Довгий час я був переконаний, що людські думки — це рух молекул та атомів, який може генерувати електромагнітні хвилі. Радіація може ж генерувати світло, тепло та електрику. Отже можливо створити прилад для телепатії чи ментальної комунікації. Коли я вчився в коледжі, то побудував громіздкий апарат для передачі думок, що був схожий на бездротовий телеграф, який використовували при ранньому радіомовленні. Я тестував його з одним студентом, але не досяг ніякого результату. Скоро я зневірився в цій ідеї та закинув експерименти.
Палко бажаючи проникнути у видива Джона Слейтера, я знову змайстрував примітивний апарат і змарнував декілька днів на його налаштування. Коли все було завершено я, не втрачаючи часу, почав експеримент. Після кожного вибуху жорстокості Слейтера я прикладав датчик до лоба хворого та приймач до свого. Я намагався вловити гіпотетичні хвилі інтелектуальної енергії. Я мав слабке уявлення як зможуть передатися думки та видива; який відклик збудять в моєму мозку, але я відчував, що зможу їх прийняти і усвідомити. Таким чином я продовжував свої експерименти, нікого про їх не інформуючи.
Тієї рокової ночі я був збентежений та стурбований, оскільки попри кваліфіковану медичну допомогу, Джо Слейтер помирав. Можлива причина була в гірській свободі, яку він втратив; чи безлад в голові дійшов до такої межі, що почав руйнувати фізичне тіло. В усякому випадку життя в ньому лише жевріло. Його свідомість перебував у сутінковому стані, а з присмерком він заснув тривожним сном.
Я не одягнув на нього гамівну сорочку, що робили щоночі. Я бачив, що він занадто слабкий, щоб бути небезпечним. І навіть якщо він прокинеться в приступі божевілля, то ми зможемо легко його вгамувати
Я розташував на його і свої голові навушники "космічного радіо" з надією вловити перше і остання послання із світу мрій за час, що залишились Слейтеру. В палаті знаходився санітар. Він не розумів для чого цей апарат і гадав, що це не його справа. Через годину я помітив, що санітар заснув і не став його турбувати. Я і сам почав дрімати під ритмічне дихання вмираючої та здорової людини.
Звуки прекрасної мелодії розбудили мене. Музичні гамми, вібрації та гармонічні мелодії долинали з мого апарату, а перед очами вибухнуло ультра яскраве видовище. Стіни, колони і будови з живого полум'я постали навкруги. Здавалось я пливу у куполоподібному просторі з божественної краси.
Вгледівшись, я зрозумів, що мій власний мозок слугує причиною тих метаморфоз. Деталі кожного пейзажу з'являлися лише тоді, коли я хотів його побачити ближче. Серед цього райського царства я не відчував себе незнайомцем, кожний вид та звук був знайомий. Здавалось все існувало вічність до мене і буде існувати вічність опісля.
Потім до мене наблизилась сяюча аура брата по світлу і ми почали розмову душа в душу. Наша розмова була без слів і зводилася до телепатичного обміну думками. Наближалась година тріумфу після втечі з деградуючого рабства, що тривала цілу вічність. Тривали останні приготування для того щоб витиснути ворога в далеку область ефіру. Що може бути ліпше за карбованої космічної помсти, котра змусить здвигнути ці сфери?
Ми плавали в ефірі деякий час, аж поки я помітив невеликі іскри, а предмети навколо почали втрачати фарби. Видавалось так немов якась сила кличе мене на землю, куди я найменше хотів повертатися. Споріднений дух також відчув зміни, він припинив обмін думками і почав поступово зникати, але більш повільно, ніж інші об'єкти. З нашого обміну думками я знав, що ми із моїм братом по світлу повертаємося до в'язниці, хоча і останній раз. Скоро планета покине зону ночі і менше ніж за годину мій приятель буде цілковито вільним і буду переслідувати нашого гнобителя по Чумацькому шляху, мимо зірок аж до кордонів безкінечності.
Потім удар, що поглинув вицвівші грандіозні пейзажі, і я почав прокидатися у своєму кріслі. Я побачив, як вмираючий почав рухатись. Джо Слейтер прокидався, хоча ймовірно в останній раз. Я пильніше вдивився в його обличчя. На щоках були яскраві кольорові плями. Губи були неприродно міцно стиснуті – прояв сильного духу, куди міцнішого, ніж Слейтера. Всі м'язи обличчя напружилися, його голова с закритими очима повернулася.
Я не став бути будити санітара і почав поправляти причандалля мого телепатичного "радіо", намагаючись вловити ще якесь послання від марення хворого. Аж раптом голова рвучко повернулася в мій бік, очі відкрилися. І те що я в них побачив заставило мене скам'яніти. Очі чоловіка на наймення Джо Слейтер, виродженця з Катскільских гір, світилися неземною блакиттю, здавалось я потопаю в їх глибині. Ні маніяк, ні дегенерат не могли мати такий погляд, без сумніву це був погляд вищої розумної істоти.
Під цим поглядом я усвідомив, що на мій мозок щось інтенсивно впливає. Я закрив очі, сконцентровуючи свої думки і був нагороджений довгоочікуваним мисленим посланням. Кожна думка швидко формувалася в моєму мозку. Хоча я не сказати яка мова використовувалася, але завдяки концентрації та душевному підйому мені здалося, що звертаються на звичайній англійській.
— Джо Слейтер мертвий.
До мене долинув замогильний голос через стіну сну. Я відкрив очі та намагався знайти жах в погляді хворого. Але його погляд був холодний і спокійний, наповнений вищим інтелектом.
— Йому краще бути мертвим, бо він не зміг винести тягар космічного інтелекту. Його грубе тіло не бачило різниці між ефірним та земним життям. Він був більше твариною, ніж людиною І через його недосконалість ви змогли викрити мене, хоча ефірні та земні душі не повинні ніколи зустрічатися. Він був моєю в'язницею та катом 42 земних роки.
— Моя форма буття схожа на ваші сновидіння. Я ваш брат по світлу, котрий мандрує з вами по чарівних долинах. Мені не дозволено розповідати вашій земній сутності про реальний стан речей, але ми являємося провідниками безмежних космічних просторів та мандруємо через віки. Я можу мандрувати по древньому Єгипті чи опинитися в жорстокій імперії Чингізхана, котра виникне за 3 тисячі років по тому. Ви і я можемо мандрувати в світи, що обертаються навколо червоного Арктура, і вселитися в тіла комах-філософів, які мешкають на четвертому місяці Юпітера. Як мало Земля знає про життя та буття! Як мало потрібно знати, що бути спокійним!
— Про свого ворога я не можу нічого сказати. Ви на землі можете відчути його віддалену присутність. Не знаючи про його темну сутність, ви назвали мигаючий маяк Алгол на зоряному небі, зірка-демон. Зустрітися та перемогти ворога я намагався на протязі тисячоліть, таячись у різних подобах. Сьогодні я постану як невблаганна Немезіда та велична помста здійсниться. Спостерігай за мною на небі, біля Демон зірки.
— Я не можу говорити більше — тіло Слейтера холодніє, м'язи кам'яніють, а недорозвинутий мозок перестає відповідати ефірним вібраціям. Ти був лише одним товаришем на цій планеті, що зумів розгледіти мене в цьому гидкому тілі, яке лежить на кушетці. Ми зустрінемося знову, можливо в сяючому тумані сузір'я Оріона, чи на похмурому плато доісторичної Азії, чи в якійсь іншій фізичній формі, коли про існування Землі давно забудуть.
Після цього потік думок раптом перервався, блакитні очі почали скляніти. В ступорі я підійшов до кушетки та помацав його зап'ястя. Воно було холодне, здерев'яніле і без жодних ознак пульсу. Впалі щоки зблідли, тонкі губи розкрилися, відкриваючи гнилі зуби виродженця Слейтера. Я затремтів, накинув ковдру на обличчя та розбудив санітара. Потім залишив палату та пішов у свою кімнату. Я ліг і за мить провалився у безпам'ятний сон.
Який кінець історії? Яка ще наукова доповідь може похизуватися таким захопливим сюжетом? Я лише виклав факти і дозволяю вам самим робити висновок. Як я вже згадував, мій керівник, старина Фентон заперечує всі події, що трапилися зі мною. Він наполягає, що я був нервово виснажений і гостро потребував довгої відпустки, яку мені одразу надали. Він клянеться своєю професіональною честю, що Джон Слейтер страждав на параною, яка мала за основу чарівні історії та казки, що поширені навіть в таких примітивних суспільствах. Він наводив безліч переконливих фактів, але я не можу забути те, що я побачив на зірковому небі після смерті Слейтера. Але щоб читач не думав про мене як упередженого свідка, незалежний глядач повинен поставити крапку у цій історії.
Я процитую замітку про зірку із сузір'я Нового Персея з астрономічного журналу. Професор Гаррет Сервіс пише: "22 лютого 1901 року професором Андерсоном з Единбурга було відкрито прекрасну нову зірку недалеко від Алгола. До цього жодного сліду зірки не було помічено в цій області. На протязі 24 годин незнайомка була така яскрава, як Капелла. Але за тиждень, другий вона помітно потьмяніла, а через декілька місяців її ледве можна було розгледіти неозброєним оком".