Цю пісню проспівала.
Гість
Ой же мед!
І в голову, і в ноги так і б'є —
Жаль, що гіркий: підсолодить би варто.
(Молоді цілуються. Чути слабкий крик)
Князь
Вона! Ось крик її ревнивий.
(Конюшому)
Що?
Конюший
Я не знайшов її.
Князь
Ну й дурень ти!
Дружко
(встаючи)
А чи не час княгиню видать мужу,
Та хмелем їх обсипати у дверях?
(Всі встають)
Сваха
А звісно, чає. Давайте півня нам!
(Молодих годують смаженим півнем, потім
посипають хмелем — і ведуть до спальні)
Сваха
Княгине серденько, не плач, не бійся,
Покірна будь.
(Молоді виходять до спальні, гості всі розходяться, крім свахи і дружка)
Дружко
Де чарочка? всю ніч
Під вікнами я буду роз'їздить,
То підкріпитися вином не зайве.
Сваха
(наливає йому чарку)
На, випий на здоров'я.
Дружко
Ух! Спасибі.
А правда, добре обійшлося все?
Весілля хоч куди.
Сваха
Сваха
Так, слава богу,
Усе гаразд,— одне лиш не гаразд.
Дружко
А що?
Сваха
Не на добро співали пісню
Ту, не весільну, а бог зна яку там.
Дружко
Ох, ці дівчата — аж ніяк не можуть
Без витівок. Чи ж то годяще діло
Весілля князя вмисне баламутить.
Піду ж но я та сяду на коня.
Прощайте, кумо!
(Виходить)
Сваха
Серце не на місці!
Невчасно ми це справили весілля.
СВІТЛИЦЯ
Княгиня і Мамка
Княгиня
Сурмлять, здається; ні, ще він не їде.
Ох, мамонько, як був він женихом,
На крок було від мене не відходив,
Очей не зводив з мене ні на мить.
А одруживсь — і все пішло не так.
Тепер мене ранесенько розбудить
І вже велить собі коня сідлать,
Та до півночі бог зна де він їздить;
Повернеться, то ледь ласкаве слово
Мені промовить, ледь білого лиця
Недбалою рукою доторкнеться.
Maмка
Княгинечко, як півень — кожен муж:
Кири куку! мах-мах крилом і геть.
А жінка завжди, наче бідна квочка,
Як ще жених — насидітись не може,
Ні п'є, ні їсть, зорить не назориться,
Женився — і турботи надійшли.
То справа є — одвідати сусідів,
То він на лови їде з соколами,
То на війну лихий його несе,
Туди, сюди, — а вдома не сидиться.
Княгиня
Як ти гадаєш? Чи не має він
Таємної коханки?
Maмка
Не гріши:
На кого б міг тебе він проміняти?
Вдалась ти всім: і вродою ясною,
І звичаєм, і розумом. Подумай,
І де йому знайти, як не в тобі,
Для себе скарб чудовий?
Княгиня
Коли б то бог почув мої молитви,
Послав мені дітей! До себе я
Зуміла б знову мужа прив'язать...
А! повен двір мисливців. Чоловік
Вернувсь додому. Що ж його не видно?
(Входить ловчий)
Що князь, де він?
Ловчий
Князь наказав усім
Додому їхать.
Княгиня
Де ж він сам?
Ловчий
Лишився
У лісі сам, на березі Дніпра.
Княгиня
І князя ви насмілились зоставить
Там одного; такі ви щирі слуги!
Мерщій назад, мерщій до нього мчіте!
Скажіть йому, що я послала вас.
(Ловчий виходить)
Ах, боже мій! У лісі серед ночі
І люд лихий, і дика звірина,
І лісовик — чи довго ж до біди!
Мерщій світи біля ікони свічку.
Maмка
Гаразд, біжу, біжу...
ДНІПРО. НІЧ
Русалки
Спливаєм юрбою
Ми з темного дна,
Промінням зігріє
Нас нічка ясна.
Любо нам пори нічної
Дно річкове залишать,
Любо вільно головою
Тихі води розтинать,
Подавать подружці голос
І повітря веселить,
Наш зелений мокрий волос
В нім трусити і сушить.
Одна
Тихше, тихше, між кущами
Щось ховається в імлі.
Друга
Поміж місяцем і нами
Хтось там ходить по землі.
(Ховаються)
Князь
Які знайомі і смутні місця!
Я пізнаю навколо знані речі
Ось млин старий! Уже він розвалився;
Веселий шум коліс завмер, затихнув;
Спинилось жорно — певно, вмер старий,
Дочку свою оплакував недовго.
Стежинка тут вилась — її немає,
Геть заросла, сюди ніхто не ходить;
Тут був садок із тином — і невже то
Розрісся він цим гаєм кучерявим?
Ось дуб той заповітний, де вона,
Мене обнявши, змовкла й похилилась,...
Чи це можливо?
(Іде до дерев, сиплеться листя)
Що це значить? Листя,
Поблякнувши, згорнулося і з шумом
Посипалось, як попіл, на чоло.
Переді мною голий він і чорний,
Як дерево прокляте.
(Входить старий, в лахміттях і напівголий)
Старий
А, здоров будь,
Мій зятю.
Князь
Хто ти?
Старий
Я тутешній ворон.
Князь
О, жах який! Це мельник.
Старий
Що за мельник!
Продав я млин отой чортам запічним,
А грошики віддав на добрий сховок
Русалці, віщій донечці моїй.
Вони в піску Дніпра-ріки зариті,
Їх рибка-одноочка стереже.
Князь
Нещасний, збожеволів. Мислі в нім
Розгублені, як тучі після бурі.
Старий
Чому ти вчора не одвідав нас?
В нас був бенкет, тебе ми довго ждали.
Князь
Хто ждав мене?
Старий
Старий
Хто ждав? вона, дочка.
Ти знаєш, я на все дивлюсь крізь пальці
І волю вам даю; нехай сидить
З тобою хоч до півнів, цілу ніч,
Ні слова не промовлю.
Князь
Бідний мельник!
Старий
Який я мельник, сказано тобі,
Я ворон, а не мельник. Дивна справа:
Як — пам'ятаєш? — кинулась вона
У річку, я побіг слідом за нею
І з кручі кинутись хотів, та враз
Відчув на спині двоє дужих крил,
Вони з-під пахов виросли раптово
І стримали в повітрі. Я з тих пір
То тут, то там літаю, то клюю
Корову мертву, а чи на могилці
Сиджу та крячу.
Князь
Ох, яка скорбота!
Хто ж догляда тебе?
Старий
Так, доглядати
Мене вже слід таки. Старий я став
І пустотливий. Догляда, спасибі,
Русалочка.
Князь
Хто?
Старий
Внучка.
Князь
Я не можу
його збагнуть. Старий, у лісі ти
Чи з голоду умреш, чи звір тебе
Розірве злий. А чи не підеш в терем
Зі мною жить?
Старий
В твій терем? ні! спасибі!
Заманиш, а потому і не зглянусь,
Намистом ще задушиш. Тут живу
І сито й вільно. Не піду в твій терем.
(Пішов)
Князь
І я всьому цьому виною! Страшно
Позбутись розуму. Вже краще смерть.
На мертвого ми дивимось в пошані
І молимось за нього. Смерть рівняє
З ним кожного. Без розуму людина
Стає вже не людиною на світі.
Навіщо їй і мова, не керує
Вона словами, брата в ній свого
Звір пізнає, сміються люди з неї,
Знущаються, і бог її не судить.
Нещасний мельник! Він тепер в мені
Для каяття всі муки роз'ятрив!
Ловчий
Ось він! Насилу ми знайшли у лісі!
Князь
Чого ви тут?
Ловчий
Княгиня нас послала.
Боїться, бач, за тебе все.
Князь
Нестерпна
її турботливість! Чи я дитина,
Щоб ні на крок від няньки не відходить?
(Іде. Русалки з'являються над водою)
Русалки
Що ж, сестриці? Полем чистим
Не помчати б нам усім?
Плеском, реготом і свистом
Не злякати б коней їм?
Пізно. Гай уже темніє,
Піють півні на селі,
Дно глибоке студеніє,
Місяць зник у чорній млі.
Одна
Почекаєм ще, сестрице.
Друга
Ні, пора, пора, пора,
Дожидає нас цариця,
Грізна, старша нам сестра,
(Зникають)
ДНІПРОВЕ ДНО
Терем русалок.
(Русалки прядуть біля своєї цариці)
Старша русалка
Лишайте пряжу, сестри. Сонце сіло.
Стовпом блищить над нами місяць. Годі, —
Пливіть зо дна під небом погулять.
Та не чіпайте ви людей сьогодні,
Ні пішого не смійте лоскотати,
Ані рибалкам невід обтяжать
Травою й мулом, — ні дитину в воду
Заманювать розмовами про рибок.
(Входить русалочка)
Ти де була?
Дочка
На землю я ходила
До дідуся. Все просить він мене
Із, дна ріки зібрать йому ті гроші,
Що їх колись він в воду повкидав
До нас на дно. Я довго їх шукала,
А що таке ті гроші, я не знаю —
І все ж таки, я винесла йому
У жменьці черепашок самоцвітних.
Він був їм радий.
Русалка
Божевільний скнара!
Послухай, доню. Знай, на тебе я
Надіюся. На берег наш сьогодні
Мужчина прийде. Дочекайсь його,
Піди йому назустріч. Нам близький він,
Він батько твій.
Дочка
Той, що лишив тебе
І з жінкою чужою одружився?
Русалка
Так, він; до нього ніжно приголубся,
Скажи йому, що знаєш, доню, ти,
Хто батько твій; і розкажи, дитино,
Про мене також. Як спитає він,
Чи я його забула, то скажи,
Що й досі пам'ятаю і люблю
І жду до себе. Зрозуміла ти?
Дочка
О, зрозуміла.
Русалка
Йди ж.
(Одна)
Від того дня,
Як кинулась без пам'яті я в воду
Шаленим і оганьбленим дівчатком
І в глибині Дніпра опам'яталась
Русалкою могутньою, — минуло
Сім довгих років... І щоденно я
Про помсту мрію у душі плекаю...
Та нині час, гадаю, мій настав.
БЕРЕГ
Князь
До берегів сумних цих мимохіть
Мене таємна сила притягає.
Тут все мені нагадує минуле
І днів моєї юності-весни
Любиму, хоч гірку сердечну повість.
Отут колись любов мене стрічала,
Кипуча, вільна, молода любов;
Я щастя мав, безумець!., і я міг
Так легко сам відмовитись від щастя!
Печальні мрії й спогади мої
Вчорашня зустріч знову воскресила.
Нещасний батько! Він жахливий став!
Сьогодні, може, знов його зустріну,
І він погодиться залишить ліс
І буде з нами жити...
(Русалочка виходить на берег)
Що я бачу?
Де ти взялась, дитино чарівна?
…………………………………