А ви, Ніколя, навіть не казали мені, що у вас є небога.
— Пане, моя сестра зійшла на манівці, — відказав Ніколя. — Вона студіювала філософію. А це така річ, що нею не люблять похвалятись у родинах, які пишаються своїми традиціями.
— Е… — завагався Колен, — гадаю, ви маєте рацію. Хай там як, а я вас розумію. Ну а тепер покажіть нам цей паштет із вуграми.
— Відкривати зараз піч було б необачно, — попередив Ніколя. — Адже може статися висихання страви через доступ повітря, не такого багатого на пару, як повітря, що міститься в печі.
— Як на мене, — докинув Шик, — нехай буде сюрприз і страву я побачу вже на столі.
— Пане, вашу думку можна тільки схвалити, — сказав Ніколя. — Чи пан буде такий ласкавий дозволити мені далі провадити роботу?
— Ніколя, працюйте, будь ласка.
Ніколя взявся до діла: викладав із формочок холодець, зроблений з філе морського язика й перекладений скибочками трюфелів — це мала бути рибна перекуска. Колен і Шик вийшли з кухні.
— Ти не хочеш аперитиву? — запитав Колен. — Мій піаноктейль уже готовий, ти можеш випробувати його.
— Невже він працює? — вразився Шик.
— Чудово працює. Я ледве що спромігся довести його до пуття, але результат перевершив усі мої сподівання. Я отримав, програвши "Black and Tan Fantasy", справді приголомшливу суміш.
— А який у нього принцип дії?
— До кожної ноти, — пояснював Колен, — я підібрав відповідник — якийсь алкогольний напій, лікер або пахучу речовину. Педаль для приглушення струн відповідає сколоченому яйцю, педаль для послаблення звуку — шматочкові криги. Для зельтерської води потрібна трель на високому регістрі. Кількість речовин прямо пропорційна тривалості звуків. Шістдесят четверта відповідає одній шістнадцятій певного обсягу, четвертна — одиниці обсягу, ціла нота — чотирьом одиницям. Якщо грати повільну мелодію, система регістрів працює таким робом, щоб збільшувалась не доза, — інакше коктейлю буде забагато, — а вміст алкоголю. Залежно від тривалості мелодії можна за бажанням змінювати обсяг одиниці, зменшивши його, приміром, у сто разів, щоб отримати напій, який ураховував би всі гармонії з допомогою додаткового регулювання.
— Щось дуже складно, — зауважив Шик.
— Усе це здійснюється через електричні контакти й реле. Не казатиму тобі про подробиці, бо ти й сам те знаєш. Окрім того, бездоганно грає й саме піаніно!
— Дива, та й годі! — промовив Шик.
— Тут є, щоправда, одна прикра річ, — додав Колен, — то педаль для приглушення струн, що видає сколочене яйце. Я мусив установити окремий пусковий механізм, бо коли грати якийсь фрагмент дуже "hot", до коктейлю падають шматочки омлету і пити його не дуже приємно. Я це все ще відрегулюю. Поки що слід тільки пам'ятати про цей гандж. А для сметани слугує нота соль у низькій октаві.
— Я зараз приготую коктейль на мелодію "Loveless Love", — мовив Шик. — Буде, мабуть, щось неймовірне.
— Піаноктейль поки що в комірчині, де я влаштував майстерню, бо захисні щитки ще не прикручені. Ходімо. Для початку я відрегулюю його на два коктейлі десь по двісті грамів.
Шик сів за інструмент. Коли він дограв мелодію, частина передньої панелі, сухо клацнувши, опустилась і показався рядочок склянок. Дві з них були по вінця виповнені апетитною сумішшю.
— Боюсь, — проказав Колен. — Ти одного разу сфальшивив. На щастя, це не порушило гармонії.
— Невже тут і гармонія впливає? — здивувався Шик.
— Не завжди, — відповів Колен. — Це було б надто складно. Але певна залежність є. Випивай і ходімо до столу.
2
— Цей паштет із вуграми просто чудовий, — вихваляв страву Шик. — Хто тебе напоумив його зготувати?
— Ця ідея виникла в Ніколя, — відповів Колен. — Тут є один вугор — чи, радше, був, — що кожного дня запливав в умивальник по трубі для холодної води.
— Цікаво, — мовив Шик. — І навіщо?
— Він вистромляв голову і спорожняв тюбик зубної пасти, тиснучи на нього зубами. Ніколя вживає тільки американську ананасову пасту, і це, певне, й спокусило рибину.
— А як він зловив її? — спитав Шик.
— Замість пасти він поклав цілий ананас. Коли вугор їв пасту, він міг проковтнути її, а потім сховати голову, але з ананасом ця штука не пройшла, що дужче він тягнув, то глибше його зуби встрявали в ананас. Ніколя…
Колен замовк.
— Що Ніколя? — спитав Шик.
— Вагаюся, чи казати тобі, бо в тебе може пропасти апетит.
— Та кажи, я вже доїдаю.
— Тієї хвилі зайшов Ніколя і лезом відтяв йому голову. Тоді відкрив кран, і звідти вийшла рибина.
— Оце й усе? — мовив Шик. — Дай мені ще паштету. Сподіваюсь, у нього в трубах є численна родина.
— Щоб побачити, Ніколя нині поклав там малинову пасту, — відповів Колен. — Але скажи мені, ця Аліса, про яку ти говорив?..
— Саме зараз я думаю про неї, — сказав Шик. — Я зустрів її на лекції Жана Соля. Ми обоє ницьма лежали під помостом і в такий спосіб познайомились.
— Яка вона?
— Я не вмію описувати, — знітився Шик. — Вона дуже гарна…
— Ох! — зойкнув Колен.
Увійшов Ніколя, він ніс індичку.
— Ніколя. сідайте і ви з нами, — запросив Колен. — Зрештою, як казав Шик, ви майже член родини.
— Пане, якщо це не буде для вас за прикрість, я спершу нагодую мишок, — сказав Ніколя. — Я повернуся, індичка вже розрізана. Соус ось…
— Подивися, — заговорив Колен, — це вершковий соус із манго і ялівцем, зашитий у телячому рулеті. Натискай отут згори і він цівкою випорсне.
— Чудово! — захоплено вигукнув Шик.
— А ти можеш хоч трохи розповісти про спосіб, що допоміг тобі познайомитись із нею? — не вгавав Колен.
— Гаразд, — погодився Шик. — Я спитав у неї, чи вона любить Жана Соля Партра, і вона відповіла, що збирає всі його твори. Тоді я й собі сказав: "Я теж". І кожного разу, коли я їй що казав, вона відповідала: "Я теж". І навпаки… Зрештою задля самого провадження екзистенціалістського досліду я сказав їй: "Я кохаю вас", а вона тільки ойкнула.
— Дослід не вдався, — зазначив Колен.
— Авжеж, — погодився Шик. — Але все-таки вона зразу не пішла. Тоді я й кажу: "Я йду сюди", а вона на те: "А я ні". — І додала: — "Мені сюди".
— Дивовижно, — чудувався Колен.
— Тоді я й кажу: "Мені теж", — провадив далі Шик. — І був з нею всюди, куди вона ходила.
— І чим це закінчилося?
— Ет! — мовив Шик. — Настав час укладатися в ліжко…
Колен захлинувся стравою і випив з півлітра бургундського, перше ніж зміг оговтатись.
— Завтра я йду з нею на ковзанку, — знову заговорив Шик. — Завтра ж неділя. Ти підеш з нами? Ми вибрали ранок, коли людей ще не дуже багато. Для мене це, правда, заморока, — додав він, — бо ковзаюсь я не дуже добре. Зате ми зможемо поговорити про Партра.
— Я прийду, — пообіцяв Колен. — Я прийду з Ніколя. — Може, в нього є ще одна небога…
3
Колен вийшов з метро і піднявся сходами. Він вийшов не туди, куди слід, і став ходити довкола, аби зорієнтуватись. Витягши жовту шовкову хусточку, визначив напрям вітру, і барва хусточки, вхоплена вітром, покрила велику неправильної форми споруду, що зразу прибрала контурів ковзанки "Молітор".
Колен проминув зимовий басейн перед ковзанкою і через бічні двері ввійшов до того скам'янілого організму, подолавши подвійну гру проворних скляних дверей із мідними штабами. Витяг свою абонементну картку, яка підморгнула контролерові двома вже пробитими круглими дірами. Контролер по-змовницьки всміхнувся, а проте і втретє проштрикнув жовтогарячий картон, картка осліпла. Колен, не переймаючись, поклав її до свого кабанця з гаманцевої шкіри й повернув ліворуч у застелений гумовим килимком коридор, що вів до одягальних кабінок. Вільних місць на першому поверсі вже не було, тож Колен піднявся бетоновими сходами, пройшов повз довгих, мов тичка, істот, що поспинались на вертикальні металеві полози і, попри очевидні перешкоди, силкувались якнайприродніше стрибати. Служник у білому светрі відкрив йому кабінку, взяв на чай — хоча ті гроші, певне, в нього йшли на м'ясиво, бо він, здається, жити не міг без брехні, — і залишив Колена в цій комірчині, спершу написавши грудочкою крейди його ініціали на чорному, для того й зробленому квадраті з внутрішнього боку дверей. Колен помітив, що в чоловіка голова не людська, а пташина, і не міг збагнути, чому його взяли до обслуги ковзанки, а не до обслуги басейну.
З крижаної доріжки піднімався овальний гамір, урізноманітнений музикою повсюди розставлених гучномовців. Скрегіт і шурхіт ковзанів іще не досягли того гучного рівня в часи напливу публіки, коли звуки вже скидаються на чвиркіт багнюки, коли сльотавого дня бруківкою суне полк війська. Колен шукав очима Алісу й Шика, але на кризі їх не було. Ніколя мав прийти згодом: він залишився поратись на кухні, щоб зварити обід.
Колен розв'язав шнурки на черевиках і помітив, що в них відірвалися підошви. Він витяг із кишені моток пластиру, але побачив, що його дуже мало. Тоді поставив черевики в калюжку, що зібралася під бетоновою лавою, і полив їх концентрованими добривами, щоб шкіра повідростала. Натяг на ноги вовняні шкарпетки з широкими почережними жовтими і фіалковими смугами і взув ковзанярські черевики. Полози його ковзанів поділялися спереду надвоє, що дозволяло набагато легше змінювати напрям руху.
Колен вийшов, спустився на поверх нижче. Коли він ступав дірчастим гумовим килимком, що встеляв бетонові коридори, йому трохи викручувало ноги. Тієї миті, як Колен уже було наважився ступити на доріжку, він мусив, аби не впасти, чимшвидше відсахнутися, піднявшись на дві дерев'яні сходинки: одна ковзанярка, орлицею стрибнувши в повітря, знесла велике яйце, що розбилося біля Коленових ніг.
Поки один з прибиральників згортав уламки шкарлупи і слиз, Колен побачив Шика й Алісу, що виходили на доріжку з іншого боку. Колен махнув їм рукою, хоча вони нічого не побачили, й помчав просто до них, не врахувавши, що всі рухалися по колу. Через те стала швидко рости купа обурених ковзанярів, до яких щосекунди прибивались нові катальники, відчайдушно махаючи руками, ногами, звиваючись плечима і всім тілом, перше ніж упасти на тих. що вже лежали долі. Сонце розтопило поверхню криги і з-під купи людських тіл чулося хлипання води.
Невдовзі на тій купі опинилось дев'ять десятих ковзанярів, і Шик та Аліса стали майже єдиними господарями доріжки.