Наприкінці навчального року Гаррі зіткнувся віч у віч не з ким іншим, як із самим лордом Волдемортом. І нехай Волдеморт був тепер лише жалюгідною тінню себе колишнього, він і далі наганяв страх, був підступний і прагнув відновити колишню могутність.
Гаррі вдруге пощастило врятуватися від Волде морта, але це сталося чудом, і навіть тепер, коли минуло вже кілька тижнів, Гаррі прокидався серед ночі, обливаючись холодним потом, і думав, де тепер лорд Волдеморт, пригадував його ошаліле обличчя, нестямно вирячені очі…
Зненацька Гаррі завмер, випроставшись на садовій лавці. Він дивився на живопліт, аж тут живопліт і сам подивився на нього. Поміж листям світилося двоє величезних зелених очей.
Гаррі скочив на ноги, і саме тоді з другого боку галявини долинув глузливий голос.
— А я знаю, який сьогодні день, — наспівував Дадлі, перевальцем тюпаючи до нього.
Величезні очі кліпнули і щезли.
— Що? — запитав Гаррі, незмигно дивлячись туди, де щойно були очі.
— Я знаю, який це день, — повторив Дадлі і підійшов ще ближче.
— Чудово! — покепкував Гаррі. — Нарешті ти вивчив назви усіх днів тижня.
— Сьогодні твій день народження, — єхидно мовив Дадлі. — Чому тебе ніхто не привітав? Ти що, навіть друзів не маєш серед тих почвар?
— Не думаю, що твоя мама дуже зрадіє, коли довідається, що ти згадуєш мою школу, — незворушно мовив Гаррі.
Дадлі підтягнув штани, що сповзали з його колихливого пуза.
— Чого ти дивишся на живопліт? — підозріло запитав він.
— Та ось вибираю найкраще заклинання, щоб його підпалити, — відповів Гаррі.
Дадлі миттю відсахнувся, а на його масному обличчі проступив страх.
— Ти не м можеш… Тато казав, що тобі не можна займатися м магією… казав, що викине тебе з дому… А тобі нема де дітися… Ти навіть не маєш друзів, які б тебе…
— Тинди ринди! Фокус покус… чари бари… — страшним голосом вимовив Гаррі.
— МА А А А А АМ! — вереснув Дадлі й кинувся до хати, плутаючись у власних ногах. — МА А МО! Дивися, що він робить!!!
Гаррі дорого заплатив за цю свою розвагу. Хоч ні Дадлі, ні живопліт абсолютно не постраждали, і тітка Петунія знала, що ті слова нічого не означають, Гаррі однаково ледве ухилився, коли вона мало не торохнула його по голові сковородою. Тоді вона вигадала для нього купу роботи і пригрозила не давати їсти, поки він усе не закінчить.
Дадлі собі байдикував — тинявся, ласував морозивом, а Гаррі тим часом протирав вікна, мив машину, косив газон, давав лад клумбам, підрізував і поливав троянди та фарбував садову лавку. Сонце немилосердно палило, обпікаючи йому шию. Гар рі розумів, що не варто було клювати на Дадлів гачок, але ж Дадлі сказав саме те, про що думав і Гаррі: може, він і справді не має друзів у Гоґвортсі…
"Хай би подивилися тепер на знаменитого Гаррі Поттера", — думав він спересердя, розкидаючи на клумби гній. Він уже ледь розгинав спину, а з чола йому стікав рясний піт.
О пів на восьму вечора змучений Гаррі нарешті почув, як його кличе тітка Петунія.
— Ходи їсти! І ступай по газетах!
Гаррі втішено побіг до прохолодної, тьмяно освітленої кухні. На холодильнику стояв приготований на вечір пудинг: величезна запіканка зі збитих вершків і зацукрованих фіалок. А в духовці апетитно шкварчав кавалок свинячої ноги.
— Швиденько їж! Скоро прийдуть Мейсони! — тітка Петунія показала на два кусні хліба і грудку сиру, що лежали на столі. На тітці вже була вечірня сукня жовто рожевого кольору.
Гаррі помив руки і миттю проковтнув свою жалюгідну вечерю. Не встиг дожувати, як тітка Петунія забрала його тарілку:
— Нагору! Мерщій!
Проходячи повз вітальню, Гаррі побачив дядька Вернона і Дадлі в метеликах і смокінгах. Тільки но він ступив на верхній сходовий майданчик, як пролунав дзвінок, а біля підніжжя сходів з'явилося розлючене обличчя дядька Вернона:
— Пам'ятай, хлопче: жодного звуку!
Гаррі навшпиньки пройшов до спальні, прослизнув усередину, зачинив за собою двері і обернувся до ліжка, щоб упасти на нього.
Але там уже хтось сидів.
— РОЗДІЛ ДРУГИЙ —
Попередження Добі
Гаррі ледь не скрикнув із несподіванки, але вчасно стримався. Маленька істота на ліжку мала великі кажанячі вуха і вирячені зелені очі завбільшки з тенісний м'яч. "Ага, то ось хто сьогодні вранці стежив за мною із живоплоту", — здогадався він.
Поки вони розглядали одне одного, з коридору долинув голос Дадлі:
— Можна взяти ваші плащі, містере й місіс Мейсон?
Істота зіскочила з ліжка і вклонилася так низько, що кінчик її довгого тоненького носа торкнувся килима. Одягнена вона була у якусь стару наволочку з прорізами для рук і ніг.
— Е е… привіт, — боязко мовив Гаррі.
— Гаррі Поттер! — вискнула істота пронизливим голосочком (унизу його, мабуть, теж почули). — Добі так давно хотів зустрітися з вами… Це така честь…
— Д дякую, — промимрив Гаррі.
Скрадаючись уздовж стіни, він опустився на стілець біля великої клітки, у якій спала Гедвіґа. Він хотів запитати: "Що ти таке?", але подумав, що це звучатиме не вельми делікатно, і тому спитав:
— Хто ти такий?
— Добі, паничу. Просто Добі. Ельф домовик, — обізвалася істота.
— Ох!.. Справді? — здивувався Гаррі. — Е е… я б не хотів бути нечемним, але… зараз не найкращий час для того, щоб у моїй спальні був ельф домовик.
З вітальні долинув гострий, нещирий сміх тітки Петунії. Ельф похнюпився.
— Не те, що я тобі не радий, — швиденько додав Гаррі, — але… е е… чому ти опинився саме тут?
— На те є причина, паничу, — поважно відповів Добі. — Добі прибув, щоб сказати вам, паничу… ні, це непросто… Добі думає, з чого починати…
— Прошу сідати, — ввічливо показав на ліжко Гаррі. На його жах, ельф раптом розридався — і то дуже голосно.
— "П прошу сідати"!.. — лементував він. — Ніколи… ще ніколи…
Гаррі здалося, ніби голоси внизу затихли.
— Я перепрошую, — прошепотів він. — Я не хотів тебе образити.
— Образити Добі! — мало не задихнувся ельф. — Жоден чарівник ще ніколи не розмовляв з Добі як з рівним.
"Тсс!" — запанікував Гаррі і підштовхнув Добі назад на ліжко, де той почав гикати, нагадуючи якусь велику і потворну ляльку. Нарешті він опанував себе і вп'явся в Гаррі своїми зеленими очима, які сльозилися від захвату.
— Ти, мабуть, просто не зустрічав нормальних чарівників, — підбадьорливо сказав йому Гаррі.
Добі захитав головою. Потім, без попередження, підстрибнув і почав люто битися головою в шибку, приказуючи: "Поганий Добі! Поганий Добі!"
— Перестань! Що ти виробляєш? — зашипів Гаррі, скочив на ноги і знову посадовив Добі на ліжко. Гедвіґа прокинулась, голосно ухнула і шалено забилася крильми об клітку.
— Паничу, Добі мусив себе покарати, — пояснив ельф, очі якого дивилися вже трохи скоса. — Паничу, Добі мало не сказав чогось поганого про свою родину.
— Твою родину?
— Родину чарівників, яким прислуговує Добі… Паничу, Добі — ельф домовик, і він зобов'язаний вічно служити одному домові й одній родині.
— А вони знають, що ти тут? — поцікавився Гаррі. Добі здригнувся.
— Ой, ні, паничу, ні… Добі мусить якнайтяжче покарати себе за це. Добі мусить прищемити собі вуха дверцятами духовки. Якщо вони колись про це довідаються, паничу…
— А хіба вони не помітять, коли ти прищемиш вуха дверцятами?
— Сумніваюся, паничу. Добі завжди себе за щось карає. Так велять господарі. Нагадують, що зайве покарання Добі ніколи не зашкодить.
— А чом ти не покинеш їх? Чом не втечеш?
— Паничу, ельфа домовика треба відпустити. А та родина ніколи не відпустить Добі на волю… Добі служитиме їм аж до самої смерті…
Гаррі приголомшено подивився на ельфа:
— А я ще думав, який я нещасний, що мушу прожити тут ще один місяць, — сказав він. — Після цього Дурслі видаються мало не святими. А чи не може тобі хтось допомогти? Може, я?..
Майже відразу Гаррі пошкодував про сказане. Добі знову розридався від вдячності.
— Будь ласка, — нажахано зашепотів Гаррі, — будь ласка, заспокойся. Якщо Дурслі щось почують, якщо дізнаються, що ти тут…
— Гаррі Поттер питає, чи він може допомогти Добі!.. Паничу, Добі чув про вашу велич, але про вашу доброту він ніколи не знав…
Гаррі, відчувши, що його обличчя аж палає, заперечив:
— Хоч би що ти чув про мою велич, то все дурниці. Я навіть не найкращий першокласник у Гоґвортсі, а от Герміона…
Але раптом Гаррі затнувся, бо згадка про Герміону засмутила його.
— Гаррі Поттер сором'язливий і скромний, — шанобливо вимовив Добі, а його круглі очі аж сяяли. — Гаррі Поттер навіть не згадує про свою перемогу над Тим Кого Не Можна Називати.
— Над Волдемортом? — перепитав Гаррі. Добі сплеснув долонями, підняв руки над своїми кажанячими вухами і простогнав:
— Ой, не називайте цього імені, паничу! Не називайте цього імені!
— Перепрошую, — швиденько вибачився Гаррі. — Я знаю багатьох людей, які не люблять його називати: мій приятель Рон…
Гаррі знову затнувся. Згадка про Рона теж завдала йому болю.
Добі нахилився до Гаррі, і його очі були великі, мов фари.
— Добі чув, — прохрипів він, — що Гаррі Поттер удруге зіткнувся з Лордом Темряви всього кілька тижнів тому… Чув, що Гаррі Поттер врятувався знову.
Гаррі кивнув, а очі Добі зненацька заблищали від сліз.
— Ох, паничу! — роззявив він рота, витираючи обличчя кутиком своєї брудної наволочки. — Гаррі Поттер хоробрий і відважний! Він стільки разів безстрашно перемагав! Але Добі прийшов захистити Гаррі Поттера, попередити його про небезпеку, навіть, якщо за це Добі й доведеться прищемити собі вуха дверцятами духовки… Гаррі Поттер не повинен повертатися до Гоґвортсу!
Запала тиша, яку уривав тільки стукіт ножів і виделок унизу та далекий гул голосу дядька Вер нона.
— Щ що? — затнувся Гаррі. — Але ж я мушу повертатися — першого вересня починаються уроки. Я тільки цього й чекаю. Ти не знаєш, як мені тут важко. Я тут чужий. Я належу до твого світу — до Гоґвортсу.
— Ні, ні, ні! — запищав Добі, так енергійно захитавши головою, що аж вуха заляскали. — Гаррі Поттер має лишатися в безпечному місці. Він надто видатний, надто добрий, щоб усі ми його втратили. У Гоґвортсі Гаррі Поттерові загрожує смертельна небезпека.
— Чому? — здивувався Гаррі.
— Бо є змова, Гаррі Поттере. У Гоґвортській школі чарів і чаклунства цього року стануться найжахливіші речі, — прошепотів Добі, і раптом затремтів з голови до п'ят. — Паничу, Добі давно про неї знає.