Те, що погане, є частиною смішного. Смішне — це якась вада або непристойність, що не завдає ні болю, ні шкоди; так, наприклад, комічна маска справляє враження гидоти й потворності, не викликаючи болю.
Отже, зміни трагедії та й ті, хто їх викликав, добре відомі; а щодо комедії, то через те, що їй спочатку приділяли менше уваги, у ній чимало неясного. Адже архонт значно пізніше28 призначив комедії хор, який раніше складався з добровольців. Згадки про комедіографів трапляються лише тоді, коли комедія вже сформувалась. Але хто перший увів маски, пролог, повну кількість акторів і таке інше — ніхто не знає.
Комічні фабули почали опрацьовувати Епіхарм і Фор-мід29. Комедія в зародковому стані перейшла з Сицилії до
Греції, а в Афінах Кратет першим30, відмовившись від нападок особистого характеру, почав складати діалоги й фабули загального змісту.
Епічна поезія близька до трагедії тим, що вона відтворює серйозні характери за допомогою віршових розмірів, а відрізняється від неїпросценками, зверненими до окремих громадян, причому пересипаними грубими жартами. Усі ці ігри та пісні повинні були сприяти перемозі животворних сил природи стим одностайним віршовим розміром і тим, що вона є розповіддю. Інша різниця полягає в її обсязі. Трагедія має відбуватися протягом одного обігу сонця і лише трохи вийти за його межі, а епічна поезія не обмежена часом. Отже, цим вона також різниться.
Коли взяти до уваги частини, то вони однакові в епопеї і трагедії, хоч деякі властиві тільки трагедії. Тому той, хто зможе як слід оцінити трагедію, чи вона хороша чи погана, зможе оцінити й епопею— бо все, що містить у собі епопея, має і трагедія, але не все з того, що властиве трагедії, є і в епопеї.
VI
Про епічну поезію і комедію мова буде пізніше, а тепер поговоримо про трагедію— визначаючи її суть на підставі того, що ми вже досі сказали.
Отже, трагедія — це відтворення витонченою мовою (різною в різних частинах трагедії) серйозної і закінченої дії, що має певний обсяг; відтворення не розповіддю, а дією, яка, викликаючи жаль і страх, спричинює катарсис (очищення) подібних афектів31.
Під "витонченою мовою" я розумію таку мову, яка має ритм, мелодію і віршовий розмір; під "різною" — виконання деяких частин трагедії тільки віршовим розміром, а інших — ше й співом.
З уваги на те, що відтворення в трагедії здійснюється за допомогою дії, то невід'ємною частиною трагедії має бути її сценічне оформлення, далі — музична композиція і мовний вислів. Такі є засоби відтворення дійсності в трагедії. Мовним висловом я називаю віршобудову, а що таке музична композиція — усім відомо.
Враховуючи, що трагедія є відтворенням дії, а виконують її якісь особи, що повинні маги ті або інші риси характеру й
*Л"5 J
певні думки (це впливає на якість дії), убачаємо дві природні причини, які впливають на дію: думки й характер. Відповідно до них усі або досягають, або не досягають своєї мсти.
Відтворення дії становить фабулу Фабула, на мій погляд, це зв'язок подій, а думки — те, за допомогою чого люди в розмові щось доводять або просто висловлюють свої погляди.
Отже, кожна трагедія обов'язково повинна складатися з шести елементів, які передають її суть, а саме: з фабули, характерів, мовного вислову, думок, сценічного оформлення та музичної композиції. До засобів відтворення належать два елементи, до способу відтворення — один, до предмета відтворення — три. Більше елементів трагедія не має. Ці складові використовують не одиниці, а, можна сказати, усі трагічні поети, тому що кожна трагедія має сценічне оформлення, характери, фабулу, мовний вислів, музичну композицію й думки. Найважливішим елементом є зв'язок подій, бо трагедія змальовує не самих людей, а їхні дії та життєві перипетії, шастя і нешастя. А щастя і нешастя героїв виявляється в дії, і метою трагедії є зобразити дію, а не властивості людини. Люди за своїм характером мають різні властивості, а відповідно до своїх дій стають щасливими або нещасливими. Отже, вони діють не для того, щоб виявити свої характери, а вони виявляють свої характери внаслідок своїх дій. Отже, дія і фабула — це мета трагедії, а мета — найважливіше в усьому.
Крім того, трагедія не може обійтися без дії, а без характерів — може. Адже у творах більшості сучасних поетів відсутнє зображення індивідуальних характерів, і взагалі не один з них, коли порівняти його з давніми, перебуває в такому відношенні, як Зевксід32 до Полігнота: Полігнот — блискучий живописець характерів, творчість Зевксіда не має нічого спільного із зображенням характерів. До того ж, якщо хтось понанизує підряд моралізуючі міркування, пишні вислови й думки, він не осягне ще мети трагедії, але осягне це трагедія, яка меншою мірою вдається до цих засобів, але замість того має фабулу й зв'язок подій. Додамо, що найважливішими засобами, якими трагедія схвильовує душу глядача, є елементи фабули — перипетії і впізнавання.
Інший доказ такий: поети-початківці раніше стають майстрами стилю і зображення характерів, ніж набувають
уміння пов'язувати події. Прикладом цього можуть бути давні поети.
Отже, фабула є основою і немовби душею трагедії, а характери займають другорядне місце. Подібне становите спостерігається в живописі. Якшо хтось безладно накладе на полотно хоч би найкращі фарби, то він викликає меншу насолоду, ніж той, хто просто дасть ескіз картини. Трагедія є відтворенням дії і передовсім змалюванням дійових осіб завдяки дії.
Третім елементом є думка. Вона полягає у здатності висловлюватися до речі й відповідно до обставин. У промовах — це завдання політики й ораторського мистецтва. Давні поети змальовували дійових осіб, які висловлюються наче громадські діячі, а сучасні змальовують — як ораторів.
Характер — це те, у чому виявляються вольові якості людини. Такі діалоги, з яких не видно, чого людина хоче, а чого не хоче, нездатні передати характер. Думка виявляється тоді, коли доводять, що якась річ існує чи не існує, або коли що-небудь висловлюють.
Четвертий елемент трагедії — це мовний вислів. Під цим я розумію, як це вже було сказано, хист художньо висловлювати свою думку як у прозі, так і в поезії.
З решти елементів найважливішою окрасою трагедії є п'ятий — музична композиція, зате сценічне оформлення, хоч і дає естетичну насолоду, не має нічого спільного з мистецтвом. Адже трагедія хвилює і без сценічної вистави й акторів. Зрештою, у підготовці вистави важливіша майстерність декоратора, ніж талант поета.
VII
Визначивши складові трагедії, скажемо, яким повинен бути зв'язок подій, оскільки це перша й найважливіша справа в трагедії. Ми вже з'ясували, що трагедія є відтворенням закінченої і суцільної дії, яка має певний обсяг; бо буває ціле, яке не має жодного обсягу. А ціле є те, що має початок, середину й кінець. Початок — це те, що само по собі не настає необхідно після чогось, але за ним природно є і виникає щось інше. Кінець, навпаки, це те, що за своєю природою йде за чимось іншим або обов'язково, або в більшості випадків і за ним уже нічого більше немає. Середина — це те, що само наступає за іншим, а за ним іде інше.
Тому добре побудовані фабули не повинні починатися як завгодно й кінчатися де попало, а повинні дотримуватися вищевказаних правил. Дачі, усе прекрасне — і живі істоти. і неживі предмети, які складаються з певних частин, — безумовно, повинні мати ні частини у відповідному порядку, а водночас і визначену величину, бо прекрасне полягає у величині й порядку. Через те прекрасною не може бути занадто мала істота, тому що оглядання її, яке потребує ледве помітного часу, не дає виразного образу, ні надто велика, тому шо. придивляючись до неї, не можемо зразу схопити цілості, а єдність і цілість випали б з поля зору глядачів, наприклад, коли б тварина мала десять тисяч стадій довжини33.
Отже, неживі предмети й живі істоти повинні мати величину, яку легко можна охопити зором, так і фабула повинна мати таку довжину, щоб її легко можна було запам'ятати.
Визначення цього обсягу стосовно сценічних вистав і сприймання глядачів не належить до завдань поетики. Адже якби треба було ставити на конкурс34 сто трагедій, то час міряли б за водяними годинниками35, як це інколи, кажуть, трапляється в інших випадках. Що стосується визначення обсягу трагедії самою суттю справи, то, як правило, краша щодо своєї величини та фабула, яку розгорнули до повної ясності.
Щоб дати якнайпростіше визначення, підкреслимо, що той обсяг трагедії достатній, у межах якого при послідовному розвиткові подій можуть згідно з правдоподібністю або з необхідністю виникати переходи від нешастя до щастя або від шастя до нещастя.
VIII
Фабула є суцільною не тоді, коли в її центрі один герой, як вважає дехто. Адже на долю одного може випасти безмежна кількість подій, з яких не всі будуть становити єдність. Так само може бути багато вчинків однієї особи, із яких аж ніяк не можна скласти суцільної дії. Ось чому, на наш погляд, помиляються всі ті поети, які написали "Ге-раклеїду"3'1, "Фесеїду"37 та інші подібні поеми. їм здається, що коли Геракл один, то й фабула повинна бути одна. Тим часом Гомер, який і в іншому відношенні має перевагу над
ними, і тут виявив дивну інтуїцію чи завдяки талантові, чи своїй майстерності. Так, складаючи "Одіссею", він не змалював усього, що трапилося з героєм, наприклад, як його поранено на Парнасі або як він прикидався божевільним38, коли збиралися на війну, — бо ні одна з цих подій не випливала з іншої на основі Ймовірності, а він розгорнув "Одіссею" і також "Іліаду" навколо однієї події.
Підсумовуючи все це, скажемо, що як у інших наслідувальних мистецтвах єдність наслідування полягає у відтворенні одного предмета, так і фабула повинна бути відтворенням однієї і притому суцільної дії. тому що вона є наслідуванням дії. Частини ж подій повинні бути пов'язані так, щоб при перестановці або пропущенні будь-якої частини змінювалося і порушувалося ціле, або те, наявність або відсутність чого не вносить нічого істотного, не становить органічної частини цілого.
IX
Зі сказаного ясно, що завдання поета — говорити не про те, що дійсно сталося, а про те, що може статися, отже, про можливе, яке випливає з імовірності або необхідності.