Настання ленчу стало для неї шоком. Коли вони пили каву, Джордж Кроз'є запропонував проїхатися до парку Матобо.
— Маємо достатньо часу, якщо виїдемо одразу
Дейдра похитала головою, посилаючись на головний біль, подумала про себе: "Це вирішує справу. В цій справі не потрібно поспішати. Після всього, чи грає роль один день? Я все поясню Тому" Вона помахала на прощання Кроз'є, коли той поїхав на своєму Форді. Потім поглянула на годинник так повільно пішла на місце зустрічі.
В цей час в кафе не було нікого. Вони сіли за невеликий столик в кабінці та замовили незмінний чай, який п'ють в Південній Африці на протязі дня і ночі. Вони не сказали ні слова, поки офіціантка не принесла чай й не закрила рожеві фіранки. Потім Дейдра підняла голову і зустріла насторожений погляд.
— Дейдра, ти сказала йому?
Вона похитала головою, облизуючи губи, підшукуючи необхідні слова.
— Чому ні?
— У мене не було шансу, не було часу…
Її слова звучали непереконливо.
— Щось не те. Я підозрював ще учора. Сьогодні я упевнився. Дейдра, у чому справа?
Вона лише похитала головою.
— Якась є причина, чому ти не хочеш залишити Джорджа Кроз'є, чому ти не хочеш повернутися до мене. Яка причина?
Це було правдою. Вона усвідомила причину з пекучим соромом, справжню причину. Його очі пильно вивчали її.
— Ти не кохаєш його! Ні. Це щось інше.
Вона думала: "Хвилину і він все зрозуміє! Боже! Не дай йому докопатися до істини!"
Раптом його обличчя зблідло
— Дейдра, ти…ти вагітна?
Вона зрозуміла, що доля дала їй шанс. Чудовий шанс! Повільно, майже недумаючи, вона схилила голову. Вона чула його прискорене дихання, осиплий голос.
— Це все змінює. Не знаю. Ми повинні знайти інший спосіб вирішити питання
Він нахилився через стіл та взяв її руки в свої.
— Дейдра, моя дорога, ніколи не думай, жодної миті не думай, що ти в чомусь винна. Щоб не трапилось, пам'ятай по це. Я дам знати про себе, коли повернуся до Англії. Я боюсь цієї мандрівки, тому вирушу прямо зараз. Тільки пам'ятай, щоб не трапилось не звинувачуй себе.
Він підніс її долоні до своїх губ. Потім вона сиділа сама, дивлячись на незайману чашку чаю. І не дивно, перед внутрішнім зором стояла напис на білій стіні: "Яка користь людини, що здобуде весь світ, а свою душу занапастить?"
При поверненні Джорджу Кроз'є передали прохання не турбувати дружину. Покоївка сказати, що вона страждає на сильні головні болі.
О дев'ятій годин ранку він зайшов до її спальні. Його обличчя було похмуре. Дейдра сиділа на ліжку. Вона вигляділа блідою та виснаженою, але її очі сяяли.
— Джордж, я маю щось тобі сказати, щось дуже жахливе…
Він різко перервав її
— Ти чула. Я боявся, що це може тебе схвилювати.
— Схвилювати мене!?
— Ти говорила з тим бідним молодим хлопцем
Він побачив як вона схопилась за серце, її очі закрилися, і вона швидко промовила низьким голосом, який його дуже злякав:
— Я нічого не чула. Говори швидше
— Думаю..
— Говори!
— На тій тютюновій плантації. Хлопчина застрелив себе. Гадаю, що його зламала війна, все нерви. Бо жодного іншого раціонального пояснення.
— Він застрелився в тій темній кімнаті, де висить листя тютюну
Вона сказала ці слова голосом провидиці. Немов перед її мисленим поглядом постала пахуча темнота та фігура, що лежала долілиць з револьвером у руці.
— Боже, упевнений, що так. Ось чому ти була така дивна вчора. Все це дуже жахливо!
Дейдра не відповіла. Перед її очима постала інша картина – стіл з чаєм і жінку, що схилила голову, сприймаючи обман.
— Так, так. В усьому винна війна, — сказав Кроз'є, запалюючи трубку. Крик дружини змусив його здригнутися.
— Ні! Я не виношу цього запаху!
Він подивися на неї з приязним здивуванням
— Моя дорога дівчинко, ти не повинна нервувати. Зрештою ти не зможеш уникнути запаху тютюну. Ти зустрінеш його всюди.
— Так, скрізь!
-
Вона повільно посміхнулася кривою посмішкою і прошепотіла декілька слів, які він не розчув. Це були некролог на смерть Тіма Нугента: "До поки триває світло, я буду пам'ятати, і в темряві я не забуду".
Її погляд слідкував за висхідними спіралями диму, і тихо повторювала: "Скрізь, скрізь…"