Ці люди почали бачити тільки те, що було зле і погане.
Більші стали лінзами до окулярів. Люди, що носили такі окуляри, вже не могли бачити те, що було добре, і втратили можливість справедливо оцінювати свої вчинки і те, що відбувалося довкола.
Деякі скалки того дзеркала були такі великі, що дехто використав їх для шиб своїх вікон. Ті бідолахи, що дивилися через такі вікна, бачили своїх сусідів несимпатичними, злими людьми.
Коли добрий Бог це побачив, то дуже засмутився і вирішив допомогти людям, що стали жертвами сатани. Він сказав: "Пошлю в світ Свого Сина, який є Моїм образом, Моїм дзеркалом. Він віддзеркалюватиме Мою доброту, Мою справедливість, Мою любов. Мій Син уособлюватиме людину, яку Я вимріяв".
Ісус прийшов як дзеркало для людей.
Хто приглядався до Нього, — відкривав добро і любов, вчився відрізняти їх від самолюбства і фальші, від несправедливості і презирства.
Хворі віднаходили в Ньому відвагу до життя, страждаючі черпали силу переносити біль, розчаровані знаходили в ньому надію.
Він потішав засмучених і допомагав перемагати страх смерті.
Багато людей полюбило Боже дзеркало і пішло за Ісусом, наслідуючи Його.
Однак деякі, бачивши це, сповнилися люттю. Вони вирішили розбити Боже дзеркало, і убили Ісуса. Але раптом з'явився новий, сильний ураган — Святий Дух. Він підніс мільйони скалок Божого дзеркала і розсів по цілому світові.
Якщо у чиєсь око потрапить навіть найменша скалочка з того дзеркала, то людина починає дивитися на світ іншими очима, очима Бога. Вона бачить насамперед красу і добро, справедливість і щедрість, любов і милосердя. А все несправедливе й лихе легко перемагається тими ж чеснотами.
* * *
УСПІХ
Місіонер, який прожив в Японії багато років, і відомий співак, що пробув там тільки два тижні, поверталися до Америки одним літаком. У Нью-Йорку місіонер побачив великий натовп прихильників співака, які вітали його радісним криком...
— Господи, я нічого не розумію, — прошепотів місіонер. — Я пожертвував 42 роки для Японії, а він пробув тільки два тижні, і тисячі людей вітають його з повернення додому — мене ж ніхто не зустрічає.
Господь відповів:
— Сину, та ж ти ще не повернувся до свого дому.
Якось турист відвідав одного відомого рабина.
Його дуже вразило те, що в кімнаті, наповненій книжками, єдиними меблями були стіл і дерев'яна лавка.
— Де ж решта ваших меблів? — спитав турист.
— А ваші де?
— Мої? Я ж тут тимчасово, — здивовано відповів турист.
— І я також, — сказав рабин.
* * *
БАВИТИСЯ З БОГОМ
Якось один чоловік затримався біля гурту хлопчаків, які бавилися на подвір'ї між будинками. Він почав підстрибувати, танцювати та виробляти всілякі блазнівські штучки, щоб забавити їх.
Мати одного з них побачила це зі свого вікна. Через якийсь час вона вийшла на подвір'я, підійшла до свого сина і сказала:
— Це, напевно, святий. Сину, йди до нього.
Чоловік поклав хлопцеві на рамено праву руку і спитав:
— Мій любий, що би ти хотів робити?
— Не знаю, — відповів хлопець. — А ви що хочете, щоб я робив?
— Це ти мені маєш сказати. Що тобі подобається?
— А... Я дуже люблю бавитися!
— А хочеш бавитися з Богом?
Здивований, хлопець не знав, що відповісти. Тоді чоловік додав:
— Якщо ти будеш бавитися з Богом, то зробиш найкращу річ у світі. Бо всі ставляться до Бога так серйозно, що виглядає, ніби Він смертельно нудний і суворий. Бався з Богом, сину! Такого милого товариша до забави, як Він, не знайдеш ніде!
Один книжник ходив по базарі і приглядався до людей. несподівано йому з'явився пророк Ілля.
Скориставшись нагодою, книжник спитав пророка:
— Просвіти мій розум: чи хтось з цих торговців увійде до Царства Божого?
— Ніхто, абсолютно ніхто! — відповів Ілля, заперечливо похитуючи головою.
У цю хвилину на базар прийшли двоє незнайомих мужчин. Вони почали виробляти різні кумедні викрутаси, щоб привернути до себе увагу. Незабаром навколо них зібрався чималий натовп дорослих і дітей, які весело сміялися і плескали їм у долоні.
Пророк Ілля звернувся до книжника:
— Ці напевно увійдуть до Царства Божого.
Книжник підійшов до блазнів і спитав:
— Що ви продаєте?
Ті відповіли:
— Хоч часто наше серце наповнене смутком, ми продаємо усім радість життя.
* * *
"ЗРУЧНИЙ" ПРИВІД
— Я випадково не залишила у вас свою парасолю? — спитала мене одна пані, сусідка, яка якось приходила поговорити зі мною.
— Так, — відповів я.
Пані щиро подякувала, а потім додала:
— Ви — справді чесна людина! Я була у багатьох сусідів і питала, чи не залишила у них свою парасолю, і, уявіть собі, всі відповідали, що ні.
Жила собі на селі черепаха. Якось племінниця, що мешкала в місті, запросила її до себе. Бажаючи побачити трохи світу, сільська черепаха прийняла запрошення.
Дорога була недалека (не більше кілометра), але для черепахи це — довгий шлях. Та вона собі думала, що швидко подолає його, і тільки наступного дня вранці пустилася в дорогу.
"Якщо я буду рухатись в такому темпі, — міркувала черепаха — то в обід якраз буду на місці". І пошкандибала, мугикаючи собі під ніс якусь пісеньку.
Йде, йде, йде... До полудня бідолаха пройшла ледве двісті метрів. Коли годинник почав вибивати 12 годину, звіщаючи полудень, вона невдоволено забурмотіла: "Який дурний годинник! Ще й година не минула, як я вийшла з хати, а вже вибиває полудень... Він, мабуть, заржавів всередині!"
Йде, йде... Вже сонце зайшло і на небі заблищали зорі, а черепаха ще й половини дороги не пройшла.
Страшенно розлючена, вона почала верещати: "Світ вже не такий, як колись! Сонце заходить раніше, зірки з'являються коли хочуть, а дні вже не мають двадцяти чотирьох годин!"
І так вигукуючи, повернулася додому, проклинаючи нерівну та покручену дорогу.
Завжди знайдеться якийсь "зручний" привід, щоб думати зле про ближнього.
* * *
СТРАТЕГІЯ ЛИСА
Один лев з широко розкритою пащею наблизився до вівці і спитав її, чи від нього не тхне.
— Так! — відповіла вівця.
— Дурна! — сказав лев і з'їв її.
Потім поставив те саме питання вовкові.
— Ні! — відповів вовк.
— Підлабузнику! — заричав лев і розірвав його.
Те саме лев запитав й у лиса.
— Кажучи правду, пане, — відповів лис, — у мене такий нежить, що абсолютно не чую жодних запахів.
Учень одного філософа пішов відвідати свого вчителя, який лежав на смертному ложі.
— Залишіть мені у спадок трохи вашої мудрості, — просив він.
— Бачиш мій язик? — спитав філософ.
— Бачу, — відповів учень.
— А мої зуби? Чи всі ще там?
— Ні, не всі.
— А знаєш, чому язик тримається довше від зубів? Бо він м'який і гнучкий, а зуби тверді — тому й випадають. Тепер ти знаєш усе, що треба знати. Іншої мудрості не маю.
* * *
СИЛА ДУМКИ
Йшов собі полем подорожній — і раптом у траві побачив якийсь предмет дивної форми.
— Це змія, — подумав він.
Змія кинулась на нього і вкусила.
Пізніше тією ж дорогою йшов інший подорожній. Він також побачив предмет дивної форми.
— Це птах, — подумав він.
Затріпотіли крила, і птах полетів у небо.
Одному водієві несподівано вночі посеред поля пробилося колесо автомобіля. Він засмутився, бо не мав потрібного інструменту, щоб його замінити. Раптом вдалині він побачив маленький вогник — це був одинокий селянський будинок.
Водій швидко пішов у тому напрямку. Дорогою він думав: "А що, як ніхто не відкриє дверей?" "А що, як не буде потрібного інструменту?" "А що, як не схочуть його позичити?"
Від таких непевних думок його тривога зростала, і коли нарешті водій дійшов до того будинку, то був такий знервований, що, розмахуючи кулаком під носом у господаря, закричав: "Тримай собі свій домкрат!"
Подобається це нам, чи ні, але наші думки визначають маршрут нашої земної мандрівки, званої життям. Якщо будемо думати тільки про невдачі, то вони переслідуватимуть нас. Якщо ж думатимемо, що ми нелюб'язні, невиховані, то такою буде і наша поведінка. Якщо говорити дитині, що вона дурна, то такою вона і виросте.
* * *
ПІСОК І РУКА
Тринадцятилітній Юрко прогулювався з мамою пляжем. Нараз спитав її:
— Мамо, як вберегти приятеля, якого дуже любиш?
Мама подумала трохи, потім, нахилившись, набрала в жмені піску. Одну руку стиснула в кулак і пісок почав вислизати поміж пальців. Чим більше стискала кулак, тим більше пісок вислизав.
Другу руку, натомість, тримала відкритою і пісок залишився в ній.
Хлопчик зі здивуванням спостерігав, а потім радісно скрикнув:
— Розумію!
У забутому гірському храмі зберігалася ікона Богородиці, на зворотному боці якої була написана одна молитва — молитва усиновлення.
Ось вона:
Господи,
допоможи мені бути приятелем усіх.
Приятелем,
що чекає і не нудиться,
що приймає з добротою,
що вислуховує без зусилля,
що дякує з радістю.
Приятелем,
якого завжди можна знайти.
Допоможи мені пропонувати
іншим безкорисливу дружбу,
випромінюючи радісний мир,
Твій мир, Господи.
Вчини так, щоб я був готовий
підтримувати і приймати
насамперед найслабших і
покривджених.
Таким чином я зможу
помагати іншим відчувати
Твою близькість,
Господи ніжності.
* * *
ГОБЕЛЕН
Молодого монаха послали до одного монастиря у Фландрії ткати разом з іншими великий гобелен.
Якось він спустився зі своєї драбини дуже обурений.
— Досить! Я більше не можу працювати! Вказівки, які дають мені, беззмістовні! Я працював золотою ниткою, а тут мені кажуть зав'язати її і відтяти...
— Сину, — сказав спокійно старий монах, — ти не бачиш цього гобелена так, як треба його бачити. Ти працюєш з виворітного боку і тільки з одним фрагментом.
І повів його показати роботу з лицевого боку. Молодий монах остовпів. Він працював над дуже красивим гобеленом — "Поклоніння трьох царів", а його нитка творила частину німба навколо голови Божого Дитятка.
У давній легенді оповідується про чоловіка, котрому Бог пообіцяв, що виконає одне його бажання.
Чоловік подумав і сказав:
— Я хотів би чинити добро, не знаючи про це.
Бог вислухав його.
Пізніше, побачивши, що це бажання таке добре, Бог поширив його на всіх людей.
І так триває й досі.
Ніколи не знецінюй себе. Може, у тебе не буде жодного доказу, що ти вартуєш більше, ніж про себе думаєш. Усі ми тчемо дуже великий гобелен неймовірної краси, якого ніколи не бачимо в цілості.
* * *
НЕСПОДІВАНКА
Був він людиною чесною, представником мовчазної більшості, суворим з жінкою і дітьми, членом расистської ліги, тому що вважав за краще, щоб "чорні залишалися у своїй країні".