Як уже він мій добрий друг, сказав я собі, то й мої щасливі заручини мають стати для нього теж якимось щастям. І з цієї причини я не завагався написати йому про них. Одначе вирішив, заки вкинути листа, поінформувати тебе.
— Георгу, — сказав батько й на всю широчінь розтягнув свій беззубий рот, — ось послухай! Ти прийшов у своїй справі до мене почути мою раду. Це робить тобі честь поза всяким сумнівом. Але це ніщо, гірше ніж ніщо, бо ти не кажеш мені всієї правди. Я не хочу торкатися справ, які сюди не належать. Від часу смерти нашої незабутньої матері сталися різні негарні речі. Можливо, надійде час і на них, і то, можливо, надійде раніше, ніж ми припускаємо. У нашій торговельній справі дещо відбувається поза моєю увагою; можливо, від мене нічого й не приховують, принаймні я не хочу щось таке припускати; я вже не той, що раніше, моя пам'ять послабла, і я неспроможен за всім устежити. По-перше, це природний розвиток речей, а по-друге, смерть нашої матусі вплинула на мене далеко сильніше, ніж на тебе. Але як ми вже при цій справі, тобто при твоєму листі, то я прошу тебе, Георгу, не обманюй мене. Це ж дрібниця, не варта зайвого слова, але не обманюй мене. Чи ти дійсно маєш друга в Петербурзі?
Георг зніяковіло підвівся.
— Лишімо розмову про моїх друзів. Тисяча друзів не заступлять мені батька. Знаєш, що я думаю? Ти не шкодуєш себе. А тим часом вік має свої права. Ти конечно мені потрібний у нашому ділі, та й сам ти це надто добре знаєш, але якщо справи шкодять твоєму здоров'ю, я завтра ж замкну магазин, і то назавжди. Так не йде. Ми мусимо відтепер змінити твій образ життя. І то доглибно. Ти сидиш тут у пітьмі, а в сальоні мав би ясне світло. Замість того, щоб добре наїстися, ти ледве доторкнувся до сніданку. Ти сидиш при закритому вікні, а тим часом тобі потрібне свіже повітря. Ні, батьку! Я покличу лікаря, і ми будемо триматися його приписів. Ми поміняємося кімнатами: ти перейдеш до передньої спальні, а я сюди. Ти не помітиш ніяких змін, усе твоє буде перенесене до тієї кімнати. Але на все це потрібен час, а поки що приляж собі трохи до ліжка, тобі конечно потрібен спокій. Ходи, я допоможу тобі роздягнутися, ти сам побачиш, що я вмію це зробити. Чи хочеш відразу перейти до тієї передньої кімнати, це було б найрозумніше.
Георг зупинився впритул перед батьком, який склонив свою сиву розкошлану голову на груди.
— Георгу, — озвався тихо й непорушно батько.
Георг відразу припав перед батьком на коліна й побачив спрямовані на нього широко розверті зіниці на втомленому батьковому обличчі.
— Ти не маєш друга в Петербурзі. Ти завжди був жартуном та не стримався з жартами й супроти мене. Як ти можеш саме там мати собі друга!
Я ніяк не можу в таке повірити.
— Подумай-но добре, батьку, — відповів Георг, підвів батька з крісла і, як він так стояв кволий і безпомічний, стягнув з нього халат, — саме тепер минає три роки відтоді, як у нас був на відвідинах мій друг. Я собі ще пригадую, що тобі він не дуже сподобався. Щонайменше двічі я говорив тобі, що його немає в нас, а він сидів у моїй кімнаті. Твою зневагу до мого друга я міг зовсім добре розуміти: він дещо дивак. Але потім ти все ж таки радо розмовляв із ним. Я тоді був навіть дуже гордий з того, що ти вислухував його, щось запитав і погоджувався з ним. Якщо ти добре подумаєш — мусиш це пригадати. Він оповідав тоді неймовірні історії про російську революцію. Як він, наприклад, під час своєї ділової подорожі до Києва при великому натовпі бачив на якомусь балконі священика, який витяв у себе на долоні широкий хрест, підніс цю руку й щось гукав до натовпу. Ти ж сам час від часу кілька разів оповідав цю історію. Тим часом Георгові вдалося знову посадити батька й обережно стягнути з нього трикотажні кальсони, які він носив поверх бавовняних, а також і шкарпетки. При вигляді не дуже чистої білизни він відчув себе винним у тому, що не мав належного догляду над батьком. Певно ж належало й до його обов'язків пильнувати своєчасну зміну батькової білизни. Зі своєю нареченою він ще не мав докладної розмови про те, як вони влаштують батькове майбутнє, бо вони мовчазно вже стали на тому, що батько лишиться сам-один у старому помешканні. А тепер він твердо вирішив взяти й батька до свого майбутнього дому. Бо як добре подумати, то турботи, якими він мав намір оточити батька в майбутньому, можливо, вже й спізнені.
Він узяв батька на руки й відніс до ліжка. Раптом зауважив, що батько, притиснувшись до його грудей, грається ланцюжком від його годинника, і йому стало страшно. Він і не міг відразу покласти його в ліжко — так міцно тримався той за ланцюжок.
Але щойно він опинився в ліжку, як, здавалося, все виглядало добре. Він сам укрився й добре обгорнув плечі ковдрою. І подивився на Георга без неприхильности.
— Правда ж, ти вже згадав його? — запитав Георг і підбадьорливо кивнув йому головою.
— Чи я добре вкритий тепер? — запитав батько, наче б йому не хотілося подивитися, чи його ноги належно загорнені.
— Видно, тобі подобається в ліжку,— мовив Георг й підоткнув йому краще ковдру.
— Чи добре я вкритий? — запитав ще раз батько, надаючи своєму питанню, здавалося, особливого значення.
— Не турбуйся, ти вкритий добре.
— Ні! — вигукнув батько відразу, наче б у відповідь на своє питання, відкинув ковдру з такою силою, що вона злетіла в повітря, і стоячи випростався на ліжку. Тільки однією рукою легенько тримався за карниз.
— Ти хотів мене назавжди вкрити, я це знаю, мій друже, але вкрити мене не вкрив. І якщо це мої останні сили, то їх на тебе вистачає, вистачає з гаком. Звісно, я знаю твого друга. З нього був би мені любий син. Саме тому ти й обдурював його протягом багатьох років. Бо чому ж іще? Ти гадаєш, я не оплакував його? Тому ти й замикаєшся собі в кабінеті, мовляв, хай ніхто не заважає, хазяїн зайнятий — тільки тому ти й можеш посилати свої фальшиві листи до Росії. Але, дякувати Богові, твого батька не треба вчити, він свого сина бачить наскрізь. Тепер ти вирішив, що підом'яв батька під себе, та так, що можеш його своїми сідницями душити, а він і не рухнеться під тобою; тоді-то мій вельможний син і вирішив одружитися!
З жахом дивився Георг на свого батька. Образ петербурзького друга, якого, виходить, батько чудово знав, опанував його, як ніколи досі. Він уявив собі його загубленим на широких просторах Росії. Бачив його на дверях до спустошення пограбованої крамниці. Наче б стоїть він серед потрощених полиць, пошматованого товару, побитого устаткування. Пощо він так далеко заїхав!
— Але ти поглянь на мене! — вигукнув батько, і Георг розгублено побіг до ліжка, але зупинився на півдорозі.
— Тому що вона задрала спідницю, — наче б почав співати батько, — тому що вона високо задрала спідницю, та огидна гуска, — і він, наче б показуючи, як задрала спідницю, підняв свою сорочку так високо, що видно стало шрам на його стегні від рани, одержаної на війні, — тому що вона спідницю отак, отак й отак задрала, тому ти так уклепався в неї, а щоб ніщо не перешкоджало тобі натішитися нею, ти осквернив пам'ять по нашій матері, зрадив свого друга, а батька запхав до ліжка, щоб він і ворохнутися не міг. І що ж: може він рухатися чи ні?
І він став зовсім вільно, вибрикуючи ногами. Він сяяв від свідомості своєї проникливості.
Георг опинився в куті, якнайдалі від свого батька. Він уже й раніше ухвалив собі бути на пильності, щоб батько не напав на нього якимось обхідним маневром, можливо, ззаду чи навіть зверху. Тепер він пригадав це забуте рішення, але відразу ж знову забув його, неначе протягнувши через вушко голки короткий уривок нитки.
— Але твій друг аж ніяк не зраджений! — вигукнув батько, підкріплюючи свої слова помахуванням в один і другий бік вказівним пальцем. — Я був його представником тут, на місці.
— Комедіянт! — не втримався Георг, але тут-таки й похопився — на жаль, занадто пізно — і прикусив язика, так що від болю вирячив очі й аж скрутився.
— Звичайно, так, я грав комедію! Комедія! Влучне слово! Бо яка ще втіха лишалася старому, овдовілому батькові? Скажи — і в ту мить, поки відповідатимеш, будь моїм улюбленим сином, і — що лишалося мені в темній комірчині, переслідуваному зрадливим персоналом, ветхому днями старому? А мій Син жив, посвистуючи, укладав ґешефти, підготовані мною, з дурної радости ходив на голові й дивився на батька з гордовитим виглядом, наче й справді порядна людина! Гадаєш, я не хотів би тебе любити, я, що тебе породив?
"Тепер він похилиться наперед, — подумав Георг. — Аби лиш не впав і не забився", — це питання дзвеніло йому в голові.
Батько нагнувся, але не впав. І тому що Георг не підбіг до нього, як можна було б сподіватися, випростався знову.
— Лишайся там, де стоїш, ти мені не потрібен. Гадаєш, що маєш силу підійти, але не підходиш тому, що сам того не хочеш? Тільки не помиляйся! Я все ще багато сильніший-за тебе. Якби я був сам, можливо, й змушений був би поступитися, але мати віддала мені свої сили, і ми з твоїм другом прегарно порозумілися, усі твої клієнти отут у мене в кишені!
"Дивись, навіть у сорочці має кишені", — подумав Георг, і йому здалося, що однією цією фразою він міг би скомпрометувати його перед усім світом. Але ця думка тільки на мить прийшла йому в олову, бо він відразу ж і забув її.
— Тримайся лише своєї нареченої і спробуй з'явитися мені з нею на очі, я її так одшию, що ти не встигнеш й отямитися!
Георг скривився, ніби з недовір'я до батька. Батько ж лише кивнув головою в той кут, де стояв Георг, наче б підтверджуючи цим свої слова.
— Добра була мені розвага, коли ти прийшов до мене й запитав, чи треба писати твоєму другові про заручини. Таж він знає все, дурний парубче, він знає все! Я ж йому написав, бо ти забув відібрати мені письмове приладдя. Тому він уже кілька років і не приїздить, бо все сто раз ліпше від тебе знає, твої листи, пожмакавши, викидає геть, а мої — читає з правої руки.
Він так захопився, що змахнув руками над головою.
— Він знає все тисячу разів ліпше! — вигукнув знову.
— Десять тисяч разів! — сказав Георг, щоб перекривити батька, але ще на його устах ці слова прозвучали зовсім серйозно.
— Я вже не від сьогодні чекав тієї миті, коли ти прийдеш із цим питанням! Ти гадаєш, що мене турбує щось інше? Гадаєш, я читаю газети? Ось вони! — і він кинув Георгові під ноги газету, що якимось чином опинилася в ліжку.