Водночас хлопці шукали живої води, щоб повернути життя матері.
У довгих походах і в тяжкій боротьбі вони знайшли всіх потвор і знищили їх. Не знайшли тільки живої води. Тому, незважаючи на перемогу над злом, люди були похмурі й невдоволені.
Тим часом трояндовий кущ перемінив свої квіти на червоні плоди, що падали з гнучких гілок у ясний та чистий, як сльоза, струмок, і хвилі несли трояндове насіння по всіх усюдах світу.
Войнічел з Гарнікуцою стояли біля рідного куща і в шелесті його чули слова матері:
– Не журіться, діти мої! Жива вода – у ваших вчинках, у ваших діях. Моє серце більше не стікає кров'ю, бо ви живете в мирі, бо зникли Холод, Голод і Спрага. Працюйте, діти мої, будуйте прекрасну і сильну фортецю. Укріплюйте її з року в рік. Спільно живіть у цій фортеці, у мирі й достатку!..
Знову заграв ріжок Войнічела. Брат і сестра розповіли людям те, що почули. І люди громадою взялися будувати нову фортецю.
Трояндовий кущ, що виріс із серця матері, опинився в центрі нової фортеці, спорудженої чесною працею. Діти, визволені з рабства любов'ю матері, завжди укріплювали свою фортецю й досі живуть щасливо.