Ну що ж, не буду тримати тебе в нетерпінні. От чек за комерс про мило Сана-Соуп.
Бак узяв чек, глянув на нього і насупився.
— Ти не платив внесків у союз, — сказав Халсі. — Довелося, розумієш, утримати...
— Так. Я і забув...
— Люблю мати справу із Сана-Соуп. Негайно дістаєш гроші. Багато фірм чекають кінця місяця. Сана-Соуп — теж не бог зна що, однак вони заплатили.
Він клацнув замком валізки і витяг відтіля папку.
— Тут у тебе є кілька гарних трюків, Ерлін, мій хлопчик. Їм це сподобалося. Особливо от це, у басовій партії: "Спів піни, спів піни". Спочатку вони заперечували проти кількості співаків, але тільки до прослуховування. А осьде їм потрібна пауза для оголошення.
Бак подивився і кивнув.
— А що якщо залишити це остинато — "спів піни, спів піни" — як фон для оголошення?
— Пролунає незле. Це гарно придумано. Як, пак, ти це назвав?
— Остинато.
— А-а, так. Не розумію, чому інші музикороби цього не вміють.
— Гармонізатор не дає таких ефектів, — сухо сказав Бак. — Він тільки гармонізує.
— Дай їм секунд тридцять цього "співу піни" у вигляді фону. Вони можуть вирізати його, якщо не сподобається.
Бак кивнув і зробив позначку на рукописі.
— Так, ще аранжування, — продовжував Халсі. — Дуже шкода, Ерлін, але ми не можемо дістати виконавця на французькому ріжку. Доведеться замінити цю партію.
— Нема виконавця на ріжку? А чим поганий Ренник?
— У чорному списку. Союз виконавців заніс його в чорний список. Він поїхав гастролювати на Західний берег. Грав задарма, навіть витрати сам сплатив. От його і занесли в список.
— Пригадую, — задумливо простягнув Бак. — Товариство пам'ятників мистецтва. Він зіграв їм концерт Моцарта для ріжка. Для них це теж був останній концерт. Хотів би я його почути, хоча б на мультикорді...
— Тепер-то він може грати його скільки завгодно, але йому будь-коли більше не заплатять за виконання. Отож — перероби цю партію ріжка для мультикорду, бо інакше дістану для тебе сурмача. Він міг би грати з конвертером.
— Це зіпсує весь ефект.
Халсі посміхнувся:
— Звучить зовсім однаково для всіх, крім тебе, мій хлопчик. Навіть я не бачу різниці. У нас є скрипки і віолончель. Чого тобі ще потрібно?
— Невже й у лондонському союзі немає виконавця на ріжку?
— Ти хочеш, щоб я притяг його сюди для одного трихвилинного комерса. Будь розсудливий, Ерлін! Можна зайти за цим завтра?
— Так. Ранком буде готово.
Халсі потягнувся за валізкою, знову кинув її і нагнувся вперед.
— Ерлін, я про тебе турбуюся. У моєму агентстві двадцять сім музикоробів. Ти заробляєш менше всіх! За минулий рік ти отримав 2200. А в інших найменший заробіток був 11 тисяч.
— Це для мене не новина, — сказав Бак.
— Може бути. У тебе не менше замовників, ніж у кожного іншого. Ти це знаєш?
— Ні, — сказав Бак. — Ні, цього я не знав.
— А це так і є. Але грошей ти не заробляєш. Хочеш знати, чому? Причини дві. Ти витрачаєш занадто багато часу на кожен комерс і пишеш їх занадто добре. Замовники можуть використовувати один твій комерс багато місяців — іноді навіть кілька років, як той, про темперський сир. Люди люблять їх слухати. А якби ти не писав так по-диявольськи добре, ти міг би працювати швидше, замовникам доводилося б брати більше твоїх комерсів і ти більше заробив би.
— Я думав про це. А якби і ні, то Вел все одно б мені про це нагадала. Але це даремно. Інакше я не можу. От якби якось змусити замовника платити за гарний комерс більше...
— Неможливо! Союз не підтримає цього, тому що гарні комерси означають менше роботи, та й більшість музикоробів і не зможуть написати дійсно гарний комерс. Не думай, що мене турбують тільки справи мого агентства. Звичайно, і мені вигідніше, коли ти більше заробляєш, але мені вистачає інших музикоробів. Мені просто неприємно, що мій кращий працівник одержує так мало. Ти якийсь відсталий, Ерлін. Витрачаєш час і гроші на збирання цих стародавностей — як, пак, їх називають?
— Патефонні платівки.
— Так. І ці цвілі старі книги про музику. Я не сумніваюся, що ти знаєш про музику більше, ніж хто завгодно, але що це тобі дає? Звичайно ж, не гроші. Ти краще всіх, і намагаєшся стати ще краще, але що краще ти стаєш, то менше заробляєш. Твій прибуток падає з кожним роком. Чи міг би ти час від часу ставати посередністю?
— Ні, — сказав Бак. — У мене це не вийде.
— Подумай гарненько.
— Так, щодо цих замовників. Деяким дійсно подобається моя робота. Вони платили б більше, якби союз дозволив. А якщо мені вийти із союзу?
— Не можна, мій хлопчик. Я б не зміг, брати твої речі — у всякому випадку, я б незабаром залишився не при справах. Союз музикоробів натиснув би де треба, а союзи виконавців і текстовиків внесли б тебе в чорний список. Джемс Дентон заодно із союзами, і він зняв би твої речі з відеоскопу. Ти швиденько втратив би всі замовлення. Будь-якому замовникові не під силу боротись з такими ускладненнями, та й всі не захочуть вплутуватися. Так що спробуй час від часу бути посередністю. Подумай про це.
Бак сидів, вп'явшись у підлогу.
— Я подумаю.
Халсі насилу встав, обмінявся з Баком коротким рукостисканням і пошкандибав до дверей. Бак повільно піднявся і відкрив шухляду столу, у якому він зберігав свою жалюгідну колекцію стародавніх платівок. Дивна і дивовижна музика...
Тричі за всю свою кар'єру Бак писав комерси, які звучали по півгодини. Зрідка в нього бували замовлення на п'ятнадцять хвилин. Але звичайно він був обмежений п'ятьма хвилинами або й того менше. Але ж композитори, такі як цей Бах, писали речі, що виконувалися по годині або більше, — і писали навіть без тексту!
Вони писали для справжніх інструментів, навіть для деяких незвичайно звучних інструментів, на яких всі вже більше не грають, наприклад фаготів, пікколо, роялів.
"Проклятий Дентон! Проклятий відеоскоп! Прокляті союзи!"
Бак з ніжністю перебирав пластинки, поки не знайшов одну з ім'ям Баха. "Магніфікат". Потім він відклав її — у нього був занадто пригнічений настрій, щоб слухати.
Шість місяців назад Союз виконавців заніс у чорний список останнього гобоїста. Тепер — останнього виконавця на ріжку, а серед молоді нікому більше вчитися грати на інструментах. Бо ж навіщо, коли є стільки чудесних машин, які відтворюють комерси без найменшого зусилля виконавця? Навіть мультикордистів стало зовсім мало, а мультикорд міг при бажанні грати автоматично.
Бак стояв, розгублено оглядаючи всю кімнату, від мультикорду до робочого столу і пошарпаної шафи з пластику, де стояли його старовинні книги по музиці. Двері розчинилися, поспішно ввійшла Вел.
— Халсі вже був?
Бак вручив їй чек. Вона взяла його, з нетерпінням глянула і розчаровано підняла очі.
— Мої внески в Союз, — пояснив він. — Я заборгував.
— А-а. Але все-таки це хоч щось.
Її голос був млявий, невиразний, начебто ще одне розчарування не мало значення. Вони стояли, ніяково дивлячись один на одного.
— Я дивилася частину "Ранку з Меріголд", — сказала Вел. — Вона говорила про твої комерси.
— Незабаром повинна бути відповідь щодо того комерса про тютюн Сло, — сказав Бак. — Може, ми вмовимо хазяїна почекати ще тиждень. А зараз я піду прогуляюся.
— Тобі б треба більше гуляти...
Він закрив за собою двері, старанно обрізавши кінець її фрази. Він знав, що буде далі. Знайди де-небудь роботу. Піклуйся про своє здоров'я і проводь на свіжому повітрі кілька годин в день. Пиши комерси у вільний час — адже вони не дають великих прибутків. Хоча б доти, поки ми не встанемо на ноги. А якщо ти не бажаєш, я сама піду працювати.
Але далі слів вона не йшла. Наймачеві досить було кинути один погляд на її кволе тіло і втомлене похмуре обличчя. І Бак сумнівався, що з ним обійшлися б хоч трохи краще.
Він міг би працювати мультикордистом і пристойно заробляти. Але тоді доведеться вступити в Союз виконавців, а отже, вийти із Союзу музикоробів. Якщо він це зробить, він більше не зможе писати комерси.
Прокляті комерси!
Вийшовши на вулицю, він з хвилину простояв, спостерігаючи за юрбами, які линули повз нього на тротуарі, який швидко рухається. Дехто кидав швидкий погляд на цю високу, незграбну, лисіючу людину в потертому, погано сидячому костюмі. Бак втяг голову в плечі і незграбно покрокував по нерухомому узбіччю. Він знав, що його приймуть за звичайного бурлаку і що всі будуть поспішно відводити погляд, муркочучи про себе уривки з його комерсів.
Він повернув у переповнений ресторан, знайшов собі столик і замовив пива. На задній стіні був величезний екран відеоскопу, де комерси ішли один за іншим без перерви. Якийсь час Бак прислухався до них — спочатку йому було цікаво, що роблять інші музикороби, потім його охопила відраза.
Відвідувачі довкола нього дивилися і слухали, не відриваючись від їжі. Деякі судорожно кивали головами в такт музиці. Кілька молодих пар танцювали на маленькому майданчику, вміло змінюючи темп, коли закінчувався один комерс і починався інший.
Бак засмучено спостерігав за ними і думав про те, як все змінилося. Колись, він знав, була спеціальна музика для танців і спеціальні групи інструментів для її виконання. І люди тисячами ходили на концерти, сиділи в кріслах і дивилися тільки на виконавців.
Все це зникло. Не тільки музика, але і мистецтво, література, поезія. П'єси, які він читав у шкільних підручниках свого діда, давно забуті.
"Відеоскоп Інтернешнл" Джемса Дентона вирішив, що люди повинні одночасно дивитися і слухати. "Відеоскоп Інтернешнл" Джемса Дентона вирішив, що при цьому увага публіки не може витримати довгої програми. І з'явилися комерси.
Прокляті комерси!
Через годину, коли Вел повернулася додому, Бак сидів у куті, розглядаючи розпатлані книги, які збирав ще тоді, коли їх друкували на папері, — розрізнені біографії, книги по історії музики, по теорії музики і композиції. Вел двічі оглянула кімнату, перш ніж помітила його, потім підійшла до нього з тривожним, трагічним виразом обличчя.
— Зараз прийдуть лагодити синтезатор їжі.
— Добре, — сказав Бак.
— Але хазяїн не хоче чекати. Якщо ми не заплатимо йому післязавтра, не заплатимо всього, — нас виселять.
— Ну виселять.
— Куди ж ми подінемося!? Адже ми не зможемо де завгодно влаштуватися, не заплативши вперед!
— Отже, будь-де не влаштуємося.
Вона з риданням вибігла в спальню.
На наступний ранок Бак подав заяву про вихід із Союзу музикоробів і вступив у Союз виконавців.