Та невдовзі вона підбадьорилася, взяла чоловіка за руку і сіла з ним на воза, який довіз їх аж до самого кордону королівства. Далі вони пішли вже пішки.
— Люба моя дружинонько,— звернувся Мирослав до Красомили,— що ж ми тепер будемо робити? Хоч у мене в місті є брат, який живе при королівському дворі й допоможе мені влаштуватися на службу, але до того часу нам усе одно навряд чи вдасться уникнути нужди.
— Та трохи грошей у нас іще є, а потім я наймуся до людей і постараюсь полегшити твої турботи,— втішала Красомила чоловіка, хоч у самої на серці було неспокійно.
У найближчому містечку Мирослав знову найняв воза, щоб дружина, яка не звикла ходити пішки, не натомила своїх ніг.
Приїхавши до столиці королівства, Мирослав підшукав невеличку кімнатку, і вони з Красомилою поселилися там. Щоб хоч якось прохарчуватися, молодята продавали се, те із своєї одежини, аж поки черга дійшла й до одного-єдиного персня, що був у Красомили на пальці.
— А тепер,— сказав на другий день Мирослав,— я піду шукати тобі роботу, а собі службу.
Він пішов, а ополудні повернувся з маленьким клуночком. Розв'язав його, вийняв м'яке полотно і трохи фруктів.
— Поглянь, серденько, я приніс тобі роботу, за яку добре заплатять, якщо ти зумієш її виконати; а ось ці фрукти мені дав мій брат. Ох, люба моя дружинонько, як я міг тебе, королівську дочку, приректи на таке животіння! Ти звикла купатися в розкошах, а тепер мусиш тяжко працювати і терпіти нужду.
— Навіщо ти себе так картаєш? — відповіла Красомила, і очі її усміхнулися.— Адже я сама цього хотіла. Твоя любов буде мені за все винагородою.
Вона з радістю взяла м'яке, тонке полотно, з запалом заходилася шити. Шила старанно, не знаючи спочинку ні вдень ні вночі, і залишала роботу тільки тоді, коли треба було приготувати чоловікові щось поїсти.
Нарешті роботу було закінчено, Красомила наділа на голову простий біленький чепчик і пішла з Мирославом, щоб здати роботу замовникові. Вони зупинилися біля великого гарного будинку, і слуга повів Красомилу через низку розкішних покоїв аж до найдальшої кімнати. Серце її стислося від страху, коли служниця почала оглядати роботу і, до чогось прискіпавшись, хотіла заплатити менше обіцяного. Щоки в Красомили палали, і сльози вже от-от ладні були бризнути з очей, коли раптом відчинилися двері й до кімнати увійшла поважна дама. Вона запитала в служниці, про що суперечка, і, глянувши на роботу, звеліла заплатити швачці все, що належить. Красомила з вдячністю вклонилася їй і заквапилася геть із багатого дому. Мирославові вона не сказала ні слова про те, як із нею тут повелися, але подумала, що, мабуть, і її служниці так само кривдили убогих швачок та інших робітниць.
Днів десь за два Мирослав знову запропонував їй роботу, тільки вже служницею в однієї шляхетної дами, яка обіцяла добре заплатити. Красомила зраділа, пов'язала голову хусткою і пішла на службу. Пані оглянула її з голови до п'ят, а тоді запитала, що вона вміє робити, і, коли Красомила відповіла, звеліла їй зостатися на два дні для випробування.
Ох, які то були тяжкі дні! Тепер Красомила побачила, як важко доводиться служницям у вередливих шляхетних паній, як зневажливо ті з ними поводяться. Як на неї кричали і як її лаяли, якщо бодай один волосок вибивався в пані із зачіски або де-небудь морщилася, облягаючи стан, сукня! Не змогла Красомила цього всього витримати й через два дні повернулася додому.
— Знаєш, які в нас новини, жіночко? — сказав Мирослав через кілька днів, прийшовши додому з ясним від радості обличчям.— Наш король привіз собі молоду дружину, і завтра в замку відбудеться великий бенкет, на якому він покаже її своїм підданим. Кажуть, король хоче найняти багато куховарок і кухарів, і всі вони за цей день одержать по кілька дукатів. Ти ж у мене непогана куховарка. Роботи, я думаю, там буде небагато, то чи не пішла б ти в замок куховарити?
— Звичайно, піду. Адже стільки грошей за один день заробити в іншому місці не так легко,— відповіла Красомила.
Рано-вранці вона одяглася, пов'язала голову хусткою і пішла з чоловіком до королівського палацу.
— Я тим часом теж спробую пошукати собі якусь роботу, а ввечері зайду по тебе,— сказав Мирослав, виходячи з королівської кухні, куди привів свою дружину.
Красомилі сподобалася робота, яку їй загадав на цілий день старий кухар, і вона не звертала жодної уваги на те, що діялося в замку. Все йшло якнайкраще, вже почали з'їжджатися гості, й карети прибували одна за одною. Красомила саме була вибігла по щось у коридор, як раптом назустріч їй пан, весь у золоті і сріблі, так що через блиск коштовностей його самого не можна було й роздивитися.
— Будь ласка,— звернувся він басовитим голосом до Красомили,— покличте кого-небудь! У мене розв'язався шнурок.
Красомила зиркнула на нього крадькома і, здогадавшись по одежі, що це сам король, нахилилася і почала зав'язувати йому черевик. Король подякував їй і пішов. А незабаром прибіг королівський слуга й запитав, де та куховарка, що зав'язала королеві черевика, їй, мовляв, велено негайно з'явитися до старшої покоївки. Красомила вчинила, як їй було наказано.
Входить вона до покоївки, а та дуже шанобливо їй уклоняється і просить Красомилу пройти до суміжної кімнати.
Красомила зачудовано роздивлялася по розкішних покоях, де все нагадувало їй батьківський дім. Це були покої королеви, і Красомила подумала, що тут, мабуть, житиме молода королева, але чого її сюди покликали, цього вона ще не знала. Так вона дійшла аж до гардеробної, де на стільцях лежали дорогі сукні, а на столах — коштовні оздоби.
— Тут ви можете вибрати собі сукню й оздоби до неї; я допоможу вам одягтися. Наш король хоче за ту люб'язність, яку ви йому виявили, запросити вас на танець,— сказала їй старша покоївка.
— Ой, що ви! — збентежилася Красомила.— Що скаже мій чоловік?.. Я повинна танцювати з королем і надіти цю сукню? Ні, ні, я цього не зроблю!
— Навіть якщо про це попрошу тебе я? — почувся раптом за плечима в неї голос.
Красомила обернулася, побачила перед собою короля і впізнала у ньому свого Мирослава!
Спершу вона злякалася того, що побачила, а тоді запитала з гіркістю:
— Навіщо ти все це зробив і чому так зі мною повівся?
— Ти, мабуть, пам'ятаєш, з якою погордою відіслала додому моїх посланців разом із моїм портретом? Я тоді заприсягся, що покараю твою пиху. Твій батько благословив мене на це, а твоя любов була мені підтримкою! Та сам я не став би тебе так довго випробовувати, якби цього не захотів твій батько; я карався разом із тобою.
Раптом відчинилися двері, до кімнати увійшов старий король, і всі троє щиро обнялися.
— Дочко моя, хоч це випробування й було гірким, але повір мені, воно піде на користь тобі і твоїм дітям! — сказав Красомилин батько.
У цю хвилину зайшли придворні й, побачивши нову королеву в дорогій, розшитій золотом сукні та королівській діадемі, були вражені її красою, бо не пиха й погорда відбивалися тепер на її обличчі, а привітність і доброта.
Гордо повів Мирослав свою кохану дружину до зали, де зібралися гості, і всі з радістю привітали молоду королеву.