Я кажу всім одверто, що беру хабарі, але чим хабарі? Хортенятами. Це зовсім інша річ.
Г о р о д н и ч и й. Ну, хортенятами, або чим іншим — однаково хабарі.
А м о с Ф е д о р о в и ч. Ну, ні, Антоне Антоновичу. А от, наприклад, коли в кого-небудь шуба коштує п'ятсот карбованців, та дружині шаль...
Г о р о д н и ч и й. Ну, а що з того, що ви берете хабарі хортенятами? Зате ви в бога не віруєте; ви до церкви ніколи не ходите; а я, принаймні, у вірі твердий і кожної неділі буваю в церкві. А ви... О, я знаю вас: ви якщо почнете говорити про створення світу, просто волосся на голові здіймається.
А м о с Ф е д о р о в и ч. Та ж бо сам собою дійшов, власним розумом.
Г о р о д н и ч и й. Ну, в іншому разі багато розуму гірше, ніж би його зовсім не було. А втім, я так тільки згадав про повітовий суд; а по правді сказати, навряд чи хто загляне коли-небудь туди; це вже таке завидне місце, сам бог ним опікується. А от вам, Лука Лукич, то, як доглядачеві навчальних закладів, треба потурбуватися особливо щодо вчителів. Вони люди, звичайно, вчені й виховувалися в різних колегіях, але коять дуже химерні вчинки, натурально, нерозлучні з ученим званням. Один із них, приміром, отой, що має товсте обличчя... не пригадаю його прізвища, ніяк не може обійтися без того, щоб, зійшовши на кафедру, не зробити гримасу, ось отак (робить гримасу), і потім почне рукою з-під галстука прасувати свою бороду. Звісно, якщо він школяреві скривить таку пику, то воно ще нічого: може, воно там і треба так, про це я не можу судити; але ви подумайте самі, якщо він зробить це одвідувачеві — це може бути дуже погано: пан ревізор чи інший хто може взяти це проти себе. З цього, чорт знає, що може вийти.
Л у к а Л у к и ч. Що ж мені, справді, з ним робити? Я вже кілька разів йому говорив. Ось іще цими днями, коли зайшов був у клас наш предводитель, він склеїв таку пику, якої я ніколи ще й не бачив. Він ото її скривив від щирого серця, а мені догана: навіщо вільнодумні мислі прищеплюються юнацтву.
Г о р о д н и ч и й. Те саме я повинен вам сказати і про вчителя історичної науки. Він учена голова — це видно, і знання нахапав силу, але тільки пояснює з таким запалом, що не тямить себе. Я одного разу слухав його: ну, поки говорив про асіріян та вавілонян — ще нічого, а як добрався до Олександра Македонського4, то я не можу вам сказати, що з ним зробилось. Я думав, що пожежа, їй-богу! Збіг з кафедри, і, скільки сили, тарах стільцем по підлозі. Воно, звісно, Олександр Македонський герой, але навіщо ж стільці ламати? від цього збиток казні.
Л у к а Л у к и ч. Егеж, він запальний! Я йому це кілька разів уже зауважував... Каже: "Як хочете, для науки я життя не пожалію".
Г о р о д н и ч и й. Отож, такий уже нез'ясненний закон долі: розумна людина — або п'яниця, або пику так скривить, що хоч святих винось.
Л у к а Л у к и ч. Не доведи боже служити по вченій галузі! Всього боїшся: всякий втручається, всякому хочеться показати, що він теж розумна людина.
Г о р о д н и ч и й. Це б ще нічого,— інкогніто прокляте! Враз загляне: "А, ви тут, голубчики! А хто", скаже, "тут суддя?" — "Ляпкін-Тяпкін".— "А дайте-но сюди Ляпкіна-Тяпкіна. А хто попечитель богоугодних закладів?" — "Земляника".— "А дайте-но сюди Землянику!" Ось що погано.
Ява II
Ті самі й поштмейстер.
П о ш т м е й с т е р. Скажіть, панове, що, який чиновник їде?
Г о р о д н и ч и й. А ви хіба не чули?
П о ш т м е й с т е р. Чув од Петра Івановича Бобчинського. Він тільки що був у мене в поштовій конторі.
Г о р о д н и ч и й. Ну, що? як ви думаєте про це?
П о ш т м е й с т е р. А що думаю? — війна з турками буде.
А м о с Ф е д о р о в и ч. В одне слово! я сам те думав.
Г о р о д н и ч и й. Егеж, обидва пальцем у небо попали.
П о ш т м е й с т е р. Далебі, війна з турками. Це все француз паскудить.
Г о р о д н и ч и й. Яка там війна з турками! Просто нам погано буде, а не туркам. Це вже відомо: в мене лист.
П о ш т м е й с т е р. А коли так, то не буде війни з турками.
Г о р о д н и ч и й. Ну, що ж, як ви, Іване Кузьмичу?
П о ш т м е й с т е р. Та що я? Як ви, Антоне Антоновичу?
Г о р о д н и ч и й. Та що я? Страху ніби й нема, а так... трошки... Купецтво та громадянство мене бентежить. Кажуть, що в мене їм не з медом; а я, от їй-богу, якщо і взяв з кого, то, вірте, без ніякої ненависті. Я навіть думаю (бере його під руку і обводить набік), я навіть думаю, чи не було на мене якого-небудь доносу. Навіщо ж справді-таки до нас ревізор? Послухайте, Іване Кузьмичу, чи не можна вам, для спільної нашої користі, всякого листа, що прибуває до вас у поштову контору, вхідного й вихідного, знаєте, отак трошки розпечатати й прочитати: чи немає в ньому якого-небудь донесення або, просто, писанини. Якщо нема, то можна знов запечатати; а втім, можна навіть і так віддати листа, розпечатаного.
П о ш т м е й с т е р. Знаю, знаю... Цього не вчіть, це я роблю не те, щоб через осторогу, а більше з цікавості: страх люблю дізнатися, що є нового на світі. Я вам скажу, що це прецікаве читання. Іншого листа з насолодою прочитаєш — так описуються всякі пасажі5... а повчальність яка... краще, ніж у "Московских ведомостях"6.
Г о р о д н и ч и й. Ну, що ж, скажіть, нічого не вичитували про якого-небудь чиновника з Петербурга?
П о ш т м е й с т е р. Ні, про петербурзького нічого нема, а про костромських і саратовських багато говориться. Шкода, одначе, що ви не читаєте листів: є прекрасні місця. Ось недавно: один поручик пише до приятеля, і описав бал у найграйливішому... дуже, дуже гарно: "Життя моє, любий друже, тече", каже, "в емпіреях7: панночок багато, музика грає, штандарт8 скаче"... З великим, з великим почуттям описав. Я навмисне залишив його в себе. Хочете, прочитаю?
Г о р о д н и ч и й. Ну, тепер не до того. То зробіть ласку, Іване Кузьмичу: якщо випадком трапиться скарга або донесення, то, без усяких міркувань, затримуйте.
П о ш т м е й с т е р. З великою охотою.
А м о с Ф е д о р о в и ч. Глядіть, дістанеться вам коли-небудь за це.
П о ш т м е й с т е р. Ой, батечку!
Г о р о д н и ч и й. Нічого, нічого. Інша річ, якби ви з цього публічне що-небудь зробили, але ж це діло сімейственне.
А м о с Ф е д о р о в и ч. Егеж, недобре діло заварилось! А я, признаюсь, ішов оце до вас, Антоне Антоновичу, з тим, щоб пошанувати вас собачкою. Рідна сестра тому псові, якого ви знаєте. Адже ви чули, що Чептович із Верховинським розпочали позви, і тепер мені розкіш: полюю зайців на землях і в того і в того.
Г о р о д н и ч и й. Батечку, не милі мені тепер ваші зайці: в мене інкогніто прокляте сидить у голові. Так і ждеш, що ось відчиняться двері — і гульк...
Ява III
Ті самі, Добчинський і Бобчинський (обидва входять, засапавшись).
Б о б ч и н с ь к и й. Надзвичайна подія!
Д о б ч и н с ь к и й. Несподівана звістка!
В с і. Що, що таке?
Д о б ч и н с ь к и й. Непередбачена річ: приходимо в гостиницю....
Б о б ч и н с ь к и й (перебиваючи). Приходимо з Петром Івановичем у гостиницю...
Д о б ч и н с ь к и й (перебиваючи). Е, дозвольте ж, Петре Івановичу, я розкажу.
Б о б ч и н с ь к и й. Е, ні, дозвольте вже я... дозвольте, дозвольте... ви ж і мови такої не маєте...
Д о б ч и н с ь к и й. А ви зіб'єтесь і не пригадаєте всього.
Б о б ч и н с ь к и й. Пригадаю, їй-богу, пригадаю. Вже не перешкоджайте, хай я розповім, не перешкоджайте! Скажіть, панове, зробіть ласку, щоб Петро Іванович не перешкоджав.
Г о р о д н и ч и й. Та говоріть, бога ради, що таке? У мене серце не на місці. Сідайте, панове! Візьміть стільці! Петре Івановичу, ось вам стілець. (Усі сідають навколо обох Петрів Івановичів). Ну, що, що таке?
Б о б ч и н с ь к и й. Дозвольте, дозвольте; я все за порядком. Як тільки мав я приємність вийти од вас після того, як ви зводили збентежитись одержаним листом, отак-бо, я тоді ж забіг... вже, будь ласка, не перебивайте, Петре Івановичу! Я вже все, все, все знаю. То я, от, звольте бачити, забіг до Коробкіна. А не заставши Коробкіна дома, завернув до Растаковського, а не заставши Растаковського, зайшов ото до Івана Кузьмича, щоб переказати йому одержану вами новину, та, ідучи звідти, зустрівся з Петром Івановичем...
Д о б ч и н с ь к и й (перебиваючи). Коло рундука, де продаються пироги.
Б о б ч и н с ь к и й. Коло рундука, де продаються пироги. Та, зустрівшись з Петром Івановичем, і кажу йому: чи чули ви про новину оту, яку одержав Антон Антонович із цілком певного листа? А Петро Іванович уже чули про це від ключниці вашої, Авдоті, яку, не знаю чого, було послано до Филипа Антоновича Почечуєва.
Д о б ч и н с ь к и й (перебиваючи). По барильце для французької горілки.
Б о б ч и н с ь к и й (одводячи його руки). По барильце для французької горілки. От ми пішли з Петром Івановичем до Почечуєва... Ви вже, Петре Івановичу... теє-то... не перебивайте, будь ласка, не перебивайте!.. Пішли до Почечуєва, та на дорозі Петро Іванович каже: "Зайдімо", каже, "до трактиру. У шлунку-бо в мене... зранку я нічого не їв, то шлункове трясіння..." отаке-то, в шлунку в Петра Івановича... "А в трактир", каже, "привезли тепер свіжої сьомги, то ми закусимо". Тільки-но ми в гостиницю, коли це юнак...
Д о б ч и н с ь к и й (перебиваючи). Непоганий із себе, в партикулярному9 одязі...
Б о б ч и н с ь к и й. Непоганий із себе, в партикулярному одязі, ходить отак по кімнаті, і на обличчі отакий роздум... фізіономія... вчинки, і тут (крутить рукою біля лоба) багато, багато всього. Я ніби передчував і кажу Петрові Івановичу: "Тут що-небудь не спроста". Егеж. А Петро Іванович уже кивнув пальцем і підкликали трактирника,— трактирника Власа: в нього жінка три тижні тому породила і такий премоторний хлопчик, буде так само, як і батько, держати трактир. Підкликавши Власа, Петро Іванович і спитали його потихеньку: "Хто", каже, "цей юнак?" — а Влас і відповідає на це: "Це", каже... Е, не перебивайте, Петре Івановичу, будь ласка, не перебивайте, ви не розкажете, їй-богу, не розкажете: ви пришіптуєте, у вас, я знаю, один зуб в роті із свистом... "Це", каже, "юнак, чиновник", отак-бо, "їде з Петербурга, а на прізвище", каже, "Іван Олександрович Хлестаков, а їде", каже, "в Саратовську губернію і", каже, "предивно себе атестує: другий уже тиждень живе, з трактиру не їде, забирає все набір і ні копійки не хоче платити".