Йди попереду, торуй стежку! — ласкаво звернувся до своєї вихованки Худяков.
Відстебнувши повід, він прив'язав його до сідла і, користуючись ним. як віжками, заохочуюче поплескав Лоську по крупу. Розумна тварина неначе зрозуміла прохання хазяїна: пішла попереду, залишаючи за собою в снігу глибокий рівчак. Худяков ледве встигав за широким кроком Лоськи.
Люди давно втратили інстинкт орієнтування, тому навіть бувалі мисливці, опинившись у долині вночі або в заметіль, кружляли по ній. Не бажаючи зізнаватися собі, що заблукав, Худяков покладав тепер всі надії на Лоську.
— Додому, додому, моя хороша! Їдьмо додому. Бачиш, тут немає навіть шелюги, пропадемо з голоду.
Через кілька годин мисливець зупинився. Йому здалося, шо вони йдуть у протилежному напрямі.
— Але ж ти не туди, бісова звірина, йдеш. Для тебе тут скрізь дім, а я так довго на протримаюсь.
Худяков спробував повернути Лоську праворуч, але вона вперто йшла вперед, час од часу опускаючи голову і нюхаючи сніг. Хитаючись від утоми, Худяков плентався позаду. Йому хотілося чаю, та як розведеш вогнище на болоті серед вогкого модринника, та ще при такому вітрі? І все ж він вирішив спробувати. Наламавши сухих нижніх гілок модрини, він надер березової кори, розсунув глибокий сніг, запалив бересту і вкрив її жмутом дрібних сухих гілок. Потім натовк казанок снігом і підвісив його над вогнем. Полум'я металося від вітру, лизало боки казанка, сніг у ньому осів і набряк водою. Чаю вийшло мало, і був він гіркуватий, але сил мисливцеві додав чимало.
Надвечір Лоська вивела Худякова на стежку, якою вони ще на початку зими йшли на зимовище. Щасливий мисливець обійняв її за голову й ніжно поплескав по шиї:
— Розумнице моя! Без тебе пропав би.
Перепочивши на стежці, вони попрямували в село, до якого тепер було не більше десяти кілометрів.
— От уже не чекала тебе з тайги в таку негоду! — стривожено вигукнула дружина, обіймаючи обліпленого снігом чоловіка.
— Дякуй Лосьці, а то ще довго блукав би болотом. Ну, як без мене тут жила?
— Та що зі мною в теплій хаті станеться? Тут на тебе чекає мисливствознавець із соболиного розплідника.
Після гарячих щів і чаю Худяков бесідував із мисливствознавцем. З розмови довідався, що розплідник почав дослід одомашнения лосів і просить продати йому Лоську. Худяков замислився. Шкода стало йому разлучатися із своєю тямущою лосицею, але він розумів усю важливість справи, про яку щойно почув. Адже якщо мисливствознавцям вдасться приручити кількох лосів, то приплід від них потім роздадуть мисливцям. Як полегшиться тоді освоєння віддалених угідь!
І старий мисливець дав згоду.
[1] Над'я — мисливське вогнище з двох складених під кутом колод.