Вогнеокий озирнувся і тут-таки повідомив, що бачить військову колону, яка витяглася на цілих дві милі.
— Це вояки мого батька! — сказала принцеса.
Коли військо було вже від них на відстані милі, вона зірвала з голови хустку й, пустивши її за вітром, вигукнула:
— Хай виросте стільки дерев, скільки в хустці ниток!
І тієї ж миті позад них виріс густий ліс. Поки вояки продерлися крізь лісові хащі, наші подорожні знов подолали чималий шмат дороги й сіли трохи відпочити. За хвилину принцеса звеліла Вогнеокому, щоб він озирнувся, чи не йде хто за ними. Вогнеокий озирнувся й відразу доповів, що військо вже продерлося крізь ліс і поспішає за ними.
— Ні, їм нас однаково не наздогнати! — відповіла принцеса і, пустивши на землю сльозу, сказала: — Розлийся річкою, сльозо моя!
І тієї ж миті позад них розлилася широка річка. Поки військо переправлялося через річку, втікачі були вже далеко.
— Озирнися, Вогнеокий, чи переправилося вже військо,— попросила принцеса, коли вони знов сіли відпочивати.
— О, ці негідники зовсім близько! — вигукнув Вогнеокий.
— Хай настане ніч! — забажала принцеса. Не встигла вона промовити ці слова, як Довгий витягся аж до самих хмар і затулив шапкою половину сонця. На тому боці, де було військо, відразу ж споночіло. А Матяш із принцесою і друзями подалися далі.
Коли вони відійшли вже на чималу відстань, Довгий відтулив сонце, надів на голову шапку и рушив навздогін за своїми друзями. Втікачі були вже зовсім близько від Матяшевого рідного міста, але військо теж не відставало, гналося за ними по п'ятах.
— Ідіть до міста, а я їм зараз покажу, де раки зимують,— сказав Широкий.
Матяш із принцесою, Довгий і Вогнеокий увійшли в місто, а Широкий, ставши перед ворітьми, роззявив рота.
Військо, яке не могло вернутися додому, не виконавши королівського наказу, валом котило до міста, щоб здобути принцесу силою. Сприйнявши роззявлений рот Широкого за ворота, воно з розгону влетіло туди все до останнього вояка. Широкий зімкнув щелепи і слідом за друзями подався до королівського замку, аж земля під ним загула.
А з замку назустріч йому вже линули вигуки радості, що додому повернувся молодий король Матяш і привів із собою прекрасну наречену.
— А де ж військо, братику? — запитав Матяш у Широкого, коли той увійшов до замку.
— А де ж йому ще бути, як не тут! — відповів Широкий, поплескуючи себе по величезному череві.— Тільки це не дуже смачна страва!
— Ну, то випусти їх із цієї в'язниці! — засміявся Матяш і скликав усіх своїх підданих подивитися на незвичайне видовище.
Широкий став під замком, уперся руками в боки, кашлянув і… Якби ви, люди добрі, тільки бачили цю чудасію! Вояки один за одним почали вискакувати йому з рота і щодуху втікати. А останній узяв та й застряг у нього в горлі, тоді Широкий чхнув, і вояка кулею полетів аж за дев'яту межу.
А через кілька днів у замку справили бучне весілля. Був на ньому й король, принцесин батько. По нього послали Довгого. Він прибув туди швидше, ніж військо, яке поверталося додому ні з чим, і врятував вояків від смерті, задобривши короля новиною, що дочка його виходить заміж за багатого королевича.
Матяш щедро віддячив своїм товаришам за допомогу, і вони залишилися жити в його замку.