Цю вагу в Голяндії мудро фіксували законом. Нічого не могло бути простіше й доречніше. Це правило за перевірку. Вас клали на терези, й наочно виявлялося, чи ви порушуєте рівновагу; якщо ви — надто важкі, вас вішають, а якщо ви надто легкі, вас спалюють. Ще й тепер можна бачити в Удевотері терези, на яких важили характерників; однак нині на них важать сир, — остільки занепала релігія. Урсус напевне посварився б з цими терезами. Підчас своїх мандрівок він уперто уникав Голяндії й добре робив. А втім, ми гадаємо, що він взагалі ніколи не виходив за межі Великобританії.
Як би там не було, а тільки він був дуже бідний і дуже суворий і, познайомившися в лісі з Гомо, він якось набув смаку до бродячого життя. Він прийняв вовка за товариша й став кодувати з ним по дорогах, живучи на вільному повітрі життям, повним пригод. З нього була людина дуже вправна й тямуча і великий майстер на все — лікувати, оперувати, рятувати людей од усякої хвороби й пророблювати різні дивні штуки, — тому він уславився як добрий штукар і добрий лікар, його вважали, це зрозуміло, також і за знахаря, — трохи, не надто, бо за тих часів небезпечно було вславитися за приятеля чорта. Сказати правду, Урсус через пристрасть до цілющих трав та любов до рослин постійно наражався на небезпеку, бо часто, шукаючи трави, він забирався в лісову гущину, де росте салата Люцифера і де він ризикував, як посвідчує радник Анкр, зустрінути смерком людину, що виходить з землі, "сліпу на праве око, без плаща, із Шпагою при боці, в сандалях на босу ногу". А в тім Урсус, хоча й чудний манірами и характером, був надто чемна людина, щоб накликати або проганяти град, викликати примари, замордовувати людину, примушуючи її танцювати до смерти, насилати приємні чи сумні й страшні сни, або виводити півнів з чотирма крилами, — він не йшов на такі злі вихватки. Він був нездатний на якісь паскудства. Як, наприклад, говорити мовами німецькою, єврейською або грецькою, не знаючи цих мов, — це є ознака мерзотного лиходійства або прирожденої хворости, що походить з мелянхолії. Коли Урсус говорив латиною, так це тому, що він знав цю мову. Він ніколи не дозволив би собі говорити сирійською мовою, бо не вмів; крім того, він досвідчився, що це — мова чортовинна. В медицині він давав перевагу Ґаленові перед Карданом, бо Кардан, не зважаючи на всю його вченість, був лише земний червяк супроти Ґалена.
Взагалі Урсус не належав до людей, що їх турбує поліція. Хатина його була досить довга й досить широка, так що він міг лежати на скрині', де зберігалися його манатки, не розкішні. Він був власник ліхтаря, декількох перуків та деякого збіжжя, що його розвішано було на цвяхах разом з музичними інструментами. Крім того, у нього була ще ведмежа шкура, якою він накривався в дні великих вистав; він називав це — убиратися в костюм. Він говорив: "у мене дві шкури, це — справжня", — і показував на ведмежу шкуру. Хатина на колесах належала неподільно йому и вовкові. Крім хатини, реторти й вовка, у нього були флейта и скрипка, на яких він грав приємно. Свої елексири він готував сам. Своїми талантами він заробляв стільки, що іноді було на що й повечеряти. В стелі його хатини була дірка, через яку проходив димар чавунної печі, що стояла поруч його скрині, досить близько, так що дерево поруділо. Пічка мала два розділи; в одному Урсус готував свою альхемію, а в другому варив картоплю.
Вночі вовк спав під возом, дружньо прив'язаний на ланцюзі. Шерсть у Гомо була чорна, а у Урсуса — сіра. Урсусу було п'ятдесят років, коли не всі шістдесят. Покірливість його своїй долі була така, що він їв, як ми ось бачили, картоплю, цю нечисть, що нею тоді годували свиней та каторжан. Він їв, обурювався й корився. На зріст він був не високий, — він здавався довгим. Він був згорблений і мелянхолійний. Коли старий дід починає горбитися, це визначає, що життя його пригнічує. Сама природа зробила його смутним. Йому було важко сміятися, й ніколи він не міг плакати. Він позбавлений був цієї втіхи — сльоз і цього паліятива — радости. Стара людина — це руїна, що міслить. Урсус і був така руїна. Балакучість шахрая, худорлявість пророка, запальність заряженої міни — отакий був Урсус. За молодих літ він жив філософом у одного лорда.
Все це було тому сто вісімдесят років, за тих часів, коли люди трохи більш були вовками, ніж тепер.
Не багато більше.
2.
Гомо був не абиякий вовк. Через його апетит до кизелю й до яблук його можна було визнати за лугового вовка, через темну шерсть його можна було визнати за лікаона, через його виття, що переходить у гавкання, його можна було признати за чілійського собаку; але ще не досить досліджено зіницю чілійського собаки для того, щоб можна бути певним того, що це не лисиця, а Гомо в кожнім разі був справжній вовк. Завдовжки він був п'яти футів, — це добра довжина для вовка навіть у Литві; він був дуже сильний; дивився скоса, що, звичайно, не було його провиною; язик у нього був м'який, і він іноді лизав Урсуса; на спині у нього росла коротка шорстка шерсть, він був худий доброю лісовою худорлявістю. До того, як він познайомився з Урсусом і примушений був таскати хатину на колесах, він весело пробігав свої сорок миль за ніч. Урсус, зустрінувши його в чагарнику, коло струмка, одразу відчув пошану до нього, коли побачив, як він мудро й обережно ловив раків, і вітав його, як чесного й справжнього вовка Купара, з породи, що прозивають раковими собаками.
Урсус давав перевагу Гомо, як в'ючній тварині, перед ослом. Для нього було б неприємно примусити осла тягти його хатину, — для цього він надто поважав осла. Крім того, він спостерігав, що осел, цей четвероногий мрійник, мало ще зрозумілий для людей, звичайно починає якось неспокійно ворушити ушима, коли філософи при ньому говорять дурниці. В житті осел буває третім між нашою думкою й нами; це — важко.
Як товаришеві, Урсус знову таки давав Гомо перевагу перед собакою, гадаючи, що вовк у дружбі йде значно далі, ніж собака. Ось чому Гомо задовольнив Урсуса. Гомо був для Урсуса більш ніж товаришем, — він був подібний до нього. Урсус ляскав по схудлих боках вовка и казав: "я знайшов мій другий то м".
Він говорив ще: "коли я вмру, то хто захоче знати мене, нехай вивчить Гомо. Я залишаю після себе свою точну копію".
Англійський закон, що неприхильно ставився до лісових звірів, міг би посваритися з вовком і причепитися до нього за те, що він насмілився вільно розгулювати по містах; однак Гомо користався з імунітету, що його надано статутом Едуарда IV про служників: "Кожен служник, що йде за своїм господарем, може скрізь ходити вільно". Крім того, певна полегкість щодо вовків була наслідком моди серед придворного жіноцтва за останніх Стюартів — держати замість собак малорослих вовків-корсаків, так званих шакалів, завбільшки з кішку, яких за дорогу ціну виписували з Азії.
Урсус передав Гомо частину своїх талантів: він навчив його стояти на задніх лапах, насуплюватися замість щоб сердитися, гарчати замість щоб вити та інш. З другого боку і вовк навчив людину тому, що він сам знав, — обходитися без пристановища, обходитися без хліба, обходитися без огнища, воліти ліпше голодувати в лісі, ніж бути невільником у палаці.
Повозка, щось подібне до переїжджої хатини, що мала найрізноманітніші маршрути, не виходячи однак з Англії й Шотляндії, була чотириколесна, у неї були голоблі для вовка й постромки для людини. Ці постромки були на випадок поганої дороги. Повозка була міцна, хоч її й збито було з тонких дощок, що йдуть на голубника. Спереду вона мала скляні двері з маленьким бальконом для ораторських виступів Урсуса, — щось середнє між трибуною и катедрою, а з протилежної сторони були ще двері з кватиркою. Східці з трьох щаблів, що поверталися на шарнірі й підіймалися за дверима з кватиркою, становили вхід до хатини; на ніч вона добре замикалася на засови й замки. Багато зазнала вона й від дощу й від снігу. Зокола хатину колись було пофарбовано, хоч і важко було б сказати, в який саме колір, — зміни погоди впливають на хатини так само, як зміни царів на царедворців. На передній стороні на чомусь подібному до фронтиспіса з дранки, колись можна було прочитати такий надпис чорними літерами на білому фоні, що згодом потроху стерся й потемнів:
"Золото щороку від тертя втрачає чотирнадцять відсотків своєї ваги; це називають стратою; з цього виходить, що з тисячі чотирьохсот мільйонів золота, що обертається на цілім світі, щороку страчується один мільйон; цей мільйон золота обертається в порох, розмітається, розвіюється, становиться атомом, вдихається, обважує, обтяжує, давить совість, змішується з думами багачів, котрих робить гордими, з душами бідняків, котрих робить запеклими".
Цього надпису, стертого і понівеченого од дощів і волею провидіння, на щастя, не можна було прочитати, бо можливо, що загадкова и разом з тим прозора філософія про золото, що його вдихають, була б не досмаку різним шерифам, суддям, маршалам і іншим пильним доглядачам закону. Англійське законодавство за тих часів не любило жартів. Воно легко ставало лютим. Представники влади були люті з традиції, а жорстокість походила з рутини. Швидко розплодилася велика сила інквізиційних судів. Джефріс залишив нащадків.
3.
В середині хатини було ще два надписи. Над скринею на повапнованих дошках можна було прочитати такі слова, що їх написано було від руки атраментом:
"Єдине, що треба всім знати".
"Барон-пер Англії носить вінчик з шести перлин.
Корона починається з віконта.
Віконт носить корону з перлинами без числа; граф — корону з перлинами на зубцях, перемішаними з суничним листям, що спускається нижче; маркіз — з перлин і листя на однаковій височіні; герцоґ — з листя бев перлин; герцоґ королівської крови носить обідок з хрестів і квітів лілеї; принц Велзький носить таку саму корону, як і король, тільки не закриту.
Титул герцоґа — височайший й наймогутніший принц, маркіза й графа— — високоблагородний і могутній сеньйор, віконта — благородний і могутній сеньйор, барона — дійсний сеньйор.
Герцоґ — світлість, інші пери — вельможності.
Лорди недоторкані.
Пери становлять палату і суд, concilium et curia, законодавство й правосуддя.
*"Most honourable" це більше од right honourable[4]
Лорди-пери кваліфікуються як "лорди з права", лорди не пери — це "пожалувані лорди", лорди з ласки: за дійсних лордів вважаються тільки пери.
Лорд ніколи не присягає ні королеві, ні суду.