Звісно, бабське діло — дурні слова говорить".
Ви починаєте розуміти оборонців Севастополя; вам стає чомусь совісно за самого себе перед цим чоловіком. Вам хотілося б сказати йому дуже багато, щоб висловити йому своє співчуття й подив; але ви не знаходите слів чи невдоволені з тих, які приходять вам на думку,— і ви мовчки схиляєтесь перед цією мовчазною, невідомою величчю й твердістю духу, цією соромливістю перед власною гідністю.
— Ну, дай бог тобі швидше поправитись,— кажете ви пораненому і спиняєтесь перед другим хворим, що лежить на підлозі і, як здається, в нестерпних стражданнях чекає смерті.
Це білявий, з пухлим і блідим обличчям чоловік. Він лежить навзнак, закинувши назад ліву руку, в позі, що виражає тяжке страждання. Сухий відкритий рот насилу випускає хрипке дихання; голубі олов'яні очі закочені вгору, і з-під збитої ковдри висунутий остаток правої руки, обмотаний бинтами. Важкий запах мертвого тіла дужче уражає вас, і пожираючий внутрішній жар, що проймає всі члени страждальника, проймає начебто й вас.
— Що, він непритомний? — питаєте ви в жінки, яка йде за вами і ласкаво, як на рідного, дивиться на вас.
— Ні, ще чує, та дуже вже йому погано,— додає вона пошепки.— Я його сьогодні чаєм напувала —■ що ж, хоч і чужий, все ж треба жалощі мати,— то вже не пив майже.
— Як ти себе почуваєш? — питаєте ви його. Поранений повертає зіниці на ваш голос, але не
бачить і не розуміє вас.
— У серці г-горить.
Трохи далі ви бачите старого солдата, який міняє білизну. Обличчя й тіло в нього якогось коричневого кольору і худі, як кістяк. Руки в нього зовсім нема: її вилущено в плечі. Він сидить бадьоро, він поправився; але з мертвого, тьмяного погляду, жахливої худорби і зморщок на обличчі ви бачите, що це істота, яка вже вистраждала кращу частину свого життя.
З другого боку ви побачите на ліжку страдницьке, бліде й ніжне лице жінки, на якому грає на всю щоку гарячковий рум'янець.
— Це нашу матроску п'ятого числа в ногу зачепило бомбою,— скаже вам ваша провідниця,— вона чоловікові на бастіон обідати носила.
— Що ж, відрізали?
— Вище коліна відрізали.
Тепер, якщо нерви ваші міцні, пройдіть у двері ліворуч: у тій кімнаті роблять перев'язки й операції. Ви побачите там лікарів із закривавленими до ліктів руками й блідими понурими фізіономіями, заклопотаних біля ліжка, на якому з розплющеними очима і говорячи, як у маренні, безтямні, іноді прості й зворушливі слова, лежить поранений під впливом хлороформу. Лікарі зайняті огидною, але благодійною справою ампутацій. Ви побачите, як гострий, кривий ніж входить у біле здорове тіло; побачите, як з жахливим, пронизливим криком і прокльонами поранений раптом приходить до пам'яті; побачите, як фельдшер кине в куток відрізану руку; побачите, як на носилках лежить, у тій самій кімнаті, другий поранений і, дивлячись на операцію товариша, корчиться й стогне не так від фізичного болю, як від моральних страждань очікування,— побачите жахливі видовища, що вражають душу; побачите війну не в правильному, красивому і блискучому строї, з музикою й барабанним боєм, з розмаяними прапорами
і з генералами, що гарцюють на конях, а побачите війну в справжньому її вияві — в крові, в стражданнях, у смерті...
Виходячи з цього дому страждань, ви неодмінно відчуєте відрадне почуття, ви повніше вдихнете в себе свіже повітря, зазнаєте втіхи від свідомості власного здоров'я, але разом з тим у спогляданні цих страждань почерпнете свідомість своєї нікчемності й спокійно, без нерішучості підете на бастіони...
"Що означають смерть і страждання такого нікі чемного черв'яка, як я, в порівнянні із стількома смертями й стількома стражданнями?" Але вигляд чистого неба, блискучого сонця, красивого міста, відчиненої церкви й військового люду, що рухається Б різних напрямках, швидше поверне ваш дух у нормальний стан легковажності, дрібних турбот і захоплення самим лише теперішнім.
Назустріч трапиться вам, може, з церкви похорон якогось офіцера, з рожевою труною й музикою та розмаяними корогвами; до слуху вашого долинуть, може, звуки стрільби з бастіонів, та це не наведе вас на попередні думки; похорон здається вам дуже гарним войовничим видовищем, звуки — дуже гарними войовничими звуками, і ви не поєднаєте ні з цим видовищем, пі з цими звуками думки ясної, перенесеної на себе, про страждання й смерть, як ви це зробили на перев'язному пункті.
Проминувши церкву та барикаду, ви увійдете в найжвавішу внутрішнім життям частину міста. З обох боків вивіски крамниць, трактирів. Купці, жінки в капелюшках і хусточках, чепуристі офіцери — все говорить вам про твердість духу, самовпевненість, безпеку жителів.
Зайдіть до трактиру праворуч, якщо ви хочете послухати балачки моряків та офіцерів: там уже, певно, розповідають про сьогоднішню ніч, про Феньку, про бій двадцять четвертого про те, як дорого і негарно подають котлетки, і про те, як убито того-то й того-то товариша.
— Нехай його чорт візьме, як сьогодні в нас погано! — каже басом білявенький безвусий морський офіцерик у зеленому плетеному шарфі.
— Де у нас? — питає його інший.
— На четвертому бастіоні,— відповідає молоденький офіцер, і ви неодмінно з більшою увагою й навіть деякою пошаною подивитесь на білявенького офіцера
<>
1 24 жовтня 1854 року відбулася Інкерманська битва.
при словах: "на четвертому бастіоні". Його занадто велика безцеремонність, вимахування руками, гучний сміх і голос, що здавалися вам нахабством, здадуться вам тим особливим бретерським 1 настроєм духу, що його набувають деякі молодики після небезпеки; та все ж ви подумаєте, що він почне вам розповідати, як погано на четвертому бастіоні від бомб та куль: аж ніяк! погано тому, що грязько. "Пройти на батарею не можна",— скаже він, показуючи на чоботи, вище литок в грязюці. "А в мене сьогодні найкращого комендора2 вбили, прямо в лоб уліпило",— скаже другий. "Кого це? Митюхіна?" — "Ні... Та що це, чи дадуть мені телятини? От каналії! — мовить він трактирному слузі.— Не Митюхіна, а Абросимова. Молодець такий — у шести вилазках був".
З другого кінця столу, за тарілками котлет з горошком і пляшкою кислого кримського вина, званого "бордо", сидять два піхотні офіцери: один, молодий, з червоним коміром і з двома зірочками на шинелі, розповідає другому, старому, з чорним коміром і без зірочок, про альминський бій3. Перший уже трохи випив, і з зупинок, які бувають 'В його розповіді, з нерішучого погляду, який виражає сумнів у тому, що йому вірять, і головне, що надто велика роль, яку він відігравав у всьому цьому, і надто все страшне, помітно, що він дуже одхиляється від точного виповідання істини. Та вам не до цих розповідей, які ви довго ще будете слухати у всіх кутках
О
1 Бретер — завзятий дуелянт.
2 Комендор — старший з обслуги біля гармат на військових кораблях.
3 Альминський бій — битва на річці Альмі 8 вересня 1854 року між російськими військами і військами Туреччини та її союзниці Франції.
Росії: ви хочете швидше йти на бастіони, саме на четвертий, про який вам так багато й так по-різному розповідали. Коли хтось говорить, що він був на четвертому бастіоні, він говорить це з особливою приємністю й гордістю, коли хто каже: "Я йду на четвертий бастіон",— неодмінно помітні в ньому маленьке хвилювання або надто велика байдужість; коли хочуть покепкувати з когось, кажуть: "Тебе б поставити на четвертий бастіон"; коли зустрічають носилки й питають: "Звідки?" — найчастіше відповідають: "З четвертого бастіону". А взагалі існують дві зовсім різні думки про цей страшний бастіон: тих, які ніколи на ньому не були і які переконані, що четвертий бастіон е видима могила для кожного, хто піде на нього, і тих, які живуть на ньому, як білявенький мічман, і які, говорячи про четвертий бастіон, скажуть вам, сухо чи грязько там, тепло чи холодно в землянці і т. д.
За півгодини, що ви пробули в трактирі, погода встигла змінитися: туман, що стелився по морю, збився в сірі, нудні, вогкі хмари й закрив сонце; якась печальна наморозь сиплеться зверху і намочує дахи, тротуари й солдатські шинелі...
Проминувши ще одну барикаду, ви виходите з дверей праворуч і йдете вгору великою вулицею. За цією барикадою будинки по обидва боки вулиці безлюдні, вивісок нема, двері забиті дошками, вікна повибивані, де відбито ріг стіни, де пробито дах. Будівлі здаються старими ветеранами, що зазнали всякого горя та злигоднів, і начебто гордо й трохи презирливо дивляться на вас. Дорогою перечіпаєтеся ви через ядра, що валяються під ногами, натрапляєте на ями з водою, вириті в кам'яному грунті бомбами. По вулиці зустрічаєте ви й випереджаєте команди солдатів, пластунів офіцерів; зрідка зустрічаються жінка чи дитина, але жінка вже не в капелюшку, а матроска в старому кожушку і в солдатських чоботях. Проходячи далі вулицею і спустившись маленьким узвозом, ви помічаєте навколо себе вже не будинки, а якісь дивовижні груди каміння, дощок, глини, колод; поперед себе на крутій горі бачите якийсь чорний простір, поперекопуваний канавами, і саме це попереду і є четвертий бастіон... Тут людей зустрічається ще менше, жінок зовсім не видно, солдати йдуть швидко, по дорозі трапляються краплі крові, і неодмінно зустрінете тут чотирьох солдатів з носилками і на носилках блідо-жовтувате лице й закривавлену шинелю. Якщо ви спитаєте: "Куди поранено?" — носильники сердито, не обертаючись до вас, скажуть: в ногу чи в руку, якщо його поранено легко; або суворо промовчать, коли з-за носилок не видно голови і він уже помер чи тяжко поранений.
Недалекий свист ядра чи бомби, в той самий час, як ви почнете виходити на гору, неприємно вразить вас. Ви раптом зрозумієте, і зовсім інакше, ніж розуміли досі, значення тих звуків пострілів, що ви їх слухали в місті. Якийсь тихо-радісний спомин раптом блисне у вашій уяві; ваша власна особистість почне цікавити вас більше, ніж спостереження; у вас стане менше уваги до всього того, що вас оточує, і якесь неприємне почуття нерішучості раптом опанує вас. Незважаючи на цей підленький голос, що враз заговорив усередині у вас, коли ви побачили небезпеку, ви, якось особливо глянувши на солдата, який, вимахуючи руками і зісковзуючи з гори по рідкій
О
1 Пластуни — козакж-розвідники чорноморського козачого війська.
грязюці, риссю, сміючись біжить повз вас,— ви примушуєте мовчати цей голос, мимоволі випростовуєте груди, підіймаєте вище голову й деретеся наверх на слизьку глинисту гору.