А навіть якщо б і трапилося, яка різниця? Ти все одне мені припала до ока, і вже я знайшов би спосіб з тобою познайомитися.
— Ти навіть не подивився в мій бік.
— Просто не встиг.
— Тоді як би ти зі мною познайомився?
— Не знаю. Вже якось та познайомився б. Але погодься, досить безглуздо зараз про це сперечатися.
Потяг відійшов від Провіденса. Ліві перебувала в сум'ятті. А чоловічок усе
прислухався до їхнього шепоту, тільки посміхатися перестав, даючи знати, що зрозумів, про що йдеться.
— Ви можете показати нам далі? — запитала Ліві.
— Постривай, — перервав Норман. — А навіщо тобі це?
— Я хочу побачити день нашого весілля, — сказала Ліві. – Яким чином це відбулося б, якби в трамваї я не впала.
Норман з досадою поморщився.
— Слухай, це несправедливо. Може, ми тоді одружилися б не того дня, а іншого.
Але Ліві сказала:
— Ви можете мені це показати, містере Якщо?
Чоловічок кивнув.
Матове скло знов ожило, ледь засвітилося. Потім розсіяне світло згустилося в яскраві плями, у виразні людські постаті. У вухах Ліві слабко зазвучав орган, хоча насправді ніякої музики не було чутно.
Норман зітхнув з полегшенням:
— Ну ось, бачиш, я на місці. Це наше весілля. Ти задоволена?
Шум в потягу знову замовк; наприкінці Ліві почула свій власний голос:
— Так, ти-то на місці. А де ж я?
Ліві сиділа в церкві на одній з останніх лав. Спершу вона зовсім не збиралася бути на цьому весіллі. Останнім часом вона, сама не знаючи чому, все більше віддалялася від Жоржетти. Про її змовини вона почула випадково, від їхньої спільної приятельки, і, звісно, Жоржетта виходила за Нормана. Ліві виразно згадався той день, півтора роки тому, коли вона вперше побачила його в трамваї. Того разу Жоржетта поспішила прибрати її зі шляху. Потім Ліві ще декілька разів зустрічала Нормана, але він ніколи не бував один, між ними завжди стояла Жоржетта.
Що ж, тут і ображатися нема чого, адже Жоржетта першою з ним познайомилась. Вона сьогодні здається куди красивішою, ніж зазвичай. А він завжди дуже гарний.
Їй було сумно та якось порожньо на душі, немов трапилася якась помилка, а яка — вона до ладу зрозуміти не могла. Жоржетта пройшла по проходу, немов не помітивши її, але трохи раніше за неї Ліві зустрілася очима з Норманом і посміхнулася йому. І, здається, він посміхнувся у відповідь.
Здалеку до неї долинули слова священика: "Нарікаю вас чоловіком та дружиною..."
Знов почувся стукіт коліс. Якась жінка з маленьким синочком поверталася по проходу на своє місце, погойдуючись в такт руху потягу. На середині вагону, де сиділи чотири дівчинки-підлітка, щохвилини лунали вибухи дзвінкого сміху. Мимо, стурбований якимись своїми таємничими справами, квапливо пройшов кондуктор.
Усе це мало торкало Ліві, вона немов застигла.
Вона сиділа нерухомо, дивлячись в одну точку, а за вікном, зливаючись в кошлату яскраво-зелену смугу, проносилися дерева, миготіли, наче в скачці, телеграфні стовпи.
Нарешті вона сказала:
— Тож, значить, ось із ким ти одружувався!
Норман подивився на неї впритул і куточок роту в нього здригнувся. Він сказав безтурботно:
— Це не зовсім вірно, Олівіє. Все ж таки моя дружина — ти. Згадай про це, будь ласка.
Вона рвучко обернулася до нього:
— Так, ти одружився зі мною... тому що я повалилася до тебе на коліна. А якби я не впала, ти б одружився із Жоржеттою. А якщо б вона не захотіла цього, ти б одружився з кимсь іще. З ким втрапило. Ось тобі й твоя головоломка!
— Дідько... мене... побери!.. — поволі, з розстановкою сказав Норман і долонями пригладив волосся — воно було пряме, тільки над вухами трохи кучерявилось. Могло здатися, що це він схопився за голову від відчаю. — Послухай, Ліві, — продовжив він, — безглуздо ж здіймати галас через якийсь безглуздий фокус. Не можеш же ти мене засудити за те, чого я не робив?
— Ти б так само й зробив.
— Чому ти так вважаєш?
— Ти сам бачив.
— Я бачив якусь безглуздість... напевно, це гіпноз. — І раптом голосно, голосом, в якому проривалась лють, він сказав чоловічку навпроти: — Забирайтеся, містере Якщо або Як-Вас-Там! Геть звідси! Ви тут не потрібні. Забирайтеся, поки я не викинув вас у вікно разом з вашою хитромудрою механікою!
Ліві смикнула його за лікоть.
— Перестань. Перестань, зараз же! Люди навколо!
Чоловічок увесь зіщулився, заховав чорну скриньку за спину й забився в куточок. Норман подивився на нього, потім на Ліві, потім на немолоду пані, яка сиділа по інший бік проходу й дивилася на нього з явним несхваленням.
Він почервонів і поперхнувся ще якимись злими словами. В крижаному мовчанні доїхали до Нью-Лондона, ані слова не сказали й під час зупинки.
За чверть години опісля того, як потяг відійшов від Нью-Лондона, Норман покликав:
— Ліві!
Вона не відповіла. Вона дивилася у вікно, але нічого не бачила – тільки скло.
— Ліві, — повторив Норман. — Ліві! Та відгукнися ж!
— Чого тобі? — глухо запитала вона.
— Послухай, це ж безглуздо. Я не знаю, як він це проробляє, але навіть якщо в цьому і є на гріш правди, все одно ти несправедлива. Чому ти зупинилася на півшляху? Припустимо, що я й насправді одружився з Жоржеттою, ну, а ти? Хіба ти залишилася одна? Звідки я знаю, може до часу мого можливого одруження ти вже була заміжня. Може тому я і одружився з Жоржеттою.
— Я не була заміжня.
— Звідки ти знаєш?
— Вже я б розібралася. Я знаю, про що я думала в той час.
— Ну, так вийшла б заміж не пізніше, як за рік.
Ліві злилася все сильніше. Краєчком свідомості вона розуміла, що злитися немає причин, але це не втішало. Навпаки, досада зростала. І вона сказала:
— А якби й вийшла, це б тебе вже не стосувалося.
— Так, звичайно. Але це б лише доводило, що ми не можемо відповідати за те, що було б. Якби та якби, та в роті росли б гриби...
Ліві гнівно роздула ніздрі, але промовчала.
— Послухай, — продовжував Норман. — Пам'ятаєш, ми зустрічали у Вінні позаминулий Новий Рік? Було багато народу й дуже весело?
— Як не пам'ятати! Ти мені влаштував душ з коктейлю.
— Це до справи не відноситься, та й коктейлю-то було всього нічого. А я ось що хочу сказати: адже Вінні твоя найкраща подруга, ми з нею дружили з давніх давен, коли ми з тобою ще не були одружені.
— Ну то й що?
— І Жоржетта теж з нею дружила, вірно?
— Так.
— Ну так от. І ти, і Жоржетта, все одно зустрічали б у Вінні Новий Рік, з ким би я не одружився. Я тут ні до чого. Нехай він нам покаже, що було б на цьому вечорі, якби я одружився з Жоржеттою, і тримаю парі, ти там будеш або з женихом, або з чоловіком.
Ліві завагалася. Чесно кажучи, саме це її й страхало.
— Що, боїшся ризикнути? — запитав Норман.
І, звісно, Ліві не стерпіла. Вона так і підкинулася:
— Нічого я не боюся! Вже напевно я вийшла заміж! Не сохнути ж по тобі! І цікаво подивитися, як ти обіллєш коктейлем Жоржетту. Вона тобі при всіх надає ляпасів, не посоромиться. Я її знаю. Ось тоді ти побачиш, який шматок в твоїй головоломці відповідний.
І Ліві сердито схрестила руки на грудях та й спрямувала вперед погляд, сповнений рішучості.
Норман подивився на чоловічка навпроти, але просити ні про що не довелося. Той вже встановив на колінах матове скло. У вікно криво світило західне сонце, і віночок сивого волосся навколо лисини чоловічка відлискував рожевим.
— Ти готова? — напруженим голосом запитав Норман.
Ліві кивнула, і вони знову перестали чути гуркіт коліс.
Розпашіла з морозу, Ліві зупинилася в дверях.
Вона тільки-но зняла пальто, на якому танули сніжинки, і оголеним рукам було ще холоднувато.
Її зустріли вигуками: "З Новим Роком!" — і вона відповіла тим же, прагнучи перекричати радіо, яке горлало на всю силу. Ще з порогу вона почула пронизливий голос Жоржетти і тепер попрямувала до неї. Вона більше місяця не бачила ані Жоржетти, ані Нормана.
Жоржетта манірно здійняла одну брову — це вона останнього часу завела таку манеру — й запитала:
— Ти хіба сама, Олівіє?
Окинула поглядом тих, що стояли ближче, й знову подивилася на Ліві. Та сказала байдуже:
— Я думаю, Дик зазирне пізніше. В нього там ще якісь справи.
Вона не прикидалася, їй і справді було все одне.
— Ну, зате Норман тут, — сказала Жоржетта, натягнуто посміхаючись. – Отже, ти не нудьгуватимеш, любо. Принаймні раніше ти в таких випадках не нудьгувала.
І тут з кухні лінькувато вийшов Норман. У руці він тримав шейкер, кубики льоду в коктейлі постукували, точно кастаньєти, в такт словам:
— Агов, ви, гуляки-випивохи! Підійдіть, хлебніть — від мого зілля ще не так гулятимете... Ба, Ліві!
Він попрямував до неї, широко й радісно посміхаючись.
— Де ви пропадали? Я вас сто років не бачив. У чому справа? Дик вирішив вас ховати від сторонніх очей?
— Налий мені, Нормане, — різко сказала Жоржетта.
— Зараз, — не подивившись на неї, відгукнувся Норман. — А вам налити Ліві? Зараз знайду келих.
Він обернувся і тут-то все й відбулося.
— Обережно! — скрикнула Ліві.
Вона знала, ЩО зараз відбудеться, в неї навіть виникло якесь смутне відчуття, немов так вже колись було, і все ж таки це знову трапилося неминуче й невідворотно. Норман зачепився каблуком за килим, похитнувся, марно намагаючись зберегти рівновагу, й упустив шейкер. Той неначе вистрибнув у нього з рук — і добра пінта крижаного коктейлю обдала Ліві, промочивши її до нитки.
Вона задихнулася. Навколо стало тихо, і декілька нестерпних миттєвостей вона марно намагалася обтруситися, а Норман знову й знову, і все голосніше, повторював:
— Хай йому біс! Ах, нехай йому біс!
Жоржетта мовила холодно:
— Дуже шкода, що так вийшло, Ліві. З ким не трапляється. Але це плаття неначебто й не дуже дороге.
Ліві обернулася й побігла з кімнати. І ось вона в спальні, тут хоч нікого немає і майже не чутно галасу. При світлі лампи на туалетному столику, затіненому абажуром з бахромою, вона в купі пальт, кинутих на ліжко, стала відшукувати своє.
За нею увійшов Норман.
— Послухайте, Ліві, не звертайте увагу на те, що вона бовкнула. Я просто у відчаї. Звісно ж я заплачу...
— Дурниці. Ви не винні. — Вона швидко заблимала очима, не дивлячись на нього. — Поїду додому і перевдягнуся.
— Але ви повернетеся.
— Не знаю. Навряд чи.
— Послухайте, Ліві...
Їй на плечі лягли його гарячі долоні...
Щось дивно обірвалося в неї усередині, немов вона вирвалася з чіпкого павутиння, і...
...і знову почувся шум та гуркіт коліс.
Все ж таки, поки вона була там...