ
Коли завчасно стримувати в серці гнів,
330] А не тоді гасити, як налає він.
ОКЕАН
Скажи мені, що бачиш небезпечного
В моєму піклуванні та відважності?
ПРОМЕТЕЙ
І нерозважну простоту, і марний труд. "
ОКЕАН
На хворість цю послабувать дозволь мені, —
385] Дурним здаватись — вигідно розумному.
ПРОМЕТЕЙ
І цю провину за мою вважатимуть.
ОКЕАН
То цим мене додому ти спроваджуєш?
ПРОМЕТЕЙ
Щоб не придбав ти ворога плачем оцим!
ОКЕАН
Того, що на престолі всемогутньому?
ПРОМЕТЕЙ
390] Остерігайся серце прогнівить йому:
ОКЕАН
Повчальна, Прометею, ця біда твоя
ПРОМЕТЕЙ
Рушай, іди — тримайся свого розуму.
ОКЕАН
Податись у дорогу вже і сам я мав.
Уже-бо птах четвероногий крилами
395] Розлогу потрясає путь повітряну,-
Спочити дома, в стайні, поспішає він.
Океан відлітає. [39]
Стасим перший
ХОР
Строфа 1
Плачемо ми, о Прометей,
Смуток і жаль — доля твоя!..
Лицями вам струмені сліз,
400] Мов з джерела, в ніжних очей
Буйно біжать... Нині-бо Зевс,
Повен злоби, власну пиху
За керівний взявши закон, богам прадавнім
405] Згорда списом грозить могутнім.
Антистрофа 1
Стогін і зойк чути кругом —
Повна ридань ціла земля:
Давніх часів велич твою,
Долю і честь кревних твоїх
410] Славлять гірким смертні плачем,-
Всі, що живуть на цілині
Азійській, всі зойком в один злилися стогін —
Жаль за твої страждання люті.
Строфа 2
415] Діви-верхівні з Колхіди,
У боях неполохливі,
Скіфів юрми, що далеко
За болотом Меотіди
Край посідають дикий;
Антистрофа 2
420] Арабійці — квіт Ареїв,
Стрімковерхого краяни
Города біля Кавказу,-
Враже військо в брязкотінні
Гострокінчастих ратищ. [40]
Епод
425] Тільки одного раніше ми знали
Титана в сталевокайданових муках,-
Бога Атланта, й понині —
Сила і міць — він хребтом підпирає потужним
Неба важке склепіння...
430] Ревуть прибоєм, стогнуть буруни,
Ридає моря глибочінь,
Аїду чорна загула безодня,
Журно журкочуть прозорі струмки,-
435] Джерела рік жалем спливають.
ПРОМЕТЕЙ
Не думайте, що то з сваволі й гордощів
Мовчу я,— в грудях серце розривається,
Коли погляну на оцю ганьбу свою!
Хто, як не я, новітнім божествам оцим
440] Розподілив почесної судьби дари?
Мовчу вже, ви-бо знаєте й самі про це,-
Ось про недолю смертних ви послухайте:
То я ж їм, дітям нетямущим, розум дав,
Я наділив їх мудрою розважністю.
445] Не для докору людям це розказую,-
Лише щоб силу показать дарів моїх.
Вони раніше й дивлячись не бачили
І слухавши не чули, в соннім маренні
Ціле життя без просвітку блукаючи.
450] Не знали ні теслярства, ні підсонячних
Домів із цегли, а в землі селилися,
Мов комашня моторна, десь у темряві
Печер глибоких, сонцем не осяяних.
І певної ще не було прикмети в них
455] Для зим холодних, і весни квітучої,
І золотого літа плодоносного.
Весь труд їх був без тями. Таємничий схід
І захід зір небесних пояснив я їм.
З усіх наук найвидатпішу винайшов
460] Науку чисел, ще й письмен сполучення
І творчу дав їм пам'ять — цю праматір муз.
І в ярма перший уярмив тварини я,
Щоб у важкій роботі, приневолені,
Людей своїми заступили спинами. [41]
465] Я віжколюбних коней в колісниці впріг —
Забагатілих розкошів оздоблення.
Хто, як не я, для мореплавців вигадав
Між хвиль летючі льнянокрилі повози?
Для смертних всі знаряддя ці я винайшов,
470] Собі ж, бездольний, не знайду я способу,
Як із біди своєї увільнитися.
ХОР
Вже й розум губиш у гапебних муках ти!
Немов поганий лікар недосвідчений,
Що сам захворів, блудиш і сумуєш ти,
475] Собі самому ліків не знаходячи.
ПРОМЕТЕЙ
Та вислухайте далі, і здивуєтесь,
Які я мудрі винайшов умілості
Й мистецтва,— з них найважливіші ось які:
Хто занедужав, ні пиття цілющого
480] З трави-гойниці, ні мастей не знаючи,
Без допомоги загибав лікарської,-
Я їх навчив вигойні ліки змішувать,
Щоб цим перемагати всякі хворості.
Для них я різні віщування способи
485] Установив, і перший сни я визначив,
Що справджуються; роз'яснив я значення
Прикмет дорожніх, і таємних висловів,
І льоту хижих, кривопазуристих птиць —
Яка на добре чи на зле провісниця;
490] Усі пташині з'ясував я звичаї —
І як живе з них кожна й чим годується,
Яка в них ворожнеча і любов яка.
Я показав, якими мають нутрощі
У жертви бути, щоб богам подобатись,
495] Якими — жовчі і печінок кольори.
Товстенні стегна попаливши й тельбухи
Тварин жертовних, викрив перед смертними
Я потаємну вмілість передбачення
В огнистих знаках, ще ніким не бачених.
500] Це все — від мене. Хто посміє мовити,
Що глибоко попід землею сховані
Скарби — залізо, мідь, срібло і золото —
Він па вигоду людям, а не я, знайшов?
Ніхто, крім тих, хто безсоромно хвастає. [42]
505] А коротко сказати, то довідайтесь:
Від Прометея — всі в людей умілості.
ХОР
Про смертних не турбуйся понад міру ти.
І не занедбуй у нещасті сам себе,-
Ми певні, що, звільнившись із кайданів цих,
510] Ти перед Зевсом міццю не поступишся.
ПРОМЕТЕЙ
Всевладна Доля вирок не такий дала,-
Ще безліч муки й катувань ще тисячі
Я перетерплю, поки з пут цих визволюсь:
Безсила вмілість перед Неминучістю.
ХОР
515] А хто стерничий тої Неминучості?
ПРОМЕТЕЙ
Три Мойри і всепам'ятні Еріннії,
ХОР
Невже сам Зевс їм силою поступиться? —
ПРОМЕТЕЙ
Йому своєї долі не уникнути.
ХОР
Хіба Кронід не завжди царюватиме?
ПРОМЕТЕЙ
520] Про це вам не дізнатись — не випитуйте.
ХОР
Велику, видно, криєш таємницю ти.
ПРОМЕТЕЙ
Зверніть на інше мову, — розголошувать —
Про це не час, це мушу якнайглибше я
Ховати,— таємниці як дотримаю,
525] То з мук ганебних і кайданів визволюсь. [43]
Стасим другий
ХОР
Строфа 1
Зевс можновладний на нас
Хай свою міць не насилає ніколи!
Хай богам ми в жертву благальну принести
530] Не баримося биків
Там, де хвиль Океана-отця невгавний шум!
Й словом не схибити нам —
535] Це бажання завжди плекаймо в серці своїм.
Антистрофа 1
Солодко бавити нам
Довгий свій вік в радісно-буйних надіях,
Світлих мрій мед серцю в поживу давати —
Та.