Таке придумав: попелу барило!
Ха-ха-ха-ха! Ну, як на нього злитись?
Чудовий хлопець все-таки Саноццо. (Виходить).
ЯВА ТРЕТЯ
Зала в палаці герцога.
АЛЕССАНДРА і КАСТІЛЬЙОНЕ.
АЛЕССАНДРА
Сумний ти, Кастільйоне.
КАСТІЛЬЙОНЕ
Я? Нітрохи!
Я найщасливіша людина в Римі.
Ще кілька днів, о люба Алессандро,
І ти — моя. О, я такий щасливий! [348]
АЛЕССАНДРА
Радієш ти, сказала б, дуже дивно.
Що діється з тобою, мій кузене?
Чому зітхаєш важко?
КАСТІЛЬЙОНЕ
Та невже?
Я й не помітив. Далебі, це звичка —
Таку вже маю звичку дурнувату,
Коли радію надто. Я зітхав? (Зітхає).
АЛЕССАНДРА
Авжеж. Тобі недобре. Забагато
Собі ти потурати став, на жаль.
Ті оргії нічні тебе погублять!
Мій Кастільйоне, дуже ти змінився:
Змарнілий вид... ні, так ніщо не шкодить
Здоров'ю, як неспання та вино.
КАСТІЛЬЙОНЕ (задумливо)
Так не шкідлива, як вино й розпуста.
Я кину це.
АЛЕССАНДРА
Отож! А ще облиш
Друзяк своїх крикливих — таж не рівня
Плебеї спадкоємцеві ді Брольйо
І мужу Алессандри.
КАСТІЛЬЙОНЕ
їх облишу.
АЛЕССАНДРА
Звичайно — мусиш. І ретельно дбай
Про одяг та про виїзд — вельми прості
Вони як на твій стан, адже пристойність
Багато важить.
КАСТІЛЬЙОНЕ
Дбатиму й про це.
АЛЕССАНДРА
Гляди ж! І на свою поставу, пане,
Зверни увагу,— гідності тобі
Бракує. [349]
КАСТІЛЬЙОНЕ
Гідності мені бракує.
Авжеж.
АЛЕССАНДРА (спогорда)
Та, бачу, ти смієшся з мене!
КАСТІЛЬЙОНЕ (неуважливо)
Кохана Лалаго!
АЛЕССАНДРА
Невже причулось?
Про Лалагу він при мені згадав!
Мій графе! (Кладе руку йому на плече).
Де твої думки?.. Він хворий!
Та що тобі таке?
КАСТІЛЬЙОНЕ (здригнувшись)
Кузино люба!
Простіть мені, я й справді занедужав.
Зніміть, прошу вас, руку із плеча...
Як душно тут! О пані!.. Ось і герцог!
Входить ді БРОЛЬЙО.
ДІ БРОЛЬЙО
Є новина, мій сину! (Приглядається до Алессандри).
В чому річ?
Копилить губки? То цілуй мерщій!
Негіднику, цілуй, і помиріться!
Обоє слухайте. Чекає Рим
Поліціана — Лестерського графа!
Запросимо його ми на весілля.
Він вперше в Римі.
АЛЕССАНДРА
Що! Поліціан,
Британський граф із Лестеру?
Він самий.
Запросимо до себе на весілля.
Юнак роками — славою він муж.
З ним не стрічався я, та люди кажуть:
Розумний, смілий, дуже родовитий.
Запросимо його ми на весілля. [350]
АЛЕССАНДРА
А я начулась про Поліціана —
Гульвіса, легковажний і зрадливий.
Хіба не так? До роздумів не схильний.
ДІ БРОЛЬЙО
Е, ні, голубко. Кажуть, що нема
У філософії таких софізмів,
Щоб він їх розтлумачити не зміг.
Таких учених мало.
АЛЕССАНДРА
Дивина!
Мені казали ті, хто з ним знайомий,
Що цей Поліціан, немов шалений,
До чаші насолод земних припав.
КАСТІЛЬЙОНЕ
Кумедія! Знайомий я із ним.
Поліціан не вчений, не дотепник,
А просто мрійник, і йому чужі
Звичайні пристрасті.
ДІ БРОЛЬЙО
Не треба, діти,
Нам сперечатись. Краще у саду
Вдихнімо аромати свіжих квітів.
Чи десь я чув, чи так мені здалося,
Що меланхолік граф Поліціан? (Виходять).
ЯВА ЧЕТВЕРТА
Жіноча світлиця, вікно відчинене в сад. ЛАЛАГА, у глибокій жалобі, читає при столику, на якому кілька книжок і дзеркальце. В глибині ДЖАСІНТА (покоївка) недбало сперлася на стілець.
ЛАЛАГА
Джасінто! Чи це ти?
ДЖАСІНТА (зухвало)
Я, синьйорино!
ЛАЛАГА
Не знала я, що ти також в кімнаті.
Сідай! На мене не звертай уваги.
Сідай-но, я така нещасна. [351]
ДЖАСІНТА (вбік)
Й добре.
Джасінта боком сідає на стілець, кладе лікті на бильце й презирливо дивиться на господиню. Лалага читає далі.
ЛАЛАГА
"Під сонцем іншим, він сказав, вона
Розквітла б гойним квітом, та не тут".
Зупиняється, перегортає кілька сторінок і знов читає.
"Де ні зими, ні злив, ні завірюх.
Де вітер з Океану дме західний,
Несучи людям свіжість та бадьорість".
Як гарно! Як прекрасно! І як схоже
На мрії спраглої душі моєї...
Щасливий край! (Помовчавши).
Вона померла — діва!
Ще щасливіша, що могла померти!
Джасінто!
Та не відповідає, і Лалага читає далі.
О, знову! Схожа оповідка
Про гожу панну за далеким морем!
Ось як говорить в п'єсі Фердинанд:
"Померла юна"; Боссола в одвіт:
"Я думаю, що ні,— її ж бо горе
Здавалось вічним!" Безталанна жінка!
Джасінто!
Та знов не відповідає.
Ось іще страшніша повість,
Але так само сповнена розпуки.
Єгипетська цариця тьму сердець
Здобула легко, та своє згубила.
Вона померла. Дві її служниці
Над нею ревно плачуть — ніжні діви,
І ймення ніжні: Ейрос, Харміон!
Веселка й Горлиця... Джасікто!
ДЖАСІНТА (роздратовано)
Що? [352]
ЛАЛАГА
Джасінто, люба, ще сходи, будь ласка,
До книгозбірні й принеси мені
Євангеліє.
ДЖАСІНТА
Тьху! (Виходить).
ЛАЛАГА
Лиш в Галааді
Є ліки зраненій моїй душі!
Росу цілющу в ніч гіркого лиха
Знайду я там — "росу, куди яснішу
За ту, що криє перлами Гермон".
Входить ДЖАСІНТА і жбурляє книгу на стіл.
ДЖАСІНТА
Ось, пані, нате. (Вбік). Ну ж і вередує!
ЛАЛАГА (здивовано)
Що ти, Джасінто, кажеш? Чи тебе
Я чим покривдила? Даруй ласкаво.
Мені слугуєш вірно ти давно,
І я тебе ціную. (Знов береться до читання).
ДЖАСІНТА (вбік)
Так і є!
Прикраси жодної — все віддала мені.
ЛАЛАГА
Що ти сказала? А, до речі, люба,
Щось про своє весілля ти мовчиш.
Як Уго там? Коли вже до вінця?
І чим, Джасінто, я змогла б іще
Зарадити тобі?
ДЖАСІНТА (вбік)
Змогла б іще!
Прозорий вельми натяк. (До Лалаги). Годі вам
Прикрасами отими докоряти!
ЛАЛАГА
Прикрасами! Джасінто, далебі,
Про них не йшлося. [353]
ДЖАСІНТА
Так-таки вже й ні!
Я ладна присягнути, що каблучка
Оця фальшива — Уго так сказав.
Він певен: зроду справжній діамант
Такій, як ви, наш граф не подарує!
А я — вже точно знаю: зараз вам
Не до прикрас. їй-Богу, не брешу. (Виходить).
Лалага, ридаючи, схиляється на столик, трохи згодом підводить голову.
ЛАЛАГА
Нещасна Лалага! Таке почуть
Від покоївки! Годі. То ж змія,
Яку пригріла ти на власних грудях! (Бере дзеркальце).
Єдиний друг — твій давній щирий друг,
Який тебе ніколи не обдурить!
Люстерко вірне! Розкажи мені
Всю правдоньку сумну і не зважай,
Що болю завдаси. Люстерко мовить
Про вид змарнілий, про запалі очі
І про давно померлу вже Красу,
Нагадує про Радість відлетілу
І про зотліле порохно Надій;
Шепоче тихо, сумно, урочисто
Про темну яму, що дочасно зяє
Погубленій. Люстерко вірне, ти
Не прагнеш зиску, не зламаєш серця —
То Кастільйоне клятву поламав,
Ти — вірне, він же зрадник, зрадник!
Під час цього монологу до світлиці входить і наближається до Лалаги не помічений нею ЧЕРНЕЦЬ.
ЧЕРНЕЦЬ
Доню,
На небесах лише спасіння знайдеш.
Про вічність думай, кайся і молись!
ЛАЛАГА (рвучко встаючи)
Не можу я молитись. Зло на Бога
В моїй душі! Той страхітливий бешкет
Шматує серце... Геть! Не до молитви — [354]
Та музика в саду мене дратує!
Твій вид нестерпний! Геть! Мене гнітить
Твій чорний стрій. Ебенове розп'яття
Нагонить жах.
ЧЕРНЕЦЬ
Згадай про вічну душу!
ЛАЛАГА
Ні, про літа дитячі! Батька й матір
Померлих! Ізгадай про мирний дім,
Про джерело прозоре біля ґанку!
Згадай моїх сестричок недорослих!
Згадай моє довірливе кохання,
Його присяги і мою загибель!
Згадай мої страждання люті... Геть!
Та ні! Стривай! Ти щойно говорив
Про молитви й покаяння? Напевно,
Про віру і присягу?
ЧЕРНЕЦЬ
Так.
ЛАЛАГА
Гаразд.
Я зараз хочу присягнути, дати
Святу, всевладну, непорушну клятву!
Лише мерщій!
ЧЕРНЕЦЬ
Твій запал, дочко, втішний
ЛАЛАГА
Не про утіху тут ідеться, отче!
Чи маєш ти розп'яття відповідне,
Щоби на ньому скласти я могла
Святу присягу?
Чернець простягає їй розп'яття.
Ні! Не це! Ні, ні! (Здригається).
Не це, не це! Кажу ж тобі: твій стрій
І хрест ебеновий мене жахають!
Не треба! Маю я своє розп'яття,
Своє розп'яття! І таке, як треба [355]
Для діла і присяги,— символ чину.
А чин і символ мусять буть одним!
Дістає кинджал з руків'ям у формі хреста і підносить його.
Поглянь на хрест, що ним такі присяги
Накреслено на небесах!
ЧЕРНЕЦЬ
Стривай!
Слова твої безумні, дочко, стримайсь!
Уста поблідли і нестямний погляд...
Не випробовуй Божий гнів! Спинись!
Покіль не пізно, схаменись! Не слід,
Не присягай, не треба!
ЛАЛАГА
Присягла!
ЯВА П'ЯТА
[Кімната в палаці ді Брольйо. ДІ БРОЛЬЙО і КАСТІЛЬЙОНЕ].
КАСТІЛЬЙОНЕ
Без сумніву.
ГЕРЦОГ
Смієшся з чого?
КАСТІЛЬЙОНЕ
Так,
Не знаю й сам. Стривайте, чи не вчора
Про графа ми провадили розмову
Поліціана? Точно, саме вчора
Гуляли Алессандра, ви і я
В саду, пригадуєте?
ГЕРЦОГ
Ту розмову
Прекрасно пам'ятаю. В чому ж річ?
КАСТІЛЬЙОНЕ
Нічого, просто так. [356]
ГЕРЦОГ
А, просто так!
Химерна річ, признаюся,— сміятись
Із просто так!
КАСТІЛЬЙОНЕ
Химерна річ — і справді!
ГЕРЦОГ
Мій любий Кастільйоне, ради Бога,
З'ясуй мені негайно, що це значить,
Про що ти мовиш?
КАСТІЛЬЙОНЕ
А хіба не так?
Ми поглядами розійшлись про нього.
ГЕРЦОГ
Про кого?
КАСТІЛЬЙОНЕ
Про Поліціана, графа.
ГЕРЦОГ
Про графа Лестерського? Ти про нього?
Клянусь, що розійшлися. Ти сказав,
Пригадую, що твій знайомий граф
Ні вчений, ні дотепник.
КАСТІЛЬЙОНЕ
Ха! Невже?
ГЕРЦОГ
Дослівно, сину. Ну, а я сказав,
Що помилився ти, бо зовсім інший
Характер графа — всі про нього кажуть,
Що дуже він веселий. Отже, сину,
Ти знов занадто певний.
КАСТІЛЬЙОНЕ
Дивина!
Ну просто дивина! Я не гадав,
Що швидко так міняється людина! [357]
Та, правду кажучи, з годину тому,
Прогулюючись разом із Саноццо,
Зустрілись ми зненацька з графом —
Він щойно в Рим з товаришем прибув,
З Балтаззаром. Ха-ха! А він змінився.
Таке про подорож розповідав!
Померти можна сміючись, як слухать
Про всі пригоди й витівки кумедні
Дорогою — такі дивацтва, гумор,
А дотепи, а вигадки,— веселість
Так вирізнялась на похмурім тлі
Манер його товариша, який,
Сказати правду, був сама поважність.
ГЕРЦОГ
Хіба я не казав?
КАСТІЛЬЙОНЕ
Казали, так!
Одначе все це дуже дивовижно!
Я помилявся. Бо завжди вважав
Похмурим графа!
ГЕРЦОГ
Тож тобі наука.
Не будь занадто певним. Хто це там?
А чи, бува, не граф?
КАСТІЛЬЙОНЕ
Що? Граф? Та ні!
Не може буть... А втім, це саме граф,
А поряд — його приятель Балтаззар.
Входять ПОЛІЦІАН та БАЛТАЗЗАР.
Дозвольте, пане, привітати вас
Удруге в Римі! Прошу: це мій батько,
Ді Брольйо, герцог. Тату, познайомтесь:
Граф Лестерський, Поліціан Британський.
(Поліціан стримано вклоняється).
І приятель його Балтаззар, герцог
Суррейський. Граф привіз листи,
Щоб вашу світлість втішити вістками. [358]
ГЕРЦОГ
Он як! Вітаю щиро вас у Римі
І в нашім домі, мій вельможний пане!
І вас, шляхетний герцоге! Я знав
Ще батька вашого, шановний графе.
Ну, Кастільйоне, клич сюди кузину,
Щоб я відразу графа познайомив
З твоєю нареченою.