Це був студент на ім'я Ганс Лацман.
Протягом кількох днів демократичний світ плекав неабиякі надії. Диктатор був мертвий. Тепер, імовірно, запанує мир.
Надія зникла майже одразу. Бо ж мертвий чоловік став символом, мучеником, святим. Ті задуми, що він їх не здійснив за життя, здійснилися по його смерті. Всю Центральну імперію охопила величезна хвиля войовничого ентузіазму. їхнього лідера було вбито, проте його дух має повести їх уперед. Центральна імперія повинна володіти світом і покласти край демократії.
Збентежені миролюбці усвідомили, що смерть Герцлайна нічого не змінила. Вона радше прискорила День Приходу Зла. Вчинок Лацмана якщо й змінив щось, то тільки нас гірше.
IV
Пролунав сухий голос чоловіка: "Ганс Лацман — це мій син". Пуаро сказав:
— Я вас не розумію. Ваш же син убив Герцлайна...
І замовкнув. Його співрозмовник похитав головою і промовив:
— Мій син не вбивав Герцлайна. Ми з ним дотримувалися різних поглядів. Я скажу вам, він любив того чоловіка. Він схилявся перед ним. Він вірив у нього. Та йому б ніколи і на думку не спало його застрелити. З усім своїм молодечим ентузіазмом він був нацистом з ніг до голови.
— Якщо не він, тоді хто?
— Ось саме про це я й хочу, щоб ви дізналися, — сказав старший Лацман.
— Вам здається... — почав Пуаро.
— Я можу помилитися, — хрипко озвався Лацман.
— Скажіть мені, що, ви вважаєте, сталося насправді? — прямо запитав Еркюль Пуаро.
Кайзербах нахилився вперед у своєму кріслі.
V
Лікар Отто Шульц поправив на носі свої окуляри в черепаховій оправі. Його худорляве обличчя сяяло науковим ентузіазмом. Приємним гугнявим голосом він промовив:
— Гадаю, містере Пуаро, почувши ваші настанови, я можу одразу взятися за діло.
— Ви знаєте, в якому порядку все має відбуватися?
— Авжеж, я буду ретельно дотримуватися плану. Я так розумію, точний розрахунок часу є важливим чинником для успіху вашого задуму.
Еркюль Пуаро нагородив його схвальним поглядом, промовивши:
— Порядок і метод. Як приємно мати справу з науковцем.
— Можете на мене розраховувати, — сказав лікар Шульц, потиснув йому руку і вийшов.
VI
Тихою ходою зайшов безцінний слуга Пуаро — Джордж. Він тихо й шанобливо запитав:
— Чи прийдуть іще якісь джентельмени, сер?
— Ні, Джордже, це був останній.
Еркюль Пуаро мав стомлений вигляд, бо відтоді, як повернувся з Баварії тиждень тому, мав багато роботи. Відкинувшись у кріслі та прикривши руками очі, він промовив:
— Коли все це скінчиться, я довго-довго відпочиватиму.
— Так, сер. Гадаю, це було б доцільно, сер, — сказав Джордж.
— Останній подвиг Геракла. Ви знаєте, Джордже, що це за подвиг? — запитав Пуаро.
— Не можу сказати напевно. Сам я не голосую за лейбористів6.
— Ті молоді люди, яких бачили сьогодні, — я відправив їх виконувати особливу місію — вони поїхали до місця, що править за притулок для загублених душ. Для даного подвигу неможливо застосувати силу. Все має бути зроблене за допомогою хитрощів.
— Вони скидалися на дуже компетентних джентельменів, якщо я можу так сказати, сер.
— Я дуже ретельно їх обирав, — сказав Еркюль Пуаро. Джордж зітхнув і похитав головою, промовляючи:
— Світ — дуже хворий. Схоже на те, що, як не крути, а буде війна. Всі у глибокій депресії, сер. І що стосується торгівлі, то це страхіття. Ми не можемо жити так далі.
— Ми опинилися у "сутінках богів", — тихо сказав Еркюль Пуаро.
VII
Лікар Шульц зупинився перед будівлею за вісім миль від Страсбурга, огородженою високою стіною. Він натиснув на дзвінок. Почулося страшне гавкання пса і брязкіт ланцюга.
З'явився охоронець, і лікар Отто Шульц показав свою картку.
— Я хотів би побачитися з гером лікарем Вайнгартером.
— На жаль, мсьє, лікаря лишень годину тому викликано телеграмою. Шульц насупився.
— У такому разі чи можу я зустрітися з його безпосереднім заступником?
— Лікарем Ньюманом? Звісно.
Лікар Ньюман виявився молодиком з приємною зовнішністю і відкритим обличчям. Лікар Шульц підтвердив свою професійну належність, подавши рекомендаційного листа від одного з найвідоміших психіатрів Берліна, і пояснив, що він автор публікації, предметом якої є певні аспекти божевілля та психічної дегенеративності.
Лікар радісно усміхнувся і повідомив, що знайомий з публікаціями лікаря Шульца і що дуже цікавиться його теоріями. "Шкода, що лікар Вайн-гартер мусив поїхати!"
Вони почали розмовляти на професійні теми, порівнюючи умови праці психіатра в Америці та Європі, і нарешті заглибилися у технічні питання. Чоловіки обговорили окремих пацієнтів. Шульц докладно розповів про останні результати нового методу лікування параної.
— У такий спосіб ми вилікували трьох Герцлайнів, чотирьох Бондоліні, п'ятьох президентів Рузвельтів та сімох вищих божеств, — з усмішкою промовив він.
Ньюман засміявся.
За хвилину обидва піднялися нагору, де оглянули палати. Це була ма: ленька приватна божевільня для приблизно дванадцяти пацієнтів.
— Розумієте, мене особливо цікавлять ваші випадки параної. Я чув, що недавно до вас поступив пацієнт, чия хвороба має цікаві особливі риси, — пояснив Шульц.
VIII
З телеграми, що лежала на письмовому столі, Пуаро перевів погляд на обличчя свого відвідувача.
У телеграмі була адреса — "Вілла Юджіні Страсбург". Після неї слова: "Стережіться пса".
Відвідувачем був джентельмен середнього віку, від якого йшов специфічний запах, з червоним опухлим носом, непоголеним підборіддям та глибоким хрипким голосом, який, здавалося, лунав з його непривабливих чобіт.
— Можете повірити мені, хазяїне. Всі собаки мені підкоряються. Я вмію їх примусити, — прохрипів він.
— Мені це сказали. Вам треба буде поїхати до Франції, в Ельзас.
І
Містер Хігс зацікавився.
— Це туди, звідки походять ельзаські вівчарки? Ніколи не був за межами Англії. Ніколи. Мені доволі непогано в Англії, ось що я вам скажу.
— Вам потрібен буде паспорт, — сказав Пуаро і поклав перед ним анкету. — Заповніть це, я допоможу вам.
Вони старанно заповнили всі графи.
— Мене сфотографували, як ви просили. Не те, щоб ідея мені подобалася — це може бути небезпечно для моєї професії, — повідомив містер Хігс.
За професією містер Хігс був викрадачем собак, але цей факт замовчувався.
— На зворотному боці вашого фото, — сказав Пуаро, — поставить підпис суддя, священик або державний чиновник, який підтвердить ваше право мати паспорт.
Містер Хігс вишкірив зуби:
— Чи це треба, — сказав він. — Чи це треба. Хтозна, чи я заслуговую на паспорт.
— Коли дуже треба, людина йде на ризик, — відповів Пуаро.
— Ви про мене? — запитав містер Хігс.
— Про вас і вашого колегу.
За два дні вони вирушили до Франції. Пуаро, містер Хігс та худорлявий молодик у картатому костюмі і яскраво-рожевій сорочці, успішний зло-дій-зламник.
IX
Пуаро не мав звички брати особисту участь у задуманій ним же таки операції, але одного разу таки зрадив своєму принципу. Було по першій ночі, коли тремтячого Пуаро, попри наявність на ньому пальта, двоє його асистентів старанно підняли на кам'яний мур.
Містер Хігс приготувався стрибнути у двір. Почулося несамовите гавкання, і раптом з-під дерев вискочив величезний страшний пес.
У Еркюля Пуаро мимоволі вирвалося:
— Mon Dieu, та це ж потвора! Ви впевнені, що зможете?..
— Не хвилюйтеся, хазяїне. У мене тут правильна штука. Заради неї будь-який пес піде за мною хоч у пекло.
— У такому разі, — озвався Еркюль Пуаро, — він повинен буде вивести вас із пекла.
А йому це все одно, — відказав містер Хігс і скочив з муру в сад. Вони почули його голос:
— Привіт, песику! Ану ж бо, нюхни цього... От і добре. Тепер ти підеш зі мною...
Його голос завмер у нічній тиші. В саду було темно й анітелень. Худорлявий молодик допоміг Пуаро злізти з муру. Вони наблизилися до будинку.
— Он там вікно, друге ліворуч, — сказав Пуаро.
Молодик кивнув. Спершу він оглянув стіну, задоволено осміхнувся, побачивши зручну трубу, і по тому легко і, очевидно, без особливих зусиль подерся нагору.
Незабаром Пуаро почув слабкий звук терпуга по ґратах вікна.
Минула хвилина, друга. Щось упало на черевик Пуаро. То була кінцівка шовкової драбинки. Низький круглоголовий чоловік з темними вусиками спускався незграбно і повільно. Нарешті він дістався землі. Ер-кюль Пуаро зробив крок уперед на світло місяця і ввічливо промовив:
— Якщо не помиляюся, ви гер Герцлайн.
X
— Як ви мене знайшли?
Вони вже були в купе другого класу і прямували до Парижа, коли Пуаро у властивій манері давав докладну відповідь на його запитання. Так він розпочав:
— У Женеві я познайомився із джентельменом на ім'я Лацман. Це був батько хлопця, чия куля мусила б вас убити, і знавіснілий натовп роздер на шматки молодого Лацмана. Однак його батько був твердо переконаний, що його син ніколи б не вистрелив у свого кумира. Отже, це мало бути так, ніби в гера Герцлайна вистрелив один із двох чоловіків, які стояли обабіч Лацмана, і пістолет силою вклали в його руку, і ті двоє кинулись на нього з криками, що він — убивця. Проте було ще дещо. Лацман запевнив мене, що в цих масових зборищах передні ряди завжди складаються з палких прихильників, себто там стоять люди, яким можна довіряти. Тепер Центральна імперія дуже організована. Організація є настільки бездоганною, що здалося неймовірним, як могло трапитися таке лихо. До того ж були ще дві маленькі, але важливі деталі. Герцлайн у критичну мить вийшов зі своєї куленепробивної кабіни, і того вечора його голос звучав інакше. Зовнішній вигляд — це дрібниці. Для когось було б нескладно, виступаючи на публіці, видавати себе за іншого. Але майстерно скопіювати інтонацію — це складніше. Того вечора голосу Герцлайна бракувало закличного тону. Це було ледь помітно, адже в нього вистрелили лише за кілька хвилин після початку промови. Припустімо тоді, що виступав не гер Герцлайн, а отже й вистрелили не в гера Герцлайна. Чи могла бути гіпотеза, яка пояснила б усі ті надзвичайні події? Я вирішив, що цілком можливо. Серед усіх різноманітних чуток, які циркулювали в ті напружені часи, мали би бути якісь підстави хоча б для однієї
І
з них. Припустімо, що чутка про навернення Герцлайна завзятим проповідником, отцем Людвігом, виявилася правдою. Пуаро поволі продовжував далі:
—Я вважав, що, можливо, ви — чоловік, сповнений своїх ідеалів, раптово усвідомили, що людству відкрилася нова перспектива, перспектива миру і братерства, і що ви є саме тією людиною, яка вкаже відповідний шлях.
Герцлайн нестямно кивнув, промовивши хрипким і вібруючим голосом:
— Маєте рацію.