Це був чоловік років тридцяти п'яти, з правильними, але такими суворими рисами обличчя, що мимоволі спадала на думку фанатична віра давніх ченців.
Він був украй збентежений та схвильований і вже не так упевнено пробелькотів:
— Ви ж не скажете, що це…
Ніхто не наважувався роздягнути графиню. Марно прикладали люстерко їй до уст. Послухали серце, але воно вже не билося.
— Я не бачу рани… — промовив Мегре і почав роздивлятися довкола. Хоч відтоді, як він був тут востаннє, минуло тридцять років, проте ніщо не змінилося. Чаші для причастя стояли на своїх місцях, риза, наготовлена до наступної меси, сутанка й мережана накидка церковного служки лежали де й колись
Сіре світло просочувалося крізь подвійне стрілчасте вікно, розріджуючи й без того слабке сяйво лампади.
Було душно й холодно водночас. Священика помітно гнітили якісь жахливі думки.
Драматична ситуація! Мегре спочатку цього не збагнув. Але спогади дитинства раз у раз спливали на поверхню пам'яті, як бульбашки.
"… Церкву, де вчинено злочин, освятити знову може лише епіскоп…"
Але який же то злочин? Ніхто не почув навіть пострілу! Ніхто не підходив до графині! Впродовж усієї меси Мегре, правду сказати, не зводив з неї очей!
До того ж не пролилось ані краплини крові, не видно було жодної подряпинки!
— Друга меса о сьомій, здається, так?
Він з полегшенням зітхнув, почувши важкі кроки лікаря, кругловидого добродія, що був явно вражений побаченим і переводив очі з комісара на кюре, з кюре на комісара.
— Вона мертва? — запитав і, не вагаючись, розстебнув корсаж.
Священик відвернувся. Пролунали важкі кроки, і зразу ж ударив дзвін — дзвонар заходився смикати за мотузку. То був перший дзвін до другої меси.
— Я бачу лише спазм судин… від… Я не був домашнім лікарем графині, яка вважала за краще лікуватися в мого колеги з Мулена. Але двічі або тричі мене викликали до замка… Вона мала дуже хворе серце…
Ризниця була вузька, і там було тісно для трьох чоловіків і небіжчиці. Прийшло двоє хлопчиків-служок, бо меса о сьомій мала бути урочистіша.
— Її машина, певно, тут десь, під церквою, — промовив Мегре. — Треба сказати, щоб тіло відвезли додому…
Він весь час відчував на собі тягар засмученого погляду священика. А може, той про щось здогадується? Так воно чи ні, але, поки паламар і шофер переносили тіло до машини, кюре наблизився до комісара.
— Ви певні, що… Мені ще треба відправити дві меси… Адже сьогодні день поминання… Мої парафіяни дуже…
Оскільки графиня вмерла від спазму судин, хіба Мегре не має права підбадьорити його?
— Ви ж чули, що сказав лікар…
— Але ж ви приїхали сюди, і саме сьогодні, якраз перед цією месою…
Мегре довелося докласти чимало зусиль, щоб здатися спокійним.
— Зовсім випадково, панотче… Мого батька поховано на вашому цвинтарі…
І він квапливо рушив до машини — лімузина старої моделі. Шофер саме заводив ручкою мотор. Лікар не знав, що йому робити. На майдані було кілька чоловік; вони не розуміли, що сталося.
— Їдьмо разом…
Тіло небіжчиці займало багато місця. Мегре й лікар примостилися на краєчку сидіння.
— Мені здалося, що ви здивувалися, коли я це сказав… — стиха промовив лікар, який ще не встиг повернути собі самовпевненість. — Якби ви були в курсі справ, ви, мабуть, могли б зрозуміти… Адже графиня…
Він замовк, глянувши на шофера в чорній лівреї, який з байдужим виглядом правив машиною. Вони саме перетинали центральний майдан, по один бік якого, на пагорбі, височіла церква, а по другий, куди похило спускався майдан, розкинувся ставок Нотр-Дам, що цього ранку був отруйно-сірого кольору.
З правого боку промайнула корчма Марі Татен — перший дім селища. Навпроти тяглась дубова алея, і вдалині вже вимальовувалося похмуре громаддя замка.
А небо було однотонно сіре, холодне, мов крига.
— Знаєте, це наробить галасу… Тому наш кюре такий заклопотаний.
Доктор Бушардон, селянський син, лишився селянином. Він був у коричневому мисливському костюмі, високих гумових чоботях.
— Оце зібрався на ставок пополювати на качок…
— Ви не ходите до меси?
Лікар підморгнув Мегре:
— Це анітрохи не заважало мені приятелювати із старим кюре… Але цей…
Машина в'їхала до парку. Тепер можна було вже розрізнити окремі деталі замка, зачинені віконниці першого поверху, дві наріжні башти — єдине, що залишилося від старої будівлі.
Коли машина зупинилася біля під'їзду, Мегре в думці зазирнув крізь заґратовані вікна півпідвалу й наче знову побачив знайому кухню в клубах пари й огрядну жінку, яка скубе куріпок.
Шофер не знав, що далі робити, й не наважувався відчиняти дверці лімузина.
— Здається, пан Жан іще не встав…
— Покличте кого завгодно… Адже є якісь слуги в домі?..
Мегре витяг з кишені носову хусточку. Ранок був таки холодний. Лікар, що стояв поруч, заходився набивати люльку.
— Хто цей пан Жан?
Бушардон знизав плечима, ледь помітно і якось дивно посміхаючись.
— Самі зараз побачите.
— Що він за один, кінець кінцем?
— Молодик… Чарівний молодик…
— Родич?
— Як вам буде завгодно!.. Деякою мірою!.. Ні, годі! Краще сказати все одразу! Це коханець графині… Про людське око він її секретар…
Мегре подивився лікареві просто в вічі, раптом пригадавши, що вчився з ним у школі! Тільки ніхто б його не впізнав. Адже йому вже сорок два! Тепер він став такий огрядний.
А замок Мегре знає краще, ніж будь-хто. Особливо надвірні будівлі. Досить зробити кілька кроків, щоб побачити будинок управителя, де Мегре народився.
Отже, напевно, саме ці спогади так схвилювали його. Особливо спогад про графиню де Сен-Ф'якр, якою він знав її в ті далекі часи. В пам'яті спливла молода жінка, що втілювала для нього, звичайнісінького тоді "хлопчиська з низів", усю жіночність, грацію, усю шляхетність.
І ось вона мертва! Її, немов якусь громіздку річ, упхали до машини, перед тим зігнувши ноги. На ній навіть не застебнули корсаж, і поміж складок чорної сукні видно було білу сорочку.
"… Станеться злочин…"
Проте лікар стверджував, що вона вмерла від спазму судин! Який ясновидець міг таке передбачити? І чому він повідомив поліцію?
В замку зчинилась метушня. Грюкали двері. Дворецький, накинувши на плечі ліврею, прочинив двері головного під'їзду, але не наважувався вийти на сходи. З-за його плечей виринув якийсь чоловік у піжамі, зі скуйовдженим волоссям, заспаний.
— Що там таке? — крикнув він.
— Альфонс! — цинічно буркнув лікар на вухо Мегре.
Стривожена метушнею куховарка мовчки визирала з вікна півпідвалу. Порозчинялися й слухові віконця під дахом, у кімнатах прислуги.
— Чого ви чекаєте? Несіть мерщій графиню до ліжка! — обурено гримнув Мегре.
Усе це здавалося йому блюзнірством й аж ніяк не в'язалось із спогадами дитинства. Від усього цього він відчував не лише духовну, а й фізичну виснагу.
"… Станеться злочин…"
Вдарив другий дзвін. Люди, мабуть, уже поспішали до меси. Серед них, певно, були фермери, що приїхали здалеку возами. І вони, звичайно, привезли квіти, щоб покласти їх на могили…
Жан не наважувався наблизитись до комісара. Дворецький так і застиг на порозі, не знаючи, що робити далі.
— Пані графиня… Пані… — бурмотів він.
— Отже, ви хочете залишити її тут, так?..
Чорт забирай, чому лікар так іронічно посміхається? Мегре вирішив удатися до примусу.
— Ви, — він показав на шофера, — і ви! — показав на слугу, — Віднесіть її до спальні…
Коли слуга й шофер почали виносити небіжчицю з машини, в холі пролунав дзвоник.
— Телефон… Дивно, саме зараз… — буркнув Бушардон.
Жан не наважувався підходити до апарата. Здавалося, він зовсім розгубився. Тоді Мегре квапливо ввійшов до холу і зняв трубку.
— Алло! Так, замок…
У трубці озвався голос, наче десь зовсім поруч:
— Покличте, будь ласка, мою матір. Вона вже, певно, повернулася з меси…
— Хто це говорить?
— Граф де Сен-Ф'якр. Зрештою, це вас не обходить… Покличте мою матір…
— Стривайте… Спершу скажіть, звідки ви дзвоните?..
— 3 Мулена! Але, хай йому грець, я ж вам кажу, що…
— Приїздіть сюди! Так буде краще! — сказав Мегре і, повісивши трубку, притиснувся до стіни, щоб пропустити слуг, які несли небіжчицю.
Розділ II
МОЛИТОВНИК
— Чи є тут хто? — спитав лікар, коли небіжчиця вже лежала на ліжку. — Треба, щоб хто-небудь допоміг мені її роздягти.
— Зараз покличуть покоївку, — озвався Мегре.
І справді, Жан піднявся поверхом вище й незабаром повернувся в супроводі жінки років тридцяти, яка злякано озиралась на всі боки.
— Геть! — гукнув комісар слугам, які тільки цього й чекали.
Він узяв Жана за рукав, окинув його очима з ніг до голови й відвів до амбразури вікна.
— У яких стосунках були ви з сином графині?
Молодик був худий, і смугаста піжама сумнівної чистоти аж ніяк не додавала йому солідності. Він уникав зустрічатися поглядом з Мегре. У нього була погана звичка смикати себе за пальці, ніби вони могли стати від цього довшими.
— Стривайте, — перебив його комісар. — Будьмо одверті, щоб не гаяти часу.
За масивними дубовими дверима спальні хтось ходив з кутка в куток, рипіли пружини ліжка, чути було тихий голос доктора Бушардона, який, очевидно, давав покоївці розпорядження. Можна було здогадатися, що там роздягають небіжчицю.
— Яке, власне, становище посідаєте ви в замку? Від коли ви тут мешкаєте?
— Уже чотири роки.
— А до того часу ви знали графиню де Сен-Ф'якр?
— Я… Тобто я хочу сказати, що мене рекомендували графині наші спільні друзі… Мої батьки збідніли через банкрутство одного маленького ліонського банку. Я оселився тут як довірена особа, щоб вести особисті справи мадам…
— Пробачте! А чим ви займалися раніше?
— Я подорожував… Писав критичні статті з мистецтва…
Мегре навіть не посміхнувся. Зрештою, зараз йому було не до іронії.
Замок був великий. На перший погляд імпозантний, усередині він мав такий самий вигляд, як і піжама молодика. Скрізь порох, старі, досить незграбні речі, різний мотлох. Шпалери давно вже час було змінити.
Світлі прямокутники на стінах свідчили про те, що звідси забрано меблі. Найкращі, звичайно! Ті, що становили ще якусь цінність!
— Ви були коханцем графині…
— Кожен має право кохати, кого…
— Дурень! — кинув Мегре і повернувся спиною до свого співрозмовника.
Ніби й так уся справа не була як на долоні! Досить тільки глянути, на цього типа! Досить удихнути повітря замка й перехопити кілька поглядів декого з прислуги!
— Ви знали, що мав приїхати її син?
— Ні… Але яке це мало б для мене значення?
Очі він весь час відводив убік, а правою рукою смикав пальці лівої.
— Я хотів би вдягнутись… Тут холодно… І чому поліція займається цією справою?..
— Ідіть одягніться!
Мегре штовхнув двері спальні, намагаючись не дивитися в бік ліжка, де небіжчиця лежала зовсім гола.
Спальня була схожа на інші покої в цьому будинку — занадто простора, занадто холодна, захаращена старими речами.